Між Банковою і Нацбанком

Чутки про те, що Яків Смолій і його команда «тиснуть і муляють» Офісу президента, ходили з початку року. Не те щоб у ОП сиділи великі монетаристи, докорінно не згодні з поточними підходами до інфляційного таргетування, але певні уявлення про те, які вигоди можна одержати, прибравши до рук регулятора кровоносної системи економіки, вони мають. Попри загальну паніку, моментальної катастрофи, швидше за все, не буде, гривня не впаде, а банки не почнуть реструктуризувати кредити за дзвінком президента. Не станеться цього багато в чому завдяки тому, що в останні роки в банківському секторі справді було вибудувано нормальну роботу, цей поїзд ще довго може їхати по рейках без машиніста. І, повірте, наступний голова правління, яким, найімовірніше, стане Кирило Шевченко з Укргазбанку, не розпочне емісії гривні наступного ранку після призначення, не послабить банківського нагляду до обіду й не поверне фіксованого курсу гривні до вечері. І якщо ми боїмося, що незалежність Національного банку зникне тієї ж секунди після звільнення Смолія, значить, у НБУ немає жодної незалежності. Можливо, саме тому, за даними DT.UA, місія МВФ в Україні схвалила зміну керівника НБУ ще навесні — вони теж це розуміють. Але є принципова відмінність між місією МВФ в Україні та українцями: нам тут жити, і відсутність миттєвої катастрофи не говорить про те, що її не буде взагалі.

Нині правління НБУ втратило не тільки голову Смолія, але й куратора ринкових операцій Олега Чурія. У нього закінчився термін повноважень, і його навідріз відмовляється перепризначувати Рада НБУ. Інші члени правління поки що нікуди не збираються. Тобто в оновленому складі правління насправді буде лише двоє новеньких і четверо «стареньких» на чолі з Катериною Рожковою. У таких умовах миттєво й глобально змінити політику НБУ не вийде, але політика змінюватиметься точно й не в ліпший бік.

На сьогоднішній зустрічі з банкірами Яків Смолій пояснив, що відчував постійний тиск із боку ОП відносно повернення коштів Ігорю Коломойському та братам Суркісам. І хоча значної частини судових спорів із колишнім акціонером Приватбанку й пов’язаними з ним особами можна було б уникнути, якби НБУ був вимогливішим, уважнішим і підійшов до процесу націоналізації розумно, ми погодимося, що такий тиск напевно був. Хоча б тому, що наступного ранку після новини про відхід Смолія в приймальні міністра фінансів Сергія Марченка було помічено Григорія й Ігоря Суркісів, своєю діяльність гранично далеких від Мінфіну.

Другою ознакою тиску Яків Смолій вважає розслідування, ініційоване групою депутатів щодо політики НБУ. Суть претензій «слуг народу» зводиться до того, що надмірно жорстка монетарна політика й концентрація регулятора винятково на інфляційній цілі призвели до стримування темпів економічного зростання. А можлива змова НБУ з урядом призвела до махінацій з ОВДП, що дають змогу як купувати, так і «обготівковувати» держоблігації при максимально вигідному курсі гривні. Але першу частину претензій адресовано не НБУ, а скоріше, закону про НБУ, бо саме він визначає основну функцію регулятора — стабільність гривні, відсуваючи економічне зростання на задвірки і із застереженням: «якщо це не суперечить основній меті». І за всієї безлічі претензій до регулятора тут він нічого не порушив, а якщо законодавці хочуть змінити пріоритети НБУ, вони знають, як вносити до законів поправки. Звичайно, на монетарну політику можуть бути різні погляди, і підходи й реалізація можуть різнитися. І на DT.UA регулярно виходять тексти на ці теми, але це дискусії рівня докторів наук Віктора Козюка й Тетяни Богдан, не парламентського комітету.

Так звана піраміда ОВДП теж, мабуть, не рівень парламентського комітету. По-перше, будь-яку змову треба доводити не теоретично, а практично; по-друге, в Україні використання інсайдерської інформації, на жаль, не злочин; по-третє, щоб ці обвинувачення сприйняли серйозно, треба хоча б перестати називати пірамідою те, що пірамідою не є. І зрозуміло, що виданий на-гора парламентським комітетом «обвинувальний акт» навряд чи налякав Смолія. І головне запитання: що його налякало та чи налякало взагалі?

Погодьтеся, якби в ОП був хоч якийсь гідний компромат на Смолія, його не тримали б аж до липня. Навіщо? Щоб дали транш? Та годі, ці хлопці не грають ні в шахи, ні навіть у шашки, — вони рубаються в «чапаєва». Звичайно, політичний тиск на все правління НБУ був постійним. Чого лише варті хронічні чутки про те, що в ОП була співбесіда на посаду голови правління то з одним, то з іншим; різні інсайди про те, що в президента визначилися з основними кандидатами на посаду голови й команди; заяви від міністрів про те, що варто б уже банкам дозволити кредитувати всіх поспіль, і взагалі наша банківська система смертельно хвора; публічне ручне управління державним Укрексімбанком у виконанні президента тощо. Звичайно, це напружує, але правління досить довго примудрялося ігнорувати всі ці плітки.

