В результаті завод досі в державній власності і приносить збитки для державного бюджету. Такий наслідок став очевидним індикатором, що ринок відкинув мінімальну ціну уряду як неприйнятну. Але це також може бути й індикатором навмисного провалу приватизації заводу, який влаштували зацікавлені сторони, в чиїх інтересах дискредитація всієї програми. Оскільки це дозволило б корумпованим державним керівникам лишитися на своїх позиціях.
Про це в статті для Atlantic Council пише професор Університету Західного Онтаріо Бейсіл Калимон. Автор зауважує, що керівники підприємства підозрюються у маніпуляції контрактами заради здобуття особистої вигоди ціною втрат для держави. Таким чином, Одеський припортовий завод заборгував 170-200 мільйонів доларів перед кредиторами із сумнівною репутацією. Попри те, що завод функціонує і потенційно може бути життєздатним, поганий менеджмент і високий рівень внутрішньої корупції зробили його збитковим.
Калимон додає, що в Україні таких збиткових через корупцію підприємств дуже багато. Вони стали тягарем для державного бюджету. Вони почнуть приносити дохід лише тоді, коли зовнішні інвестори вкладуть в них гроші, а управлінням займуться досвідчені менеджери. Все це можливо після приватизації.
Однак оцінка вартості будь-якого підприємства – заняття з високим рівнем неточностей. Можна застосувати технічні методології, такі як порівняльний множинний аналіз, оцінка витрат на оновлення і оцінка бухгалтерських даних. Однак кожен з цих методів має свої обмеження, які не дозволяють визначити точну вартість. Це особливо актуально в Україні, де фінансові ринки дуже невизначені і нерозвинені. Наприклад, через не дуже масштабну торгівлю акціями, використання порівняльних мультиплікаторів, які широко використовуються в західних країнах, фактично неможливе. В результаті, навіть з висновками найкращих фінансових консультантів, оцінка вартості може бути визначена лише в дуже широкому діапазоні. Тож лише відкритий процес торгів може визначити справжню вартість.
Прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що ціна Одеського припортового заводу була надто високою. Тому її зменшать. Це хороша ознака того, що уряд визнає реальність несприятливого інвестиційного клімату в Україні. Є багато факторів, які роблять заводи в Україні значно дешевшими, ніж їхні аналоги в ЄС чи Північній Америці. Інвестиційний ризик відіграє центральну роль у оцінці.
Потенційні покупці стикаються з великими ризиками української реальності, які посилюються також звичайними бізнес-ризиками. Серед них і політична невизначеність, нестабільність законодавства, зміна режиму оподаткування, коливання вартості валюти і її не конвертованість, бюрократія, непередбачуваність поведінки регуляторів і систематична корупція. Всі ці ризики були добре задокументовані міжнародними організаціями, які стежать за змінами в українському бізнес-кліматі і поки що ставлять Україну на низькі позиції у міжнародних інвестиційних рейтингах.
Ще одна проблема для інвесторів – це відсутність верховенства права в Україні. Попри арбітражну функцію поліції, прокурорів і суддів інвестор не може бути впевненим, що комерційні суперечки будуть справедливо вирішені. Насправді потенційні покупці українських підприємств бояться, що їхню власність захоплять рейдери і справедливість не буде встановлена.
Всі ці фактори сильно зменшують вартість державних компаній в Україні. Високий рівень ризиків вимагає високої прибутковості підприємств і низької вартості, щоб інвестори зацікавилися ними.
Усунути всі проблеми, які знецінюють українські заводи, за короткий період часу не вдасться. Щоб добитися довіри потрібно досить довго наполегливо працювати над змінами і забезпечити тривалу стабільність. Однак приватизація не може чекати. Економіці дуже потрібне вливання капіталу, покращення управління і ефективності, усунення урядового субсидування, налагодження міжнародних торговельних зв'язків, створення робочих місць і економічного зростання.
На думку автора, відкриті торги – це єдиний спосіб просунутися в процесі приватизації. Процес аукціону повинен бути захищеним від маніпуляцій, відкритим і прозорим. А ціна не повинна бути надто високою, інакше продаж знову провалиться. Інвестори з іноземним капіталом повинні бути заохочені боротися за державні активи, а місцеві олігархи не повинні мати жодних привілеїв, якими вони користувалися в часи корумпованого режиму.
Нагадаємо, 18 травня Кабінет міністрів затвердив умови конкурсу з продажу державного пакета (99,6%) акцій ПАТ "Одеський припортовий завод" зі стартовою ціною на рівні 13 мільярдів 175 мільйонів гривень (менше 530 мільйонів доларів за поточним курсом).
Детальніше про продаж ОПЗ читайте у статті Костянтина Авдєєнко Одеський припортовий продати або "сплавити"? в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".