Ярослава МЕЛЬНИК: "Закордон вчиться розрізняти українських можновладців і український народ"

Функції представлення національних культур за кордоном у розвинених країнах виконують або громадські організації (Французький інститут, Британська рада), або державні установи (Інститут Сервантеса), а ось іміджем України в різних державах світу опікуються здебільшого незалежні від країни заклади. Серед них - Український вільний університет (УВУ) у столиці Баварії місті Мюнхен. Це єдиний вищий навчальний заклад за межами України з українською мовою викладання з правом присвоєння вчених ступенів магістра та доктора наук. 1921 р. у Відні його заснували представники українських еліт, що не бажали миритися з радянською окупацією України. Того ж року УВУ перенесли до Праги, а після Другої світової війни університет відновив свою роботу вже у Мюнхені. З УВУ пов'язані імена таких видатних учених, як О.Колесса, Д.Антонович, А.Волошин, Ю.Шевельов, О.Кульчицький, Е.Андієвська, Є.Сверстюк та інші. Впродовж усієї історії університету ним керували чоловіки. Та два роки тому посаду ректора вперше обійняла жінка - професор Ярослава Мельник.

- Пані Ярославо, як ви тлумачити прикметник "вільний" у назві університету?

- Назва Університету (проста на позір) - промовисте віддзеркаленням сутности Університету. Український - плекання української ідентичности, національні завдання й пріоритети. Стосовно складника вільний у назві Університету. Вільний, як мислила ініціативна група створення Університету (до її складу з-посеред інших входили О.Колесса, І.Горбачевський, С.Дністрянський, М.Грушевський), себто "недержавний" (концепція О.Колесси та його прихильників), і "вільний" у характері викладання, кваліфікації викладачів, функціонуванні окремих відділів (М.Грушевський) - т.зв. "народний університет". Перемогла, як відомо, концепція О.Колесси (першого ректора УВУ), традиційний університет на кшталт західноєвропейських. Однак просвічується у цьому складнику назви вільний й глибший семантичний зміст. Вільний Університет - вільний у розгортанні наукового пошуку, вільний від засилля ідеологічних маніпуляцій, прагматичних міркувань, вільний у культивуванні університетської автономії та академічної свободи. Саме таке трактування вкладаємо у слово вільний і сьогодні.

- Як нині справи з фінансуванням УВУ? Адже свого часу була надія, що певні кошти у виш вкладатиме українська держава. Вони себе виправдали?

- На жаль, ці надії себе не виправдали. Усі спроби отримати певне фінансування з боку української держави, у тому числі за часів президентства В.Ющенка, завершувалися однаково: в Україні немає закону, який би дозволяв підтримувати українські інституції за межами України. УВУ фунуціонує зараз завдячуючи насамперед матеріальній підтримці Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, відсотків із капіталу УВУ в банку, а також із оплати за маґістрантів і докторантів УВУ за навчання. Також пошукуємо кошти на ті чи ті наукові чи навчальні проекти в різних фондах, німецьких зокрема.

- Відколи Університет розташований у цьому приміщенні?

- Університет у цьому приміщенні в мальовничій околиці Мюнхена поблизу Німфенбурга з кінця 2008 р. До того часу розташовувався в одному з найпрестижніших районів міста, у Боденгаузі, у гарній віллі, яку було придбано при дотаційній допомозі патріярха Йосифа Сліпого 1977 р. Однак з огляду на складну фінансову ситуацію (спершу УВУ припинив фінансувати Федеральний уряд Німеччини, відтак Баварський уряд (2006)), було прийнято рішення продати віллу і придбати значно скромнішу будівлю - функціональну й зручну. Різницю ж між продажем того будинку і купівлею цього (понад 4 млн. євро) поклали до банку. Це отой капітал, про який я казала вище. Відсотки ідуть на функціонування УВУ.

- Чому Німеччина припинила фінансувати УВУ?

- У дотаціях УВУ урядом Німеччини впродовж кількох десятиліть був, обіч усього іншого, і політичний сенс: підтримати в часи комуністичного режиму в Україні такий острівець вільнодумства, як УВУ. Із здобуттям України незалежності цей чинник відпав. Логічно, що УВУ мала би підтримувати своя держава.

