Засіб від апокаліпсису

24 квiтня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Найгустіша пітьма — перед світанком. Після жорстокого, тотального знищення настає час відродження і нестримного зростання. Воскресіння — справжнє Воскресіння Христове — саме про це.

Засіб від апокаліпсису
© unsplash/cdoncel

Напередодні Великодня по той бік добра завжди відбувається сезонне загострення. Цього року воно як ніколи бурхливе. У російському сегменті моєї особистої інформаційної бульки — умовній «палаті № 6» — у тренді, ні багато ні мало, Апокаліпсис.

Хтось шерить Охлобистіна, — хильнувши зайву чарку й у зв'язку з постом не закусивши як годиться, популярний актор іде на війну, проповідує ядерний попіл і стверджує, що всі росіяни чекали цього моменту «30 років принижень». «Жахнути бомбою!» (Цікаво, це постмодерн чи просто плагіат?) «Світ, у якому немає перемоги Росії, нам не потрібен!» У театральному жанрі саме блазню часто відводиться роль хору — загального голосу.

Фото из открытых источников

А ось дідусь Гребенщиков представляє на Youtube прем'єру — нову кріпову пісеньку-притчу про гроби, які проростають у серці та душах, відлітають у небо чорним димом. Російські френди постсереднього віку та ліберальних поглядів звично впадають в екстаз.

Ніби вторячи обом — пошарпаному блазневі і просвітленому гуру, — серйозна френдеса-біохімік постить новину про марсіанську цеглу. Індійські (деколонізовані британські) вчені підібрали комплекс мікроорганізмів — свого роду закваску, яка дозволить «вирощувати» цеглу прямо з марсіанського ґрунту. «Коровай із глини» — ритуальні ласощі для Кощія Безсмертного.

Одне слово, все російське суспільство — кожен по-своєму — переживає апокаліпсис, кожен по-своєму плекає непозбутній російський потяг до смерті й мертвечини і непозбутній же російський жах перед пекельними безоднями власної загадкової душі.

По цей бік кордону, що перетворився на лінію фронту й екзистенційну прірву, в повітрі теж смердить Апокаліпсисом. Великоднього перемир'я не буде. Кремлю потрібні перемоги — й негайно. І якщо пропагандисти від ФСБ обіцяли перемогу до 9 травня, то пропагандисти від православ'я — до Великодня. Так, саме до Великодня. Не питайте. Я не знаю, в якому запаленому мозку виникла думка про те, що смерть і руйнування — гідна жертва християнському Богу. Але символізм, звісно, колосальний.

Утім, у них своя пасха. І своє уявлення про перемогу. Це перемога смерті над життям — на відміну від спокутної жертви Христа. Ще ніколи спотворення християнства російською імперською ідеологією не було таке очевидне. Ще ніколи некрофілія, властива цивільній релігії СРСР і повною мірою успадкована й адаптована путінською Росією, не поставала в такому відвертому вигляді. Не шкодуючи своїх убити якнайбільше чужих — які теж ніби «свої», але призначені на забій, — це насправді не «ціна перемоги». Це її мета. Тому що справжня велич росте й квітне тільки на одному типі субстрату — на трупах жертв, принесених цьому молоху. Байдуже, «своїх» чи «чужих», — «велич», як хробак-трупоїд, однаково успішно перетравлює будь-яку плоть.

Патріарше служіння напередодні Великої Суботи в Храмі Христа Спасителя, рф
Патріарше служіння напередодні Великої Суботи в Храмі Христа Спасителя, рф
РПЦ (Московський патріархат)

Обмовка про «перемогу до Великодня» — саме про це. День Перемоги настільки ж «пасха», наскільки Голодомор — «піст». Не від того відомства й не тому владиці служить.

Розгублення — до заціпеніння, — яке охопило більшість українців із першими вибухами нової війни, нападами накочує на кожного з нас досі. Ми не розуміємо, як ми тут опинилися — посередині якогось анахронізму. Розриви матерії — каменю, металу, землі й людських тіл — вражають не більше, ніж розрив часу. Наче якийсь космічний лиходій (а не змучений фізичною недугою карлик) запустив машину часу, що відкинула нас на сто років назад.

Господи, та це ж ХХI століття! Космічні кораблі канули в минуле й поступилися місцем супутникам зв'язку та космічним станціям. Повідомлення з одного краю землі доходить до іншого за лічені секунди. Дівчата у віртуальних сукенках постять інстапромінчики. Попереду — заселення Марса, технологічна сингулярність, трансгуманізм. І навіть якщо апокаліпсис, то майже напевно це буде пов'язане з кліматом або повстанням машин, або хоча б із вірусом. Одне слово, з чимось не-людським. Смерть у ХХI столітті вже просто не може мати людської подоби. Хоч, як і раніше, залишається справою людських рук і найгірших наших рис.

