Доля вертикалей

Ще один крах іще одного МММ нагадав про проблеми, притаманні всім «вертикальним» організаціям, незалежно від призначення, включаючи горезвісну «вертикаль влади», так шановану в країнах СНД.

Стійкість будь-якої організації зводиться до простого запитання: «Чому я, як і раніше, лояльний, замість того, щоб прихопити все, до чого дотягнуться руки, і драпонути геть?» Якщо можлива відповідь - «а, власне, чому б і ні?», то такій організації недовго залишилося. Позитивна відповідь така: або «мені це вигідно», або «якщо я «злиняю», то мене піймають і покарають».

Спільне в держави та МММ те, що обоє належать до першого з цих типів - добровільні об’єднання, які тримаються тільки на довгостроковому інтересі своїх членів. Як зазначають Норт, Уолліс і Уєйнгаст у своїй знаменитій книжці «Насильство і соціальні порядки», в основі будь-якої традиційної, або, за їхньою термінології, «природньої» держави (до яких належить і Україна) лежить неформальна коаліція сильних миру цього, над якою немає нікого, хто міг би гарантувати виконання обіцянок і дотримання правил.

Проте така організація життєздатна, але тільки доти, доки в її членів є впевненість у завтрашньому дні. У теорії ігор доведено фундаментальне твердження, яке за свій здоровий глузд отримало назву «народної теореми»: якщо учасник, у цьому випадку організації, вірить у її майбутнє та не живе теперішнім моментом, він поводиться як член команди і грає за правилами, незалежно від моральних якостей. Наприклад, разом з усіма робить інвестиції, скажімо, вкладає свій труд, і втримується від негайних спокус «кинути» товаришів або «сачконути». І все тому, що сума його майбутніх вигід від членства (навіть скорегованих на те, що вони - у майбутньому) вища за негайне задоволення. Але варто йому довідатися, що компанії недовго залишилося жити, - і людину як підмінили! Ба більше, якщо вся організація складається з таких людей, то будь-який натяк на її швидкий кінець перетворюється на самозбутній прогноз, особливо якщо є що «прихватувати». Тоді взагалі, хто перший «відчув момент» - того й капці.

От, власне, чому «піраміди» можуть жити довго, а розвалюються миттєво, за кілька днів. Адже кожному учасникові є сенс вкладати гроші лише доти, доки він може розраховувати на їх збільшення. Як тільки з’являється підозра, що піраміда похитнулася і приплив нових учасників зменшився, виникає зворотний стимул: забрати все, що можна, і втекти подалі. Якщо так зробив один, то й решта хочуть наслідувати його приклад, аби не спізнитися.

Добре було б, якби це стосувалося тільки вкладників МММ! Але те ж саме відбувається з банками, пенсійними системами, політичними партіями та «вертикалями влади».

Класичний варіант - це банківська криза, «набіг на банк». Звичайно, нормальний комерційний банк платить відсотки не за рахунок нових вкладників, як МММ, а завдяки доходам від кредитування. Але гроші не можна швидко забрати в боржників, тому якщо всі вкладники одночасно вимагають своє, вони ризикують довго чекати або взагалі залишитися з носом. А перші, хто встиг зняти вклади до початку масової паніки, виграють! Саме тому так небезпечні будь-які чутки про ненадійність банків.

Інший найважливіший приклад - солідарна пенсійна система. Поки населення і реальні зарплати зростали швидше, ніж тривалість життя на пенсії, її клієнти могли розраховувати в старості отримати більше, ніж вони вклали. Як тільки демографічна ситуація змінилася, стало вигідніше збирати на старість самому. Та якщо всі разом вийдуть із солідарної системи і почнуть вирішувати свої проблеми самі, то нинішні пенсіонери залишаться ні з чим.

Американський дослідник Стівен Сольник свого часу дуже вдало порівняв лавиноподібний крах «вертикалі влади» в СРСР із «набігом на банк» (МММ-2011 тоді ще не було). Кожен великий і маленький начальник вірно служив комуністичній системі доти, доки був упевнений у завтрашньому дні. Як тільки система достатньо ослабла з об’єктивних причин, про які нижче, стимул змінився: стало вигідніше «прихватизувати». Першим засумнівалося в перспективах вище, більш поінформоване, начальство - це саме той випадок, коли багато знань - велика скорбота. Його приклад похитнув упевненість нижчих ланок - і покотилося… У таких випадках не допомагає навіть «омерта»: погроза жорстокого покарання відступників від організації не виглядає переконливо, якщо розвалюється сама організація.

