Як депутати блокбастер знімають

Мабуть, дуже нудно стало у Верховній Раді… Тож змушені деякі наші нардепи шукати реалізацію своїх творчих здібностей не в законопроектах, а в мистецтві.

Недавно у Будинку кіно відбувся бенефіс народного депутата Віктора Веретенникова (колишній трудовик, після ПР — член фракції промисловців і підприємців). Акція позиціювалась як презентація «українського блокбастера» — десятисерійного фільму «Запороги», автором і продюсером якого і є депутат.

Це вже третій (!) фільм за романами Веретенникова. До цього нардеп опікувався екранізацією своїх романів «Втрачений рай» (2000) і «Дикий табун» (2002) (режисер обох фільмів — Валерій Рожко). «Запороги» — одинадцятий роман плодовитого нардепа, і перш ніж його екранізувати, автор переробив твір для сцени Дніпропетровського українського музично-драматичного театру. В лютому 2005 року цю ура-патріотичну виставу привозили до Києва. Режисера фільму «Запороги» Володимира Онищенка депутат вибрав «за тендером» — вирішальним стало те, що режисер взявся зняти десятисерійний фільм за шість місяців! «Я пропонував знімати фільм одному відомому режисерові, — загадково додав нардеп, — так той сказав, що зніматиме три роки. Але за три роки я вже напишу нові романи!» У фільмі, як зазначив нардеп, переплітаються наша історія — козаччина, доба Руїни — та сьогодення: кучмівська «руїна». «Хоч я родом із Дніпропетровщини й добре знаю Кучму, — сказав депутат, — але я з ним незгоден».

Однак «багатосерійний український блокбастер», у якому зіграло 130 акторів, а знімальна група налічувала 40 людей, як з’ясувалося, ще не готовий, отож вечір був присвячений вихвалянню різноманітних граней таланту нардепа. Судіть самі. Він і депутат, і бізнес має, і романи пише, і п’єси та сценарії з них робить, і театральні постановки своїх творів організовує, і фільми за власними сценаріями продюсирує! Більше того, він і співає (що було продемонстровано прямо в залі), і танцює!

Солодким словам на адресу талановитого депутата кінця-краю не було. Тут і його колеги з Верховної Ради (Володимир Яворівський, Геннадій Удовенко) панегірики йому виголошують; і Спілка кінематографістів (від імені Бориса Савченка) вітає його видатні досягнення; і Спілка журналістів (від імені Ігоря Лубченка) згадує, як на міжнародному конгресі журналістів нардеп танцював аж 38 хвилин без упину… І, звичайно, шанувальники передають депутатові прямо на сцену відеозапис із книжкового ярмарку у Франкфурті-на-Майні — подивіться, мовляв, депутате, ваші романи, які були на українському стенді, користувалися найбільшою популярністю. А депутат не ніяковіє і тільки підтакує… Справді, мовляв, мої книжки — по всьому світу, мої фільми — на міжнародних фестивалях, а талантам моїм — немає ліку. Та на цьому талановитий депутат не зупинився. Він, виявляється, ще й філантроп — дітей любить. Бо діти, як наголосив нардеп, це — найдорожче, що у нас є. Не поскупився депутат — шість років тому для діточок фестиваль організував «Зі злагодою в серці» («Злагода» — це акціонерне товариство нардепа), тож на депутатському бенефісі для нього ще й танцювали вдячні діти. Щоправда, мабуть, нечисельну публіку Червоного залу Будинку кіно якраз і становили мами та бабусі цих дітей, бо по закінченні танцювальних номерів зал практично спорожнів. Отож, після двох з половиною годин демонстрації талантів на власне показ фільму «Дикий табун» (попереднього «шедевра» депутата ) в залі залишилися, від сили, десять фанатів його кінотворчості. Але це не страшно, адже, як сказав сам депутат, його фільм «перейшов кордони» України. «Дикий табун», за словами Веретенникова, йде на екранах Росії, США, Канади та Європи. І що там якихось десять глядачів, порівняно зі світовою славою…

Тепер про сам фільм… «Дикий табун» справляє неоднозначне враження. З одного боку, він може зайняти спорожнілу нішу українського жанрового кіно: фільм зроблений професійно, до того ж не скажеш, що на роботу над ним бракувало коштів, на відміну від більшості українських кінотворів. Є машини, вертольоти, літаки, зброя, стрілянина, вибухи. Не кажучи вже про величезний живописний табун коней, який біжить протягом усього фільму. Є першокласна операторська робота Віталія Зимовця. Є актори-професіонали (щоправда, переважно російські). Єдине, що псує картину, — абсолютно… абсурдна історія, позбавлена будь-якої логічної мотивації. Фільм починається тим, що фотограф знімає табун коней і гине під їхніми копитами. Колега фотографа, журналістка Купава (Євгенія Михайлова), пробирається на місце його загибелі, в заповідник, і випадково фотографує «мильницею» (!?) розмову корумпованого депутата Летюка (Петро Бенюк) із молодшим колегою Дмитром (Єгор Бероєв). Корумпований депутат помічає журналістку й відлітає на вертольоті, його люди крадуть табун, а журналістка зустрічає єгеря Макарика (Володимир Гостюхін) і разом з ним намагається повернути табун у заповідник. Єгер (борець за справедливість) бідкається, що тридцять років (!?) ховав табун на островах, а тепер його забрали злодії. Звучить соціальна критика. Корумпований депутат посилає молодого депутата відібрати плівки у журналістки (!?). Між ними відбувається бурхливий роман, але молодий депутат таки забирає плівки й залишає журналістку, яка вже хвацько осідлала вожака дикого табуна, коня на ім’я Дік. Корумпований депутат віддає наказ кілерам убити журналістку, в сутичці гине єгер, а журналістка рятує табун разом із молодим депутатом, який приєднується до неї. Фінальний кадр — пара на конях від’їжджає в далечінь.

Ось така депутатська фантазія…

Депутати виготовляють власні фільми. А Верховна Рада ніяк не прийме вже давно розроблений закон про пільгове оподаткування і збори з продажу квитків на користь українського кіно. Той самий закон, який дав би можливість знімати фільми не лише депутатам-аматорам, а й, власне, професійним кінематографістам.