У своїй заяві про відставку Яків Смолій говорить: «Протягом тривалого часу на Національний банк України здійснюється систематичний політичний тиск. Це унеможливлює ефективне виконання мною як головою покладених на мене обов’язків керівництва діяльністю Національного банку та взаємодію з іншими державними органами. Своєю відставкою я прагну застерегти від подальших спроб підірвати інституційні основи центрального банку в Україні». Тобто тиснуть, працювати неможливо — я піду, щоб усіх захистити. Нелогічно, щоб усіх захистити, треба залишатися. І цілком можливо, що Смолій залишиться.

Нині його відставку приймає профільний комітет парламенту, завтра розгляне сам парламент. І це голосування не буде простим. Новину про відставку Якова Смолія прогресивне людство зустріло в багнети. Виправдати тиск на голову Нацбанку складно, вимагати його відставки, якщо каденція Смолія закінчується тільки 2025 року, ще складніше. І про це більш ніж дохідливо розповіли й посли G7, і представник України у МВФ Владислав Рашкован, і численні банківські експерти, та й самі банкіри, і Dragon Capital пообіцяв зупинити інвестиції, і навіть члени парламентської фракції «Слуги народу» визнають, що рішення не найліпше, і якщо інформація про тиск достовірна, то його не слід приймати.

Якщо депутати не проголосують за відставку Смолія, про епопею зі зміною керівництва НБУ забудуть надовго. І з цього погляду хід Якова Васильовича з подачею заяви президентові більш ніж логічний. Звичайно, він іде ва-банк і цілком може програти, — ОП уже з небаченою оперативністю зареєстрував у парламенті постанову про звільнення голови Нацбанку. Але ризикнути варто. Так, ми не в усьому підтримуємо політику НБУ, не з усім згодні, і в нас теж чимало претензій до того, що відбувається в Нацбанку. Але ми віддаємо належне виконаній роботі, банківському сектору, який не похитнувся ні на міліметр із початком кризи й карантину, достатнім резервам, безпрецедентно низькій інфляції, принциповій позиції регулятора стосовно одіозних колишніх власників банків і справжній незалежності від нинішньої влади. Це дорогого варте.

Якщо Смолій програє, ми не відразу відчуємо негативні наслідки, але їхній масштаб лякає. Парламентський комітет із питань економічного розвитку вже підготував план підтримки економічного зростання, що передбачає емісію 300 млрд грн — це чверть усієї видаткової частини держбюджету цього року, лякаюче велика сума, що безумовно негативно позначиться на економіці й може запустити девальвацію, яку складно буде контролювати навіть при нинішніх валютних резервах країни.

На що підуть ці гроші? Третину суми хочуть спрямувати на підтримку громадян, запровадивши тимчасовий універсальний базовий дохід на період виходу з карантину та економічної кризи. Підсумкова сума на руки кожному буде не дуже великою — приблизно три тисячі гривень. Попит на продовольчі товари, як заплановано, це не дуже збільшить, зате допоможе зміцнити позиції правлячої партії під час місцевих виборів. Друга третина від 300 млрд грн — це гроші на безоплатне та безумовне кредитування малого й середнього бізнесу. Саме по собі словосполучення «безоплатне кредитування» — абсурдне. З великою ймовірністю ці позики дуже швидко поповнять і без того «токсичні» портфелі безнадійних кредитів у держбанках, яким дедалі складніше відмовляти Банковій. Третя частина передбачуваної емісії — підтримка електроенергетики й будівництва, галузей, які далеко не найбідніші та без підтримки держави можуть упоратися з усіма викликами. Творцям ініціативи здається, що все це призведе до зростання ВВП (невідомо якого), але вони мовчать про те, що емісія 300 мільярдів ще й девальвацію запустить на повний хід та інфляцію.

Не менш страхаючою виглядає й ініціатива ОП, підхоплена урядом, про підвищення мінімальної заробітної плати майже на 40% протягом наступного року. Але на відміну від 2017-го, коли МЗП підвищили відразу вдвічі, просто відкоригувавши з урахуванням попередньої девальвації гривні, нині передумов для такого зростання немає — девальвації не було, продуктивність не зросла, інфляція мінімальна. Просто хочеться роздати гроші, бо рейтинги падають, однопартійці факаплять день у день, місцеві вибори на носі, а виходу з кризи так і не знайдено. І НБУ на сьогодні — єдиний орган, який опиратиметься роздачі грошей до останнього, ба більше, може порахувати, якими наслідками ця роздача загрожує. І поки що з ним мало хто міг посперечатися.

Залишається сподіватися, що навіть у разі відставки Смолія новому голові НБУ, та й усьому правлінню, вистачить компетенцій і сили волі хоча б для того, аби припиняти божевільні емісійні ідеї влади та не змінювати політики регулятора відносно колишніх власників Приватбанку і тих, хто до них примкнув.