ЯК ТОБІ, КНИГО, ЖИВЕТЬСЯ?

РОЗДУМИ ПІСЛЯ МІЖНАРОДНОГО КНИЖКОВОГО ЯРМАРКУ У ФРАНКФУРТІ

Видавництво «Знання» Київської обласної організації товариства «Знання» працює на книжковому ринку з 1991 р. Спеціалізується на виданні навчальної (переважно для вищих навчальних закладів) та різноманітної наукової літератури. Завдяки наполегливій праці упродовж цих років видавництво стало одним із найбільших в Україні.

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю Марії Овдієнко з директором видавництва «Знання», кандидатом економічних наук Володимиром КАРАСЬОВИМ.

— Володимире Івановичу, нещодавно ви втретє представляли очолюване вами видавництво, а водночас і Україну, на міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті. Що приваблює вас на Франкфуртському ярмарку?

— Франкфуртський ярмарок — найавторитетніший серед розмаїття міжнародних книжкових ярмарків. В його цьогорічній роботі взяли участь 110 країн світу. 7 тисяч видавництв експонували у Франкфурті 300 тисяч книжок. Там можна почути останні новини світу книги, ознайомитися з найновішими тенденціями, новітніми технологіями, набути досвіду. У Франкфурті проходять переговори, укладаються контракти, робляться великі гроші. Найбільша сума контракту, підписаного на цьогорічному Франкфуртському ярмарку, становить $ 2 млн.

В Україні «Знання» — одне з найбільших видавництв, у Франкфурті ми — маленьке видавництво…

— Хто, крім «Знання», представляв у Франкфурті Україну? Який вигляд мала українська книжкова продукція на тлі європейському?

— Україну репрезентували у Франкфурті півтора десятка видавництв: «Світ», «Освіта», «Наукова думка», КНЕУ, «Юрінком», «Фоліо», BHV, «Мистецтво» тощо. Організаційні питання вирішувала Асоціація видавців України. Наша країна мала колективний стенд, окремо виставляли свою продукцію лише «Мистецтво» та «Картографія». Цього, звичайно, мало. Українська експозиція мала скромний вигляд, а якщо відверто — убогий.

— І основні причини цього?

— Найперша — бідність українських видавців. Для організації колективного стенда видавництва-учасники частково скинулися грішми самі, а частково допоміг фонд «Відродження».

По-друге, нам дуже бракує підтримки рідної держави, бодай організаційної.

— А наскільки помітними були у Франкфурті наші найближчі сусіди — Польща, Росія? Польща нинішнього року мала особливий статус — почесного гостя. Що це означає?

— Статус почесного гостя надається країні, яка досягла значних успіхів у книговидавничій справі. Вона експонує свою продукцію в окремому (третьому) павільйоні, площа якого — приблизно як Палац спорту в Києві. Торік почесним гостем Франкфуртського ярмарку була Угорщина, а позаторік — Швейцарія. Подейкують, що через два-три роки така честь випаде Росії.

Цей статус дає можливість колосальної реклами не лише книжкової продукції, а й країни загалом, адже, за оцінками аналітиків, цьогорічний Франкфуртський ярмарок відвідало 300 тисяч чоловік, на 7,5 % більше, ніж торік. А ще — широке висвітлення подій у ЗМІ.

Певна річ, таку увагу до себе Польща заслужила. Там наразі видається 9,5 книжки на одну особу щорічно (для порівняння: в Росії 3,5, у Німеччині 12, в Україні 0,4). Польська книжкова продукція німецькою, англійською, французькою і навіть польською мовами експортується на Захід. Понад те, польські книжки експонуються і на німецьких стендах, бо польські видавці входять до багатьох видавничих об’єднань, у т. ч. й з німецькими видавцями. Поляки зуміли залучити в цю галузь дуже великі інвестиції. Там книговидавнича справа не просто інтенсивно розвивається, а квітне: будуються друкарні, відкриваються видавництва. Цікаво, що Польща експонувала у Франкфурті тільки книжки польських авторів і польського виробництва.

