Нинішнього року старовинний Збараж святкуватиме 800-річчя першої писемної згадки про місто. Верховна Рада не стала сперечатися з невідомими авторами Галицько-Волинського літопису, які згадують про поселення ще 1211 року. Оцінивши значимість Збаража, князів Збаразьких, замку, який витримав облогу козацького війська Богдана Хмельницького 1649 року, парламентарії торік у липні постановили відзначити 800-річчя заснування міста на державному рівні.
Проведення урочистостей переносили двічі. Спочатку ювілей планували cвяткувати на початку травня 2011 року, одночасно з традиційним відкриттям туристичного сезону в області. Однак ганебний вигляд міста перекреслив би позитивні враження. Обласна і районна влада (робота міської ради паралізована!) обговорювали можливість святкових дійств у липні. Певного оптимізму додав Кабмін, який розпорядженням від 21 березня ц.р. виділив кошти на ремонт і реконструкцію двох шкіл міста й водогінної мережі.
Але дуже скоро стало зрозуміло, що неналежним чином оформлена проектно-кошторисна документація і час, необхідний для проведення тендерів та виконання робіт, не дозволять причепурити ці важливі об’єкти в мінімальні терміни. Ювілейні заходи відклали до жовтня.
У роки незалежності Збараж став одним із небагатьох міст України, над яким тяжіє лиха карма. Йому все не таланить із міською владою. 2004-го - на початку 2005 року у слідчому ізоляторі за обвинуваченням в отриманні хабара перебував міський голова Сергій Паровий. Вибори 2006 року виграв його антипод - колишній міліціонер і підприємець Михайло Бочаров, балотуючись від популярної на той час партії «Пора». Він донині залишився вірним своєму лідерові Владиславу Каськіву, який перебіг у команду Віктора Януковича. Торік у жовтні пан Бочаров прийшов до влади вже під прапорами Партії регіонів, здобувши незначну перевагу над конкурентом Романом Адамовичем - 88 голосів. Стабільної підтримки від депутатського корпусу годі було очікувати. Адже мандати отримали лише чотири регіонали. У міській раді утворилася більшість із представників п’яти політичних сил - «Батьківщини», «Свободи», «Фронту змін», «Сильної України», «Сили і честі».
Гостре протистояння міського голови та депутатської більшості розпочалася вже на першій сесії міськради, у процесі обрання секретаря. Під час таємного голосування кандидатура однопартійки пана Бочарова і колишнього секретаря міськради Дарії Когут із тріском провалилася. Бо десять голосів «за» - вважайте, повне фіаско. На цю посаду депутатська більшість обрала представника «Батьківщини» Оксану Пелих. Міський голова виявився не готовим до компромісу і заявив про свою «опозиційність». Він спробував замести сліди дій міської ради попередньої каденції, в якій мав свою більшість. З архіву міськради дивним чином зникли рішення міськвиконкому та сесій попереднього, 5-го скликання. В атмосфері відкритої ворожнечі між мером та депутатами, перерв у роботі сесій, взаємного невизнання їх черговості було затверджено склад міськвиконкому, регламент роботи, зміни до штатного розпису апарату міськради та інші важливі рішення.
Наприкінці грудня депутатська більшість вирішила провчити мера: депутати двома третинами голосів достроково припинили повноваження М. Бочарова. Як і слід було очікувати, мер звернувся до суду. Наприкінці січня ц.р. Збаразький райсуд виніс постанову. У ній зазначено, що «немає підстав для дострокового припинення повноважень міського голови Михайла Бочарова, який приступив до виконання обов’язків лише 19 листопада 2010 року». На цей вердикт депутати подали апеляційну скаргу, мотивуючи свої дії тим, що суд першої інстанції «не врахував другого терміну повноважень міського голови...»
У заручниках протистояння міського голови та депутатського корпусу поступово виявився все місто. Прийнятий на сесії головний фінансовий документ Збаража міський голова не підписав.
«Я підпишу рішення про бюджет міста і поставлю печатку лише тоді, коли він буде прийнятий на нормальній сесії і коли так звана демократична більшість прислухатиметься до розумної та професійної меншості», - заявив М. Бочаров ZN.UA.
Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Романа Якеля «Убогий ювілей».