Та як побачити ознаки майбутнього обвалу? Звичайно, хоч трохи точно прогнозувати його неможливо, як неможливо передбачити дату біржового краху, банківської кризи, катастрофи «піраміди» або сходу лавини. Однак, якщо організація втрачає ефективність, то до кінця недалеко. Але в чому ця ефективність? Отут аналогія закінчується: на відміну від МММ, «вертикаль влади» призначена для управління. Відповідно, її ефективність - це керованість. А вона обмежена.

Ті, хто ніколи нічим не управляв, часто взагалі впритул не бачать такої проблеми: «Накажемо - виконають, куди подінуться!». Але й керівники зі стажем не завжди розуміють межі своїх і чужих можливостей. Тим часом ще в 30-х роках минулого століття дослідники встановили, що один начальник здатен ефективно керувати в середньому п’ятьма-сімома підлеглими - далі починається бардак. Здавалося б, вихід - в ієрархії? Однак і її рівнів у середньому не може бути більше дев’яти: інакше й накази згори, й інформація знизу спотворюються до невпізнанності.

Звичайно, що складніше завдання, то більше доводиться задіювати пряме керівництво, то менш ефективний розмір організації. Бригадир на конвеєрі може керувати й трьома десятками робітників, та й рівнів ієрархії в масовому виробництві буває до 12; а професорові рідко вдається одночасно вести більше двох-трьох аспірантів, і важко уявити собі більш як п’ятиступінчастий науковий інститут, у якому директор має хоч якесь поняття про те, чим займаються лабораторії. Усі ці обмеження тим жорсткіші, що менш дисципліновані та більш різноманітні люди входять до складу організації. Тому ефективна «вертикальна» організація може складатися максимум з приблизно тисячі чоловік у науці та кількох сотень тисяч в армії або масовому виробництві. Проте й максимально можливої кількості, мабуть, недостатньо для суто «вертикального» управління такою державою, як Україна, - одних тільки державних службовців у нас сотні тисяч. Тим часом діяльність ця аж ніяк не проста і не механічна, а люди в нас - дуже різнорідні й не можуть похвалитися особливою дисциплінованістю.

Як же працюють інші держави та величезні корпорації, які не поступаються їм у розмірах? Вихід у тому, щоб… не «керувати» у буквальному значенні слова! Не віддавати наказів й потім контролювати їх виконання «згори», а замість цього докладно виписати загальні правила, розставивши всюди людей, які стежать за їх дотриманням (увага: не за виконанням наказів вищого начальства, а тільки за дотриманням правил!), і «суд», який в кожному випадку виноситиме вердикт. Наприклад, найбільші власники торговельних марок споживчих товарів не керують безпосередньо місцевими виробництвами по всьому світу, а тільки контролюють виконання корпоративних стандартів.

В ефективній державі, відповідно, мають діяти як мінімум закони, бюрократія, що стежить за їх виконанням, незалежні прокурори або добровільні контролери, які стежать за виконанням закону самими чиновниками, і суди, що забезпечують справедливість. Без такого горизонтального контролю система державного управління втрачає керованість. У СРСР, наприклад, громіздка багаторівнева ієрархія підтримувалася прокуратурою, партійним контролем, «народним контролем», нарешті, мільйонами ідейних добровольців, готових писати в усі інстанції про кожен відступ від «принципів». Але й це, як ми тепер знаємо, не врятувало системи: у міру масового розчарування в ідеях комунізму вона поступово розкладалася, а в один прекрасний рік, коли криза керованості досягла критичної позначки, відразу розвалилася, як картковий будиночок.

Правляча в Україні коаліція примудрилася в історично короткий термін звільнитися від пут формалізму, добити судову систему та замінити залишки горизонтальних механізмів вертикаллю «я - начальник, ти - дурень». Не виключено, що така система управління непогано показала себе на рівні одного регіону. Але в масштабах нашої країни, та ще й беручи до уваги її різноманітність, «вертикаль влади» цілком очевидно дає збої. Та якщо просто сидіти й чекати, поки вона розвалиться, то невдовзі можна побачити реінкарнацію «вертикалі», коли вже вона залишається єдиним способом управління. Потрібна альтернатива - діючі закони, справедливі суди та інші «горизонтальні» інститути. Можливо, менш швидкі в рішеннях, ніж «вертикальні», зате - надійні. Приблизно як нормальні банки та інвестфонди порівняно з МММ.