- Повернемось до питання про меценатів. Ви говорити про фонди німецькі, фундацію УВУ в Америці. А українські меценати не йдуть допомагати УВУ?

- Не йдуть. Можливо, наразі. Відомо, свого часу було багато дискусій стосовно того, що Український католицький університет у Львові прийняв від Дмитра Фірташа дуже велику суму на будівництво студентського містечка, бібліотеки, гуртожитку, навчальних корпусів і т. ін. Чи готові українські мільярдери, чи дозріли вони на благодійність щодо підтримки українських інституцій за кордоном? Не впевнена.

- УВУ зберігає дорогоцінний скарб - архів з унікальними виданнями. Чи відкритий він для України, чи цікавляться архівом в Україні, чи з'являються на базі архіву якісь розвідки?

- Архів УВУ, справді, унікальний. Це з-поміж іншого матеріали т.зв. "таборових архівів", архіви багатьох українських повоєнних інституцій у Західній Європі, Німеччині зокрема, особові архіви В.Державина, П.Зайцева, Г.Крука, Н.Василенко-Полонської, В.Яніва, П.Курінного та багато інших. .

Архів відкритий як для дослідників з України, так і зі всього світу. І щоразу більше дослідників, з України зосібна, зацікавлені в праці в архіву УВУ. Ми радо всіх приймаємо і радо давали би стипендії науковцям з України, які зацікавлені в реалізації того чи іншого проекту, пов'язаного з архівом УВУ, але поки що на це нема відповідних коштів. Попри те, розвідки, базовані на архівних матеріалах УВУ, з'являються. Так, для прикладу, в "Науковому збірнику УВУ", яка вийде друком на початку наступного (1914) року, буде велика добірка про архів Уласа Самчука, частина якого зберігається в УВУ, публікація про архів В.Державина в УВУ, а також деякі інші матеріали. Проблема в тому, що ще не повністю здійснений науковий опис архіву УВУ, а також його оцифрування. Власне, опрацювання архіву УВУ - це одне з наших найпріоритетніших завдань нині.

- Щодо архіву: ви робите чудову справу! Чому? Бо в Україні, наскільки я знаю, кілька архівів пропали через жадібність і некомпетентність. На жаль, в Україні це реальність.

- Не думаю, що це типове явище. Будучи в Україні, я багато працювала у різних архівах, зокрема у Відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім.Тараса Шевченка, у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України. Все зберігається належним чином.

- Розкажіть трохи більше про Ваші видавничі плани. Що, окрім "Наукового збірника УВУ" плануєте видати чи вже видали цього року?

- Цього року ми видали декілька цікавих книжок, зокрема видання творів Григорія Сковороди і Лесі Українки німецькою мовою. Переклад текстів Сковороди здійснив професор УВУ Роланд Піч, драми Лесі Українки переклала викладач німецької мови в УВУ Ірина Спєх.

- А Тараса Шевченка видавати плануєте? Адже ювілей на носі…

- Такі задуми є. Видати, зокрема, окремим томиком "німецького" Т.Шевченка. Зараз також продовжується робота над "Великим льохом" Т.Шевченка, до якої залучені знані україністи Ганс Роте, Джованні Броджі і вже згадувана Ірина Спєх. Містерія Т.Шевченка буде видана українською, німецькою та італійською мовами. Можливо, також в УВУ. Плануємо також міжнародну конференцію, присвячену ювілеєві Т.Шевченка. Окрім суто шевченківської проблематики, маємо намір у рамках цієї конференції провести круглий стіл, присвячений проблемам розвитку україністики в Західній Європі. Матеріали цієї конференції вийдуть як черговий том "Наукового збірника УВУ".

- Чи пишуться в УВУ якісь роботи, де порівнювалася б сучасні українські і німецька літератури?

- Так, у маґістерських і докторських роботах наших студентів. Читаються також курси з порівняльного літературознавства, де німецький компонент дуже посутній. Монографічних студій наразі нема.

- Ви добре знаєте українські заклади вищої освіти. Яка їхня головна відмінність від німецьких? І від УВУ?