Два роки тому Росії, у зв’язку з фінансовою кризою 1998 р., на цьому ярмарку фактично не було. На оплачених нею експозиційних площах валялися лише таблички з назвами російських видавництв. Торік ситуація стала кращою. А нинішнього року російські книговидавці показали, на що здатні. Їхня експозиція була чудово оформлена дизайнерами, відповідно освітлена. До речі, площа її разів у 30 більша, ніж українська. Справжній фурор викликала презентація книжки Бориса Єльцина, на яку приїхав сам автор.

Росія значно більше орієнтована на західний ринок, ніж Україна

— Які книги возили на ярмарок українські видавництва, зокрема «Знання»? Чого очікували, їдучи до Франкфурта? Чи справдилися сподівання?

— Кожне українське видавництво брало до Франкфурта свої кращі книги: «Знання» — економічну та юридичну літературу. Ми виставляли свою книжкову продукцію, не очікуючи поки що великих виторгів, оптового продажу. Нашими книжками цікавилися передусім російськомовна й українськомовна діаспори з багатьох країн світу, вузькі фахівці, ті, хто проявляє інтерес до Східної Європи. Ми з ними працювали. А слід сказати, що можемо й готові обслужити читача в будь-якому куточку світу, виконати навіть одиничні замовлення. «Знання» має в Інтернеті свій сайт, по якому можна замовити наші видання.

— Вам не спадало на думку ініціювати зустріч видавців із Комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України для підбиття підсумків участі України в цьогорічному Франкфуртському книжковому ярмарку та підготовки до наступного? Як ви, до речі, оцінюєте діяльність нинішнього комітету, зокрема його голови?

— Нинішнього року голова Комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення Іван Драч збирав видавців перед поїздкою до Франкфурта, та було вже пізно щось міняти. Адже підготовка до ярмарку триває рік. Тоді ми домовилися про наступну зустріч після Франкфуртського ярмарку. Поки що нас не запрошували, але, гадаю, така зустріч відбудеться.

Після приходу нового керівництва в особі Івана Драча комітет повернувся обличчям до видавців, до їхніх проблем. Іван Федорович — перший керівник цього відомства, який добре розуміє, що таке книга, знає їй ціну, реалії сфери, в якій працює, і є реалістом.

Та не все залежить від комітету. З одного боку, він функціонально визначає політику в книгодрукуванні, з другого — багато питань вирішують урядовці, Верховна Рада. Прямих ворогів книговидавничої справи ніби й не існує, проте… Коли документи проходять візування в Міністерстві фінансів чи ДПА, зрозуміло, питання вирішуються не на користь видавців.

— Які проблеми книговидавничої сфери, крім уже згаданих, ви вважаєте особливо важливими?

Передусім проблема податкового тиску. Як свідчить ситуація в Росії та інших країнах, зменшення податків веде до збільшення відрахувань у бюджет.

Життєво важливе для українських книговидавців і надання їм певних пільг. У Росії сталося так, що ЗМІ і книговидавцям пільги було надано одночасно. В Україні ж ЗМІ, які мають ширший вплив і більші можливості, відвоювали собі пільги й тихенько тримаються за них. А книговидавці опинилися збоку. Крім того, інтереси ЗМІ лобіюються в парламенті.

Дуже непокоїть і проблема кадрів. Якщо уявити, що завтра нам хтось дасть гроші на видавничу діяльність, то це не означає, що ми відразу ж почнемо процвітати. Частина фахівців виїхала за кордон, інші відійшли за віком, ще інші перейшли працювати у ЗМІ. Є й такі, що відстали від потреб сьогодення. Інколи ми бачимо це, коли запрошуємо спеціалістів з інших видавництв.

Нових фахівців у галузі книгодрукування треба вирощувати роками, як, наприклад, лікарів. Бо від цього залежить рівень видань.

Складна проблема для видавця — і вартість поліграфічних послуг. На Заході видавці торгують не папером, як ми, а ідеями. Наукова книжка в Німеччині коштує 150—300 і більше марок (для порівняння: пересічна ціна масової книжки — 25 марок). В Україні вартість поліграфії сягає 50 % вартості книжки, а в Німеччині — лише 13 %.

