ЯМА СВАВІЛЛЯ

Неймовірно безладні, позбавлені щонайменшого почуття міри та смаку забудови центру Києва та одночасна руйнація історичних пам’яток тягнуться вже далеко не перший рік. Деякі, розчинившись у рабській покірності — «раз начальство вирішило…» — потроху звикають; інші — не обтяжені естетичним відчуттям — й зовсім не бачать; поодинокі все ж не здаються і домагаються припинити варварство. Одним зі свіжих прикладів нахабства та відвертої брехні горе-забудовників стала «презентація проекту» планованого будинку по вулиці Лютеранській, що знаходиться якраз навпроти міської адміністрації. Втім, треба віддати належне: сама задумка порадитися з громадськістю вельми похвальна. Але лише у тому випадку, коли сторони прислухаються одна до одної, а не безапеляційно заявляють: «Тут буде стояти будинок» (з наголосом на другому слові). Для чого ж тоді така окозамилювальна «рада»?

Справа ось у чому. Компанія «Ремакс Груп», виступаючи генеральним підрядником проекту, має намір звести у самісінькому центрі Києва десятиповерховий будинок. Одразу виникає запитання: чому саме тут, адже місце й так перевантажене? До речі, у містопроектуванні є таке поняття як «щільність забудови». На Лютеранській вона давно перевищує розумну норму. Але ж відомо, що ціна квартири «у центрі» набагато більша, ніж, скажімо, на Троєщині…Також треба враховувати рельєф. Місце планованої забудови — це крутий схил, підйом на гору з колишнього Хрещатого Яру. Так от, спочатку на цьому клаптику хотіли поставити п’ятиповерхівку. Затвердили проект, намалювали щити для мешканців прилеглих будинків та покупців. На згадуваній презентації, що не так давно відбулася у приміщенні школи № 117, вже було говорено про 10 поверхів — «по дорозі собачка могла підрости…». Відвертий сміх зібрання викликала фраза ведучого, за сумісництвом директора фірми «Ремакс Груп» Олексія Бутенка: «за розрахунками, тіні будинок давати не буде», себто не буде затіняти вікна прилеглих будинків і двох шкіл. Такий собі сучасний варіант телевізійного «реал-шоу» — прозорий будинок, за склом пересуваються мешканці…

Крутий схил змушує розробників почати закладення фундаменту на глибині 18(!) метрів. Цікаво, як можна викопати таку яму на боці гори та ще й у місці, де поруч стоять важкі старі будинки, нічого не зрушивши? У зону забудови потрапляють будинки № 6, 8, 12 та 25. Крім того, дві школи — №№ 86 та 117. Досвід сусідства з діяннями цієї компанії мешканці вже мають: у їхньому дворі побудували підземний паркінг. Результат: порушені санітарні норми — відстань від гаражів до будинків за нормативами повинна бути не менш як 35 метрів від будинків, а практично трохи більше 10-ти; витяжка з гаражів знаходиться поблизу вікон мешканців та школярів (аргументація пана Бутенка: на Хрещатику й так багато машин); тріснута стіна будинку № 12, що видно неозброєним оком; порушений гідробаланс схилу (відкачка води проводилась відкритим способом).

Гаражі зараз називають «паркінгом», в той час як це окремі бокси-гаражі ціною в кілька десятків тисяч доларів (так як «гаражі» їх все літо по Києву рекламувала машина з плакатами).

Директори шкіл мовчать, чи залякані, чи... Вони мовчали, коли на території школи № 117 знищували 40 вікових дерев, що оточували школу і спортивний майданчик. Мовчать і зараз, коли новобудова опиниться між ними і затулить шкільні вікна (проте Бутенко визнав, що він очолює батьківську раду в школі № 86).

Однак почати годилося б із дозволу місцевої громади, без якого будівництво неможливе. Забудовники стверджують, що мають такий документ за авторством якоїсь віртуальної ради самоуправління мікрорайону
№ 102. Чомусь ніхто із реальних мешканців довколишніх будинків, що прийшли на презентацію, не знає про це. Пан Бутенко також безапеляційно стверджував, що всі володарі гаражів, на місці яких майорітиме десятиповерхівка, погодилися на їх зруйнування в обмін на місце у майбутньому паркінгу. Усі! Тут же встав чоловік, який сказав: «Я маю там гараж і не погоджувався на подібне…». Знову, м’яко кажучи, неправда.

Не випадково й те, що новобудова за документами має адресу Лютеранська, 10 (це є школа № 117), але фактично знищує будинок № 12, частково боковий фасад №8, зачіпає територію будинку по вул. Хрещатик, 25.

Будинок № 12 не фігурує свідомо в документах, бо він є пам’ятником історії і архітектури разом із липами, що мають 200 років. Товариство охорони пам’яток так само було введено в облуду, бо вони давали дозвіл на будівництво невеликого п’ятиповерхового будинку поруч з № 12. Тобто, на кожному кроці — брехня.

На цілком справедливе запитання мешканців «а що ви робитимете, якщо наші будинки будуть й надалі тріскатися?», відповіді також не пролунало. Пропоновані огляди тріщин, зрушень ґрунту та деформацій поверхонь аж ніяк не зменшать їхньої величини. Забудовники переконують у престижності такого сусідства та навіть зміцненні ґрунтів, але реальний стан справ вельми показово демонструє наступний факт: як тільки серйозні агентства нерухомості дізналися про можливе будівництво, ціна на квартири у сусідніх будинках різко впала. Реакція ринку є симптоматичною — у «неліквідному» будинку № 8 дуже довго продавалася квартира і зрештою була продана. По ціні на 30% меншій від колишньої. І це на фоні загального зростання цін!..

У той же час одна з газет, що належать міській владі («Хрещатик» від 17.12.2002), вмістила радісний матеріал «Фундамент довіри». Це про щасливе взаєморозуміння між будівничими і мешканцями. Але автор цього матеріалу був свідком справжньої зустрічі — десятки мешканців категорично проти, а шановного директора кілька разів ловили на брехні. Є відео та аудіозапис зустрічі. «Довіра» мешканців спирається на гіркий досвід сусідства, сумніви щодо чесності здобуття чиновницьких віз на документах та неправдиві свідчення забудовників. Почуття ж останніх яскраво продемонстрував міліцейський «бобік», що увесь час стояв біля школи. Горді будівничі, знаючи про справжні емоції мешканців, просто боялися, що їх можуть відгамселити. І почули багато чого, аж до «якщо хоч одна липа буде зрізана, я власними руками…»