- Українські заклади вищої освіти в ідеалі не мали би надто відрізнятися від німецьких з огляду на прийняту болонську систему навчання. Але маємо те, що маємо... В Україні останніми роками - диктат українській вищій освіті високопоставлених одіозних чиновників, корупцію і ... Продовжувати можна безкінечно. Утім, Вам це також дуже добре відомо.

- Відмінність УВУ від українських закладів. Насамперед в академічній свободі, що повсякчас підкреслюють наші студенти з України, залученні до професорсько-викладацького складу фахівців з різних країн світу (України, Західної Європи, Північної Америки), домінанті компаративного складника в студіях на всіх факультетах.

- Як співпрацює УВУ зараз із українськими інституціями? Ваші основні партнери?

- Діалог між УВУ і науковими інституціями в Україні, зокрема університетськими, плідно розвивається. Основні партнери: Львівський національний університет імені Івана Франка, Києво-Могилянська академія, Університет "Львівська політехніка", Західний науковий центр НАН України, Український католицький університет у Львові. До слова, як констатував один із представників УКУ під час обговорення проектів співробітництва між УВУ і УКУ, "можливості перед нами просто необмежені". Можна, гадаю, ці слова екстраполювати і на розвиток стосунків УВУ з іншими академічними інституціями, як і на розвій УВУ назагал. Я в цьому сенсі оптиміст, як і всі в УВУ.

- Розкажіть трохи про студентів УВУ. Чому студенти обирають УВУ?

- Мотивація індивідуальна. Спільне, мабуть, прагнення здобути освіту водночас і в українському і європейському університеті, університеті вільному (про останнє ми вже говорили), університеті зі славною історією. Унікальне розташування УВУ - в центрі Європі - теж, очевидно, не остання причина вибору випускниками українських вузів УВУ, їхнього (щораз більшого) зацікавлення продовжити свої маґістерські й докторські студії саме в УВУ.

- От ви кажете, що студенти з України із задоволенням їдуть продовжувати навчання до УВУ. Чи не сприяєте ви таким чином "витоку мозків" з нашої держави?

- Хіба погано, коли юнак або юнка прагне вчитися за кордоном, отримати якісну освіту, новий досвід? Звичайно, частина студентів потім залишається у Німеччині. Водночас у нас збільшується кількість студентів, які постійно живуть в Україні, а до УВУ приїжджають під час сесій (навчання у нас розбито на два блоки, кожен блок триває півтора місяці). Серед останніх і викладачі українських університетів. Чому? Когось, може, "відлякують" бюрократичні процедури, пов'язані із захистом докторської дисертації в Україні, хтось свідомо обирає теми, захиститися з яких в Україні зараз складно. "Витік мозків", як Ви кажете, - це проблема не УВУ, а політичних реалій в Україні. Ми ж не великий університет! Зараз у нас навчається близько 150 магістрантів і докторантів. Деякі з них давно вже ів Німеччині, тут закінчили німецькі вузи, тут працюють. Є також студенти з Америки.

- А російськомовні студенти у вас є?

- Є. Але хочу підкреслити, мова викладання в УВУ українська. Одна з вимог вступу до УВУ - володіння українською мовою. І студенти з різних регіонів України, з Півдня і Сходу зосібна, а також з Росії і Молдавії (є і такі), саме в УВУ вдосконалюють свою українську мову. Приїжджають дівчата, скажімо, з Горлівки - і в УВУ слухають курси гарною українською мовою, опановують відповідну українську наукову термінологію. З ними дуже цікаво спілкуватися. Це ж парадокс - пізнавати Україну через університет у Мюнхені!

- А як УВУ співіснує з потужною російською громадою в Мюнхені?

- Конструктивно. Члени російської громади в Мюнхені часто бувають в УВУ на різних мистецьких і культурних акціях. Російськомовне видання "У нас в Баварии" не раз вміщує матеріали про УВУ, репортажі про заходи в УВУ зосібна.

- У зв'язку з останніми подіями в Україні, чи, на Вашу думку, ми, нарешті, почали долати "травму постколоніалізму"? Ту, про яку пише Т.Гундорова у своїй монографії. Як сприймається поведінка українських можновладців з-за кордону?

- Вчимося долати. Останні події в Україні - більш, аніж промовисте свідчення того. І закордон також вчиться розрізняти українських можновладців і український народ. !zn