Державне регулювання доходів в Україні переважно зводиться до економії бюджетних коштів. У свою чергу, кошти, необхідні для фінансування соціальних потреб, визнаються @чистими втратами", а соціальна політика - необхідністю виконувати зобов'язання держави.
Такий підхід - і з урахуванням подвійних стандартів, і в частині тлумачення соціальних трансфертів як виключно безповоротних витрат - безперечно, є помилковим.Тому, незважаючи на потужний ресурсний потенціал, Україна залишається бідною і поляризованої країною, пишуть директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Елла Лібанова та Олександр Цимбал у своєму матеріалі для DT.UA.
Коріння проблеми зростають специфічного економічного свідомості українського істеблішменту і системи практичних економічних відносин, які трактують політику доходів насамперед як вилучення (для сильніших) або безповоротні втрати (для слабших) коштів.
"У той же час, затраты одного суб'єкта є одночасно доходами іншого. Наприклад, державні соціальні трансферти, формують значну частину доходів домогосподарств, забезпечують зростання (збереження) людського капіталу, внутрішній попит на товари і послуги, а отже, сприяють підвищенню економічної активності, зростання зайнятості, збільшення надходження податків до бюджету", – зазначають автори.
Таким чином, у рамках наявного в Україні підходу страждають, у першу чергу, саме соціальні потреби. А економічно активна частина населення прагне вивести кошти за межі економічної резидентури України (за кордон або в "тінь"), що пояснюється високими податками, несправедливістю їх адміністрування, тобто, неефективною державною політикою доходів.
Щоб подолати цю проблему, Україна, на думку експертів, потребує формування спільного бачення політики доходів: перегляду податкової політики, підходів до стандартизації, державної підтримки бізнесу, публічних закупівель та тарифної політики.
Докладніше читайте в матеріалі Елли Лібанової та Олександра Цимбала "Доцентровий зміст політики доходів" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".