Буча, квітень 2022 р.
Буча, квітень 2022 р.
КМДА, Олексій Самсонов

Але, поки ми виглядали, намагалися вгадати риси нових невідомих загроз, поки ми дивилися в майбутнє — з цікавістю, страхом і обов'язково надією, тонка тканина світобудови розірвалася, і звідти полізли чорти. Як в Love, Death and Robots. Тільки в людській подобі. І саме це вражає нас найбільше — більше, ніж фантазії художників-мультиплікаторів і можливості комп'ютерного моделювання.

Що це — Fin de siècle забарилося? ХХ століття, як старий розпусник, зрозуміло, що з'явилися молодші й успішніші конкуренти, накололося ботоксом і пішло у свій останній і рішучий бій? Витягло з широких штанин усе, чим бряжчало й наганяло жаху в молодості та зрілості — фашизм, колоніалізм, ядерний апокаліпсис, пропагандистську брехню…

unsplash/markusspiske

Та насправді питання від століття до століття не змінюється. Воно завжди одне й те саме: звідки беруться чорти? Вони приходять, як ми можемо переконатися, незалежно від того, яке століття надворі. І беруться не з якихось незрозумілих далечіней.

Війна — примусова екскурсія до воріт пекла. З можливістю зазирнути всередину й побачити там, крім усього іншого, самих себе. Замість транс- або постгуманізму перед нами — і всередині нас — відбувається звичайне, банальне для воєнного часу розлюднення. У пеклі, яке несподівано наблизилося впритул, а багатьох із нас оточило зусібіч, образ і подоба Божі, які ми всі на собі носимо, здаються недоречними. Сковують. Обтяжують. Натирають місцями до крові. І є величезна спокуса зняти їх із себе. Тобто зробити щось прямо протилежне тому, що зробив християнський Бог, народившись Людиною. Багато так і чинять.

Цей прагматизм воєнного часу точно повторює «прагматизм», покладений в основу путінської політики. Все людське йому не просто чуже, не просто має бути відкинуте в ім'я більш важливих/високих/особистих цілей. Самі ці цілі виникають із внутрішньої необхідності відкинути все людське. Зняти з себе та заодно з максимально можливої кількості людей Образ і Подобу. Таке от служіння власній глибоко затаєній некрофілії. Таємному дияволові, що окопався всередині й пообіцяв за вірну службу і щедру жертву виконання всіх бажань. У тому числі таємних і огидних. Передусім таємних і огидних. Диявол і є огидний старець, що вміє виглядати сліпуче, але позбавлений здатності постійно відроджуватися й квітнути.

Тому кожна війна тією чи іншою мірою повторює євангельські сюжети — вона завжди не просто про добро і зло, а й про особистий вибір, який ми робимо до останнього подиху, як два розбійники, що розділили з Христом його останнє випробування. Війна здмухує з Євангелія, наче пил, будь-який символізм. Робить сюжет відчутним. Підсвічує Богоматір у кожній мамі, яка рятує свою дитину. Сім’ю біженців — у Святе Сімейство. Кожного невинно убієнного — у віфлеємське дитя. Слово вивільняється з-під товстого-товстого шару ритуалів, богословських концепцій та ділових інтересів церковних корпорацій і стає плоттю світу.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Новини Дзеркало тижня ZN.UA (@zn.ua)

Кожну війну веде минуле проти майбутнього. Минуле, скуте старечими немочами, намагається завдати противнику максимальної шкоди. І йому це, на жаль, частково вдається. Звісно, герої не вмирають. Але вмирають люди. Нація народжується у вогні — але у вогні ж вона зазнає колосальних втрат. Війна забирає найкращих на полі бою. І губить найкращих у тилу — виснажує сили, озлобляє душі, сіє в них горе та відчай. Із цим букетом травм нам доведеться жити ще довгі роки. Ворог, який навмисне тероризує мирне населення, не щадячи ані старих, ані малих, чудово знає, що він робить, — він тягне нас униз по спіралі до воріт пекла, куди й сам нестримно скочується. Але цілиться він при цьому не так у нас, як у майбутнє, де йому, як атавізму, просто не буде місця.

Знаючи історію того минулого, яке п'є нашу кров прямо зараз, не доводиться дивуватися, що воно закінчує так страшно. Але воно закінчується. Розпадається. Впадає в істерику. В екстаз загального знищення. І все тільки тому, що бачить власний кінець. Настає майбутнє. Більше жодних «пост-» і «пост-пост-» — тільки чисте майбутнє, не обтяжене метастазами минулого.

Найгустіша пітьма — перед світанком. Після жорстокого, тотального знищення настає час відродження і нестримного зростання. Воскресіння — справжнє Воскресіння Христове — саме про це.

Більше статей Катерини Щоткіної читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК