Накопичувальна пенсійна система може принести більше шкоди, ніж користі

В тому варіанті, який пропонує уряд, накопичувальна пенсійна система може принести державі більше шкоди, ніж користі.

Про це пише у статті на DT.UA економічний оглядач Юлія Самаєва.

Де-юре в Україні трирівнева пенсійна система, що передбачає роботу солідарної, накопичувальної та добровільної недержавної систем забезпечення. Де-факто багато років існує тільки солідарна система, в якій розмір пенсій залежить від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, йдеться в статті.

Автор нагадує, що yа сьогодні в Україні значиться 14 млн платників внесків до Пенсійного фонду і 13,5 млн тих, хто з цього фонду одержує пенсії. При цьому негативні демографічні тенденції зберігаються, народжуваність помірна, еміграція зростає, а іммігрантів, які принаймні платять внески до ПФ, одиниці.

Накопичувальна система пропонує, що її учасниками стануть далеко не всі працюючі громадяни, а лише ті, хто молодший 35 років. Частина від їхніх внесків у солідарну систему відволікатиметься в систему накопичувальну. Небагато: спочатку лише 2% і поступово відсоток відрахувань дійде до семи. Акумулюватиме ці кошти спеціально для цього створений Накопичувальний пенсійний фонд.

І тут виникає перше запитання до авторів реформи - щодо доцільності створення чергової бюрократичної махини.

"Державний накопичувальний фонд діє лише в кількох країнах світу (Казахстан, Росія, Сінгапур, Болівія). Жодна європейська країна не створювала такого монополіста в сфері пенсійного забезпечення, - пояснила DT.UA Маріанна Онуфрик, аналітик Інституту суспільних досліджень, менеджер групи "Пенсійна реформа" РПР. - Серед недоліків такої окремої державної установи можна назвати: збільшення видатків державного бюджету на адміністрування накопичувальної системи і відсутність альтернатив для клієнтів фонду, що бажають здійснювати власну інвестиційну політику (очевидно, що більшість накопичень вкладатимуться в державні цінні папери), створення чергових нерівних умов для учасників накопичувального рівня".

Насправді з усіма покладеними на Накопичувальний фонд завданнями без особливих проблем може впоратися вже існуючий ПФ, який веде персоніфікований облік усіх застрахованих осіб у системі обов'язкового пенсійного страхування з 2000 р., вважає автор.

Сенс в окремій структурі був би при бажанні держави створити конкуренцію, тобто запропонувати громадянам кілька альтернативних фондів, нехай один із них буде державним, які могли б, борючись за вкладника, розвивати ринок, створювати кращі умови накопичень і генерувати інвестиційний прибуток.

Однак нинішня фінансова система України при тотальній недовірі громадян до неї до таких нововведень не готова. Загроза того, що приватні фонди, які залучили кошти громадян, у результаті перетворяться на фінансові піраміди або збанкрутують, більш ніж реальна. Для цього необхідні гарантії, структура, аналогічна Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, але в недалекому майбутньому таких змін важко досягнути.

"Створення Накопичувального державного фонду не є незаперечним благом ще й тому, що рівень довіри громадян до держави як розпорядника фінансів теж невисокий. Більш того, виплачувані зараз пенсії з солідарної системи індексуються, нехай і не так часто, як хотілося б, але вони хоча б частково враховують поточне становище в економіці. Про індексацію накопичень другого рівня пенсійної системи не йдеться. Забрати кошти можна буде лише через 25 років. Цінність цих коштів у 2040 р. спрогнозувати просто неможливо. Але якщо врахувати, що в ідеалі на той час, за умови бездоганно проведеної реформи, частка, одержувана громадянами з накопичувального фонду, має становити 35% від загального обсягу пенсійних нарахувань, це можуть бути істотні втрати. Якщо від середньої на сьогодні пенсії в 1526 грн відняти 35%, вона максимально наблизиться вже до пенсії мінімальної та стане нижчою за прожитковий мінімум", - йдеться в статті.

Теоретично кошти, накопичені на другому рівні, можуть працювати як інвестиційний ресурс, але на сьогодні відсутність стабільного валютного курсу й постійно зростаючий рівень інфляції створюють реальну загрозу знецінення всіх цих накопичень у масштабах, які виходять "за рамки пристойності". Грубо кажучи, інфляція може з'їсти ці накопичення, впевнена Самаєва.

Вона нагадує, що дві хрестоматійні передумови переходу до накопичувальної системи - це зростання ВВП не менш як на 2% на рік протягом двох років поспіль і бездефіцитний ПФ. Фактично жодна з них поки що не може бути виконана, причому, схоже, навіть у середньостроковій перспективі.

"Спочатку треба говорити про забезпечення таргетування інфляції, про формування стабільного фінансового ринку і забезпечення його стабільної роботи. Тільки після цього можна запроваджувати накопичувальну систему. Не створивши умов для реальної роботи цих інвестиційних ресурсів, вилучати їх із солідарної системи як мінімум нераціонально. Якщо до цього додати відсутність правил ефективної діяльності інвестиційних компаній, компаній з управління активами і банків, які безпосередньо управлятимуть цими коштами, стає зрозуміло, що ризики насправді значно вищі. І за відсутності чітких і прозорих механізмів контролю, у тому числі громадського, за інститутами, які управляють або управлятимуть грошима пенсіонерів, ці ризики зростають у рази", - підсумовує автор статті.

Детальніше читайте в статті Юлії Самаєвої "Накопичувальна" загроза у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".