Заповіт XVII століття розкрив сімейну суперечку Шекспіра

В Національному архіві Великої Британії знайшли заповіт XVII століття, що став причиною сімейної суперечки за родинний будинок Вільяма Шекспіра у Стратфорді-на-Ейвоні. Документ датований 25 серпня 1642 року і належав Томасу Нешу, чоловікові онуки драматурга Елізабет Голл. Його виявив історик архіву доктор Ден Гослінг під час перегляду незареєстрованих скриньок із сотнями документів, повідомляє BBC.

За словами дослідника, документ не бачили щонайменше 150 років, адже його заархівували ще наприкінці XIX століття. Знахідка підтверджує, що виконання волі Шекспіра було далеко не безпроблемним.

Томас Неш мешкав у Нью-Плейс – родинному маєтку Шекспіра, який вважався другим за величиною будинком у місті. У заповіті він залишив власність своєму двоюрідному братові Едварду, хоча юридично не мав на це права. Шекспір взагалі передавав будинок своїй старшій дочці Сюзанні, яка жила там разом із дочкою Елізабет та її чоловіком.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Археологи відкрили новий розділ в історії Британії: знахідка дала змогу дізнатися про дві забуті епохи

Після смерті Неша у 1647 році Сюзанна та Елізабет отримали документальне підтвердження права власності на маєток. Проте вже наступного року Едвард Неш подав позов до Канцлерського суду, вимагаючи виконання волі покійного. Елізабет заперечила, наголошуючи, що її чоловік не міг заповідати майно Шекспіра, і посилалася на заповіт свого діда по материнській лінії.

Як зазначив доктор Гослінг, справа, ймовірно, завершилася мировою угодою. Елізабет, яка згодом стала леді Барнард, залишалася в резиденції до своєї смерті у 1670 році. 

“Я був дуже схвильований, коли зрозумів, що цей документ напряму пов’язаний із судовою справою, родиною Шекспіра та його останніми прямими нащадками”, – поділився дослідник.

У Польському місті Легніца під час ремонтних робіт у вежі собору св. апостолів Петра і Павла знайшли мідну капсулу часу, яку експерти назвали найстарішою у світі. Схованка, якій понад 370 років, містить документи та монети, що закладали тричі: у 1650, 1775 та 1823 роках. Знахідку вже передали до Музею міді для подальшого вивчення.