Відроджені з попелу війни: фотохудожниця з Ужгорода втілила проєкт з жінками - вимушеними переселенками

Фотохудожниця Дар'я Бедернічек з Закарпаття втілила фотопроєкт, в якому жінки-вимушені переселенки постали в образах епохи Ренесансу. Як зазначає сама авторка проєкту, жінки є втіленням міфічного Фенікса, повідомляє «Укрінформ».

«Тому й ідея була працювати саме з образами епохи Відродження. Ці жінки відродилися або роблять це просто зараз. І своїм прикладом дають шанс на відродження усім нам в Україні», - заявила вона.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Для більшості громадян неприпустимі будь-які компрміси з РФ для припинення війни – опитування

Проєкт «розКАЖИ», результатом якого стала фотовиставка з портретами жінок, відбувся в рамках арт резиденції «Аура міста». Цю резиденцію за грантовим проєктом, що впроваджується за дорученням уряду Німеччини, у Сваляві цьогоріч започаткували жінки зі Старобільська. Через війну вони опинилися у закарпатському містечку і тепер запрошують сюди митців, аби відрефлексувати, спробувати пережити разом усе те, із чим кожній довелося зіткнутися наодинці з початку російського вторгнення.

Фото художниця зізнається, що стиль епохи Відродження був сам собі зрозумілий, бо у нас всіх забрали землю з-під ніг і нам важко. Але точкою опори може бути надія на відродження, на те, що після перемоги Україна відродиться як фенікс.

За словами  Бедернічек, під час зйомки одна з її героїнь отримала повідомлення про те, що в її будинок «прилетіло» і його більше немає.

«Вона мені це розповіла - і ми зробили кадр. Жінка, яка втратила все. І вона йде на артзйомку. Потім на акторський тренінг... Тобто вона з усіх сил намагається це все пережити. Вона просто суперменка! Це вже про Перемогу», - розповіла фотохудожниця.

Героїні проєкту поділилися тим, що у них забрала війна.

Волонтерка, державна службовиця із Старобільська розказує, що її найбільший біль — це розлука із батьками, мучить невідомість щодо них. Війна забрала у неї відчуття дому, життя, в якому було комфортно. Але водночас навчила цінувати те, що має — бо раніше це сприймалося як даність.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Єлизавета з Балаклії готувалася стати мамою. Війна забрала в неї спокій і відчуття безпеки. І мрії, пов’язані з домашнім затишком, бо ж хотілося народити дитину в рідному місті і гуляти з нею в тамтешньому парку. Ще вночі 23 лютого вони з чоловіком везли з Харкова все необхідне для того, щоб облаштувати дитячу, вивантажували покупки… А через два тижні їхали з друзями в напрямку Дніпра, згодом на Буковину, потім на Закарпаття… А рідне місто було окуповане. Донька народилася вже у Мукачеві.

Юлія з Кадіївки каже, що у неї війна забрала здатність бачити перспективи. А ще - можливість бачити маму. Дитячі спогади в дочки, дитинство в сина; життя, здоров’я і свободу в друзів. І те, про що навіть не скажеш уголос.