Україні нав'язують спрощену, суто економічну модель розвитку агрокомплексу

Із початку аграрної реформи й до сьогодні її ідеологи апелюють до етичних норм історичної справедливості повернення земель тим, хто її обробляє. Ми вбачаємо в цьому певний прояв цинізму. Землю повертати нікому - хіба що нащадкам членів комітетів незаможних селян. Більшість справжніх власників загинули в Україні при розкуркулюванні, тотального голоду 1933 року, політичних репресій, під час воєнних дій.

З точки зору категорій справедливості та етики залишається незрозумілим, чому право на власність землі сільськогосподарського призначення отримали тільки сільські жителі.

По суті, паювання землі, майна сільськогосподарських підприємств - це великомасштабний обман народу з тієї причини, що новими власниками стали верстви населення, які в силу бідності будуть позбавлятися від легко дісталася власності і при цьому за низьку ціну.

Таким чином, приватизація землі мало чим відрізняється від ваучерної приватизації: і те й інше - ігри наперсточників. Така «етика» всіх реформ, зокрема аграрної.

Серед першорядних стоїть питання про соціальні цілі аграрної реформи, які абсолютно не позначені.

Нині основними соціальними групами, представленими в сільськогосподарському виробництві, є: власники великих агрохолдингів, керівники приватно-орендних підприємств, фермери, жителі сіл з їхнім приватним дрібнотоварним виробництвом, наймані працівники всіх категорій.

Ще один аспект - стрімкий неконтрольований розвиток великого агробізнесу як правило пов’язаний із проблемами погіршення екологічного та санітарного стану аграрних територій. Оскільки повітряний басейн над країною єдиний, то це стосується всього населення.

На початку аграрної реформи до фонду паювання було внесено всі категорії сільськогосподарських земель, у тому числі такі, на яких виробнича діяльність у сучасних умовах збиткова. Перед цим «великим» переділом їх слід було залишити у власності держави і поступово ренатуралізувати: насадити ліси, перевести в лукопасовищні угіддя, збільшити площі заболочених територій, національних парків. Здійснити такі програми в умовах, які складуться після запровадження ринку землі, буде вкрай складно.

Аналізуючи перебіг аграрних перетворень, не можна уникнути оцінки їх політичних наслідків. Існує небезпека виходу великих земельних власників за межі законодавчого поля країни. Це почасти визначається структурою політичного класу, який у тих самих особах представляє великий бізнес і вищі ешелони влади.

Високий ступінь концентрації капіталу в сільськогосподарській галузі небезпечний потенційною можливістю монополізації окремих секторів продовольчого ринку. Група монополістів може шляхом маніпуляції цінами і масою продуктів харчування управляти політичним кліматом у країні.

Напередодні запровадження ринку землі офіційна пропаганда замовчує сутність процесів, які за цим відбудуться. Об’єктом купівлі-продажу стає не просто товар на ринку, а територія країни, що має особливі властивості та цінність. Фактично йдеться про великий переділ унікальної власності. У багатьох іще свіжі в па­м’яті події попереднього переділу. Він, як пам’ятається, був жорс­токим і навіть кривавим. Ак­тивну участь у ньому брало кри­мінальне співтовариство. Для країни, де в недалекому минулому мільйони людей пройшли через в’язниці й табори, це не дивно. Тому можна припустити долучення кримінальних елементів і до переділу земельної власності.

Не можна також не звернути уваги на ризики, пов’язані з часом запровадження ринку землі. Судячи з останніх повідомлень із головних світових бірж, це період нестабільності світової економіки та її фінансово-кредитної системи. Цей період може бути тривалим. Це далеко не найкращий час обміну землі на будь-які грошові знаки.

Таким чином, нашій увазі пропонується спрощена, суто економічна модель розвитку агро­комплексу країни без урахування соціальної, демографічної, екологічної, культурної, політичної, правової та інших необхідних її складових. Земля виставляється на торги в умовах повальної корумпованості чиновництва і сильних позицій криміналітету, а також нестабільності світової фінансової системи. Зовсім не враховується той факт, що в селах поки що проживає понад 30% населення.

Детальніше читайте в свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» в статті Анатолія Малієнка «Завершення аграрної реформи, ринок землі - інші аспекти».