Говорячи про походження та природу часто використовуваного щодо окупованих українських територій терміна "реінтеграція", вона зазначила, що в цьому слові знайшлася точка згоди між поглядом на Україну європейців та російськими агресивними амбіціями.
"Слід визнати, що в обивательській свідомості (і навіть у частині політичної) Європи Україна існує як частина якоїсь великої радянсько-російської території. І, відповідно, конфлікт (не війна) - як громадянська. Якщо вже зовсім грубо, то для певної частини політикуму й обивательської свідомості війна в Україні довгий час була чимось на кшталт битви якихось дивних племен за водопій. Їм можна за це докоряти, але тоді треба докоряти й собі. Наприклад, за те, що ми не швидко зуміли пропустити через своє серце сірійську трагедію", - зазначила Стяжкіна.
На її думку, зараз погляди європейських обивателів і частини політикуму змінилися, оскільки українці демонструють у протистоянні РФ виняткову мужність. До європейських країн приходить розуміння того, що в Україні йде справжня війна.
Стяжкіна вказує, що для усвідомлення фактів того, що Росія і Україна – дві різні країни, і що РФ напала на Україну, необхідно включити масу ресурсів – "інтелектуальних, інформаційних, ресурсів колективної пам'яті та самоусвідомлення".
"Але ресурс колективної пам'яті не включається, бо Європа наштовхується на власну травму Другої світової війни. Пам'ять про власну колаборацію з Гітлером, про окупацію, про дуже складні системи післявоєнного врегулювання продовжує бути токсичною. Умовна Європа, де "минуле", як писав Тоні Джадт, - це "інша країна", каже нам: відтоді минуло багато часу, законодавства й суспільства дуже гуманізувалися. Поставити Україну на одну шальку терезів із власним пережитим досвідом Другої світової й після - болісно неможливо, від цієї травматичної думки Європа рятується втечею", - підсумовує вона.
Читайте інтерв'ю Олени Стяжкиной DT.UA в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".