"Все здається мені, що десь є горизонт"

"Прогуркотів мій поїзд, пролетів…" - таку назву має остання книжка віршів відомої української поетеси Людмили Овдієнко.

Людмила Миколаївна Овдієнко залишила цей світ 14 серпня 2015 р. На 68-му році життя, після тяжкої хвороби. ЇЇ відспівували у стінах Свято-Миколаївського храму. Друзі й колеги згадували, який неоціненний внесок зробила Людмила Миколаївна в українську культуру. З 1979-го вона - член Національної спілки письменників України. Вона ж - член Міжнародної асоціації письменників та публіцистів. Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся. Її поетичні збірки - "Довіра", "Весняна повінь", "Зліва, де серце", "Не прощаюся", "Не вистачає тиші для молитви", а також книжки прози "Ми більше не вороги", "Дорога до себе", "Вибір" - то щира сповідь щирої людини, її багатий духовний світ… Людмила Миколаївна народилася
1 травня 1948-го (цьогоріч їй виповнилося б 70) у селі Нова Гребля Роменського району Сумської області. А в Кобиляках на Полтавщині в районній газеті "Колос" пропрацювала 38 років, тривалий час була головним редактором цього видання.

Остання книжка Людмила Миколаївни - "Прогуркотів мій поїзд, пролетів" вийшла в полтавському видавництві ТОВ "АСМІ". Тираж передано в бібліотеки Полтавської області.

До останньої книжки поетеси ввійшли майже 300 її віршів - нових і тих, які вже були опубліковані раніше.

Значне місце в цьому виданні займають понад 100 письмових відгуків шанувальників поезії Людмили Овдієнко з різних куточків України. У їх числі - письменники Павло Загребельний і Федір Моргун, поети Платон Воронько, Борис Олійник, Михайло Шевченко та Іван Драч… Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк, відомі актори, вчителі, композитори, співаки, вчені, журналісти, робітники і селяни.

Цю останню книжку поезії Людмили Овдієнко підготував до друку й ілюстрував багатьма власними художньо-документальними фотознімками її чоловік - відомий фотохудожник Костянтин Бобрищев. Завдяки цим фото ще глибше й масштабніше розкривається талант і різнобарвний внутрішній світ української поетеси, яка написала, зокрема, й такі рядки:

Все спливає, минає, вмирає

Від стеблинки до кожного з нас,

Ні на чому позначки немає:

"Пам'ятай - це останній раз!"

У мене особисто нова й остання книжка Людмили Овдієнко, створена з її пронизливих поезій, щирих відгуків читачів та високохудожніх документальних фотознімків Костянтина Бобрищева, мимоволі асоціюється з величною симфонією життя, в якій переплітається все: радість від народження дітей, енергія молодості, сила кохання, глибока філософія, драматизм, трагічність війни і світла віра в невмирущість України…

З весни 1979 р. зберігаю, як дорогу пам'ять про Людмилу Овдієнко, подаровану мені першу її поетичну збірку "Весняна повінь". У моїх далеких дорогах згадувалися неодноразово ці поетичні рядки:

Все здається мені, що десь є горизонт,

До якого плечем торкнуся…

Наша Людмила вже за горизонтом, але її глибокі сліди залишилися тут - на Землі.