ЗАПОВІДНИК «ХОРТИЦЯ»: «УКРАЇНСЬКИЙ ФЕНОМЕН»?

Напевно, було б дивним переконувати француза в унікальності та винятковій історико-культурній вазі такої пам’ятки світового значення, як Нотр-Дам де Парі. Чого не скажеш, правда, про острів Хортицю — національну святиню українського народу. Тут запорізька місцева влада стоїть «на смерть». Які ж причини цього: невігластво чи приватні інтереси?

Комітет із питань культури і духовності провів виїзне засідання у вересні 2002 року, щоб пояснити, переконати місцеву владу м. Запоріжжя: острів — унікальна пам’ятка не лише української, а й світової культурно-заповідної спадщини. Однак марно старалися... Подумали, що тут задіяні приватні інтереси. Але ж цей фактор працює й на Заході. Однак влада чітко розрізняє об’єкти національної гордості і звичайнісінькі здобутки техногенної цивілізації. Що ж тоді це? Український феномен?!

Навіть у Радянському Союзі, внутрішня політика якого була спрямована проти національних ідей його народів, у 1965 році завдяки патріотично налаштованим українцям вдалося створити державний історико-культурний заповідник «Хортиця». Боляче дивитися, як у вже незалежній Україні всі ці тяжкі здобутки з неймовірною легкістю руйнуються. Й усім це байдуже — і переважній частині громадськості м.Запоріжжя, і чиновникам виконавчої влади, і тим «кишеньковим» фахівцям культурної та природно-заповідної справи, які перебувають на службі у владних чиновників нової комерційної формації. Голосу громадськості — а комітети зі збереження Хортиці створено чи не в усіх містах України! — урядовці намагаються не чути.

Запорізька місцева влада переконує нас у тому, що «никто так не любит Хортицу, как запорожцы». І в цьому можна не сумніватися. Виїзне засідання до Національного заповідника «Хортиця» профільного комітету Верховної Ради України — того підтвердження. Люблять. Любить і вище міліцейське керівництво — таких «єврохатиночок» ще треба в Києві пошукати, любить і запорізьке чиновництво — приміщення здаються приватним фірмам, але ні заповідник, ані місцевий бюджет не бачать (та й не побачать) орендної плати, любить і новозапорізька «еліта» — для них працює шикарний ресторан закритого типу, не всі «козаки» туди можуть потрапити. А щоб шановне панство не забувало, де воно перебуває, то створили кінний театр. Там влаштовуються вистави для місцевих та заїжджих панів, відбувається посвята у козаки.

Як бачимо, любов дуже палка. Тому й не дивно, що досі Національний заповідник не має державного акта на право постійного користування землею. Проігноровано постанову Кабінету міністрів України від 6 квітня 1993 року №254, указ Президента України від 11 жовтня 1994 року №587/94, постанову Верховної Ради України від 12 вересня 2002 року №140-IV. Коли комітет з питань культури і духовності знову виніс це питання на день уряду у Верховній Раді України 11 листопада ц.р., місцева влада м.Запоріжжя вже почала опиратися елегантно — створювати додаткові «об’єктивні» перешкоди відведенню земель заповідникові. Так, рішенням Запорізької міської ради надається дозвіл запорізькому представництву Почесного консульства Республіки Болгарії в Україні на реконструкцію орендованої будівлі №55 на о.Хортиця під будинок представництва. Всі ми розуміємо, що в разі розміщення дипломатичного представництва Болгарії на о.Хортиця передача земель заповіднику ускладниться. Крім того, де є гарантія, що завтра інші країни не захочуть розмістити свої дипломатичні представництва на території Національного заповідника?

Окремо слід зупинитися на будівництві мостового переходу через р.Дніпро у м.Запоріжжі. Ніхто не заперечуватиме, що такий міст у Запоріжжі потрібен. Понад те — їх має бути, щонайменше, два. Але є нюанси. Чому міст повинен обов’язково проходити по території Національного заповідника «Хортиця»? Місцева влада пояснює таке рішення перевантаженістю мостів ім.Преображенського, особливо в час пік. Якщо міст побудувати південніше або північніше, то людям занадто довго доведеться добиратися до роботи і додому. І все це супроводжується надмірними емоціями, а подекуди й хамством, коли починаєш пояснювати альтернативну позицію.

Давайте подумаємо тверезо. По-перше, якщо побудувати швидкісні магістральні мости північніше і південніше, то весь транзитний транспорт піде саме по них, а не по мостах ім. Преображенського. А це призведе до зменшення завантаженості останніх. Якщо ж їх потужностей знову буде замало, то є два варіанти. Один із планованих мостів можна зробити комплексним (для автомобільного й залізничного транспорту) і вивільнити смуги мостів ім.Преображенського для залізничного транспорту під автомобільний. Або ж провести реконструкцію діючих мостів для збільшення їх пропускної здатності.

Тут є кілька пропозицій. І їх погодився вивчити Національний транспортний університет, про що повідомило комітет Міністерство освіти і науки України. По-друге, якщо пропонований запорізькою місцевою владою варіант мосту втілити в життя, то весь транзит піде через центр міста, яке й так є одним із найбільш загазованих в Україні. Навіщо це робити? Всі транзитні магістралі завжди лежать поза межами міст. Подивімося на Київ, Дніпропетровськ... По-третє, вартість альтернативних мостів приблизно однакова. Та й то якщо вірити проведеним розрахункам. Бо в комітеті є обґрунтована інформація, що розрахунки проводилися «від ліхтаря». По-четверте, будівництво мосту Запорізька міська рада віддала в концесію. Що це означає для запоріжців? Їдеш мостом — плати. Що ж тоді залишається в позитиві? І, головне, кому належить позитив?

Альтернативні варіанти мостових переходів не розглядалися, як того вимагала постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002 року №140-IV. Зі швидкісного магістрального мосту розробник проекту передбачив комплексну розв’язку з чотирма (!!!) з’їздами на острів... Рішення про відведення земельної ділянки під будівництво мостових переходів Запорізька міська влада не подавала на погодження до Верховної Ради України, як того вимагає стаття 150 Земельного кодексу України...

Хотілося б звернути увагу Президента України Л.Кучми на необхідність не допустити тотального ігнорування законодавства України місцевою владою м.Запоріжжя. Першочерговими, на нашу думку, мають стати негайна видача Національному заповідникові «Хортиця» державного акта на право постійного користування землею і призупинення робіт із будівництва мостових переходів через заповідник, які повністю зруйнують національну святиню України.

Голова комітету ВР із питань культури і духовності
Лесь ТАНЮК;
Голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара, академік НАНУ, Герой України Петро ТРОНЬКО