Україна отримала унікальну перспективу стати частиною ЄС в енергетиці без політичної складової

У прийнятому документі цим договором надається ключове значення у відносинах зі Східною Європою. Це створює унікальну перспективу стати частиною ЄС в енергетичному відношенні, не будучи його членом у політичному сенсі, заявив у коментарі для ZN.UA директор енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайло Гончар.

Водночас експерт відзначає, що насправді не все так просто, як на папері. Якщо стосовно Західних Балкан у ЄС існує більш-менш чітке уявлення про ці країни як про майбутніх членів ЄС - кого раніше (Хорватія), кого пізніше (Македонія), кого значно пізніше (Сербія), але все одно приймуть, то щодо Східної Європи такого бачення немає. Україна, Молдова й Грузія навіть не ідентифікуються повною мірою як європейські країни.

М. Гончар нагадує, що в Євросоюзі не насмілилися назвати програму партнерства із шістьма пострадянськими країнами як Східно-ЄВРОПЕЙСЬКЕ партнерство, обмежившись розпливчастим - Східне партнерство. Таким чином, країни Західних Балкан мають, на відміну від країн Східної Європи (у цьому разі йдеться про Україну й Молдову як членів ДЕС і про Грузію як спостерігача в договорі), досить сильний стимул для імплементації Договору Енергетичного співтовариства як елемента секторальної інтеграції в ЄС до одержання повного членства.

Автоматичне розширення ДЕС на Східну Європу без одночасного вирішення питання про європерспективу цих країн створює серйозні проблеми у поширенні європейських правил гри в енергетичному секторі. Річ у тім, що, на відміну від Західних Балкан, де існує тільки європейська інтеграційна модель, на Сході є альтернативна модель інтеграції - російська. Власне, її складно назвати інтеграційною, швидше, це модель реінтеграції пострадянського простору з домінуючою роллю Росії та одночасно з глибокою десуверенізацією країн-сателітів. Ця модель нагадує скоріше «аншлюс» і, звісно, неприйнятна для політичних і економічних еліт країн Східної Європи. Але, наприклад, у випадку з Білоруссю ці еліти вже нічого не можуть зробити, процес «аншлюсу» цієї країни пройшов точку неповернення. І як ви пам’ятаєте, ключову роль у цьому відіграли енергетичні фактори.

На думку М. Гончара, одним з головних векторів реінтеграції пострадянського простору Росією є саме енергетика. У цьому сенсі Росія кинула виклик Європейському Союзу, прагнучи не тільки не допустити розширення європейських правил гри на пострадянський простір, але і вплинути на ЄС з метою перегляду Брюсселем окремих ключових положень європейського енергетичного законодавства, наприклад Третього енергопакету.

Водночас Євросоюз, поставши перед вибором - просування європейських принципів функціонування енергетичних ринків або відносини з Росією, віддає перевагу другому. Звичайно, більшою мірою це стосується не стільки ЄС загалом, скільки окремих країн-членів, традиційно орієнтованих на РФ не лише у сфері енергетики, а й політично. Тим самим девальвується цінність принципів ЄС, що дає можливість урядам у східноєвропейських країнах олігархократії ігнорувати або як мінімум зволікати з їхньою імплементацією, як це яскраво видно на прикладі України.

Експерт також нагадав, що Верховна Рада України в липні 2010 року ухвалила закон про внутрішній ринок газу, який, власне, і є національним варіантом Другої газової директиви ЄС. Але сам по собі закон без відповідних нормативно-правових актів недостатній. Біль як рік по тому закон так і залишається на папері. З 1 лютого 2011 року Україна - член Енергетичного співтовариства. І знову нічого не відбувається. Згідно з Протоколом про приєднання України до ДЕС, дедлайн цілої низки важливих позицій - 1 січня 2012 року. Але тільки 3 серпня 2011 року, тобто через півроку після приєднання до Договору Енергетичного співтовариства, і більш як через рік після ухвалення закону про внутрішній ринок газу, і за півроку до дедлайну з’являється розпорядження Кабінету міністрів №733 «Про затвердження плану заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках ДЕС».

На думку експерта, так відбувалося тому, що українське керівництво перебувало в полоні ілюзій, що якщо вдалося домовитися з Росією за цінами на газ у квітні 2010 року, то вдасться й переглянути газові контракти від 19 січня 2009 року. Треба тільки не дратувати Росію європейськими амбіціями та риторикою. Але, як бачимо, це не спрацювало, оскільки це було ілюзорне уявлення владної команди про російську енергетичну політику.

М. Гончар висловив надію, що влада розпрощалася з ілюзіями і діятиме тепер не озираючись на Росію, а прийнятий у ЄС документ сприятиме цьому.