Слід розширити ринок української книжки, можливо виділяти гроші на її закупівлю бібліотекам, учителям. Особливо це стосується художньої літератури, яка наразі не конкурентоздатна. Тут діє суперечність: книга як товар — книга як явище культури. Це проблема не лише українська. На жаль, американська тенденція розцінювати книгу лише як товар стала світовою. А як же бути з некомерційною, та вкрай потрібною суспільству книжкою?

Наше видавництво інколи дозволяє собі розкіш видавати некомерційні книжки, покриваючи збитки від них комерційними виданнями, проте ці книги залишаються непоміченими. Скажімо, видана нами «Історія релігії в Україні».

— Її помітили на Форумі видавців у Львові й відзначили як кращий підручник для вищих навчальних закладів.

— Так, але про неї не знає читацький загал, ті, для кого вона створена. Над нею ж працював колектив відділу релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. Або інші видані нами книжки: «Феномен нації», теж Інституту філософії НАНУ, «Економічна історія України», написана колективом авторів із Тернополя (Лановик та інші), «Аграрна історія України», «Буття етносу», «Історія філософської думки в Україні» та інші. Це не просто цікаві книжки, а явища інтелектуального, духовного життя. Хай у нас їх видано менше, ніж у Польщі чи Росії, але ж вони є в культурному житті України. І залишаються непоміченими.

З самого початку видавництво «Знання» стоїть на державних позиціях. 95 % нашої книжкової продукції виходить українською мовою. Одним із пріоритетних завдань ставимо видання україномовних підручників для вищої школи, наукової літератури (ця тема потребує окремої розмови). Проте держава не підтримала нас жодною копійкою. Натомість ми мали підтримку від фондів «Відродження», «Ноу- хау», «Євразія», за що глибоко вдячні їм. Сподіваємося, що матимемо хоч якусь підтримку Комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення

В Україні гостро стоїть проблема інформації про книгу. Наша преса підходить до цього дуже прагматично, розцінюючи книгу лише як товар. Проте в світі існує інша практика: книга не рекламується за гроші, як миючі засоби чи зубна паста. Так, солідні американські газети «Нью-Йорк таймс», «Таймс», «Файненшл таймс» друкують інформацію про книжки не задля прибутків, а тому, що їхні читачі того потребують. У Москві «Независимая газета» (як і газета «Таймс») видає додаток, де друкуються глибокі рецензії на книжки. І це робиться не на комерційній основі.

— Чи є у видавничій справі України хоч щось, що випереджає бодай Росію?

— Так. У нас є, як ми його називаємо, «маленький Франкфурт» — Форум видавців у Львові, організаційний рівень якого дуже високий. І хоча Львів не столиця, Форум навіть порівняти не можна з російськими «мєждусобойчиками» — нестоличними ярмарками. Ставлення керівництва Львова максимально сприятливе. Для Форуму надаються найкращі приміщення. Видавці почуваються у Львові популярними людьми. Це зобов’язує.

— Якщо це не комерційна таємниця, поділіться, будь ласка, своїми видавничими планами на майбутнє.

— Охоче. З січня 2001 року започатковуємо журнал «Вища школа». Це буде науково- практичне видання, яке вже зараз можна передплатити в будь-якому поштовому відділенні. Журнал сприятиме обміну думками керівників, викладачів, студентів. Маємо підтримку (моральну) Міністерства освіти й науки і особисто міністра Василя Кременя.

Продовжуватимемо видавати підручники й посібники.

Плануємо видавати серію перекладних видань українською мовою, а також налагодити й видання книг українських авторів англійською та іншими іноземними мовами, в тому числі й російською, можливо, насамперед російською.

— Як ви сприймаєте Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження»?

— Коли співробітники радісно повідомили, що Президент підписав указ, я нагадав їм, що два роки тому вже був указ Президента, проте ні Кабмін, ні інші інстанції й пальцем не поворушили на виконання доручення Президента. Тому я досить песимістично дивлюся на ці речі. Хоча цього разу питання, пов’язані з книгодрукуванням, вирішуються на вищому рівні, серйозніше опрацьовуються.

Хотілося б, щоб усі гілки влади в Україні нарешті зрозуміли унікальну роль книжки в житті українського суспільства на нинішньому крутому історичному переломі, приділили цій галузі належну увагу й надали необхідну підтримку.