"Сьогодні у Держрезерві є товари медичного призначення, які могли б бути доступними лікарням, - їх можна було б передати обласним адміністраціям для реабілітації воїнів АТО. Але внаслідок того, що будь-яку операційну діяльність необхідно погоджувати у Мінекономрозвитку, це тягне за собою втрату часу і, як наслідок, несвоєчасне прийняття рішень. Тому у цьому випадку, наприклад, питання не вирішується вже кілька років, бо немає потрібного рішення Кабінету міністрів. І це тоді, коли Держрезерв міг би працювати разом із волонтерами та підтверджувати, що держава бере участь у вирішенні цих питань", - пише автор.
При цьому орієнтиром для стратегії розвитку Держрезерву обрана приватизація.
"Повернемося до фундаментального питання - про стратегію Держрезерву. Сьогодні, коли у країні АТО, замість того, щоб визначати номенклатуру, ми говоримо про необхідність об'єднання всіх державних підприємств структури Держрезерву в єдиний холдинг. Але ж холдинг передбачає створення акціонерного товариства. А акціонерне товариство створюється для того, щоб залучати приватний капітал. Відповідно, йдеться про приватизацію. Та чи актуальною є тема приватизації сьогодні, в умовах воєнних дій? І якою буде вартість цих активів, навіть якщо допустити думку, що уряд погодиться на створення холдингу, об'єднання цих активів та їхній продаж приватній особі? І взагалі чи властива для Державного резерву функція підготовки підприємств до проведення IPO та залучення незалежних аудиторських компаній для оцінки активів з метою подальшого виведення цих підприємств на IPO? Мені здається, що сьогодні навряд чи", - вважає автор.
Необхідно переглянути стратегію Держрезерву.