Як театр-переселенець змінив місто

Сєвєродонецьк - це кілометрів за 30 від лінії, на якій іще стріляють. Свого часу з Луганська сюди переселився Обласний академічний український музично-драматичний театр, який залишився без даху над головою. Півроку тому цей театр отримав у нинішньому адміністративному центрі області реконструйовану для нього будівлю колишнього клубу (споруда середини минулого століття). Нещодавно тут грали прем'єру "Лавини" (автор п'єси - Тунджер Джюдженоглу, режисер - Володимир Московченко).

На сцені диво дивне - сніжне царство. І персонажі подібно до нього вбрані фантастично, розмовляють таємничим напівшепотом, ходять ледь не по-місячному.

- Новорічна казка триває! - весело визначилися деякі глядачі. І, мабуть, так налаштувався багато хто, тим паче що на афіші режисер визначив жанр постановки як "іронічна притча".

Пізніше починаєш розуміти: тут не іронія, а гіркий сарказм.

Актори показують героїв клоунами-маріонетками, для яких головне - жити тихо, як повелося, не розуміючи, не відчуваючи, наскільки це принизливо, безглуздо і безперспективно. Недарма центр сцени займає приречений на нерухомість автомобіль, якому залишається тільки іржавіти.

Тепер розумію, чому режисеру В.Московченку не дали випустити цю виставу в себе в Луганську в 2012-му...

Важко сказати, хто і що тоді зрозумів би, розшифровуючи всі ці образи, алегорії. Але тепер заслуженим артистам України Наталії Карчковій, Ользі Яковенко, Івану Шербулу, їхнім молодим колегам Анастасії Адначевій-Пономаренко, Денисові Пономаренку, Олександрові Михайлову, Інні Амброзієвій, Ярославу Грошеву, Олександрові Глянцеву (іншим виконавцям) вдалося донести до глядачів те, що й було в задумі.

І залу не до сміху. Прийшло розуміння: це не казка, а життя. Причому життя не далекого гірського селища в Туреччині, а наше. Це над нами нависає небезпека, яку можна зустріти по-різному, здолавши чи не здолавши страх. Промовчавши або підвищивши голос.

Зал завмирав в очікуванні того, що станеться далі, солдати поруч зі мною стискали поруччя крісел, жінка похилого віку змахнула сльозу.

Звісно, переповідати побачене немає потреби. Виставу, не сумніваюся, чекає цікаве життя - гастрольне, фестивальне.

Тим часом вдалося поговорити з драматургом, який намагається бувати на прем'єрах своєї "Лавини" у різних містах і країнах.

- У Румунії, наприклад, цю п'єсу ставив режисер-пацифіст, - каже драматург Тунджер Джюдженоглу. - Він замінив сценічну зброю... молоком. Як я оцінюю українську виставу? Зараз вніс би її в топ-5 найкращих за цією п'єсою. З режисерським трактуванням не сперечатимуся. Головне, усе зроблено чудово.

***

Разом із "Лавиною" трупа Луганського обласного українського театру перетнула екватор свого 77-го сезону. Незабаром "Лавину" повезуть на ХХ Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії" до Херсона й Миколаєва.

Гастролює цей колектив активно - у своїй та інших областях.

"Приїжджайте і до Білорусі! - сказала акторам після "Лавини" гостя з Мінська. - Тільки "Лавину" можуть і не пропустити: все дуже ясно читається".

Утім, сьогодні є сенс приїжджати на "Лавину" та інші вистави саме в Сєвєродонецьк. Міністр культури Євген Нищук, до речі, рекомендує активніше зайнятися в нашій країні театральним туризмом.

Сцена з вистави

Слідом за "Лавиною" - у цьому самому театрі - прем'єра вистави "Веселий дух" за п'єсою Ноела Пірса Кауарда. У проекті, продовжуючи свою волонтерську діяльність на Сході України, бере участь популярна акторка театру і кіно Римма Зюбіна.

Я побачив, наскільки теплі й щирі стосунки склалися у відомої столичної акторки з колегами з глибинки - спільна натхненна робота, обмін енергією.

Театр охоче співпрацює і з запрошеними режисерами. За підтримки німецької асоціації VladOpera e.V. і руху "Українська нова драма" разом із київським постановником Андрієм Маєм здійснили експериментальний проект - документальну виставу "Байки Сєвєра". Він заінтригував глядачів незвичайністю. Перед ними постали історії реальних учасників останніх драматичних подій поблизу Сєвєродонецька. Глядачі могли й самі включитися в сценічну дію.

До Сєвєродонецька приїжджають і для обміну досвідом. Національна спілка театральних діячів України (НСТДУ) у цьому сезоні провела в Сєвєродонецьку семінар-тренінг "Трансформація - крок від актора до режисера", зібравши колег з кількох областей.

А премію НСТДУ ім. Миколи Садовського директор Сергій Дорофєєв отримав "за збереження театру на українській території та популяризацію національної культури".

Український театр став невід'ємною частиною життя сєвєродончан. Незалежно від того, хто якою мовою розмовляє.

Хіба потрібні перекладачі серцям глядачів, коли в театрі - "Наталка Полтавка" за Іваном Котляревським (її поставив Іван Шербул), "За двома зайцями" Михайла Старицького, "Пошилися в дурні" Марка Кропивницького (перші режисерські роботи Євгена Мерзлякова), трагіфарс "Маклена Граса" за Миколою Кулішем (постановник Володимир Московченко)?

Територія театру, який підтримує місцева влада, виявилася затишним куточком Сєвєродонецька. Хоча ще недавно цей старий, віддалений район міста був занехаяним. Тепер він став притягальним культурним центром. Аматорів театру чимдалі більшає, не на всі прем'єри можна потрапити відразу, вистави обговорюють.

Трупу поповнили актори місцевих самодіяльних театрів, насамперед - Народного молодіжного з Палацу культури хіміків (на жаль, Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" через безгрошів'я нині змушене призупинити роботу свого БК).

Однак директор театру каже, що є і проблема: у штат не можна брати акторів "без фахової освіти". Але ж де набрати "дипломованих" у невеликому місті, та ще й у неспокійному краї. До речі, Євген Нищук пообіцяв із цим розібратися, підтримати колектив.

Сьогодні можна говорити про серйозний етап, пройдений колективом найбільш східного театру України.

І вистава "Лавина", вважають тут, - тільки один з рубежів у тому, що намічено.