«Вишитий» фестиваль

На другому всеукраїнському фестивалі національної вишивки та костюма «Цвіт вишиванки» у Тернополі власні роботи представили майстри із двадцяти областей України — значно більше, ніж торік (див. «ДТ» за 1 вересня 2007 року). Цілий парад мотивів, орнаментів і технік вишивки!

Фестиваль вийшов далеко за рамки первинної мети, що мала пропагувати, зберігати і розвивати старовинне мистецтво української вишивки. Бо тисячі гостей свята наочно переконалися: у цій творчості українці справді унікальна нація. Кожен етнографічний регіон України створив власну неповторну, вишивку: Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Полісся, Буковина, Гуцульщина…

Майстер народних мис­тецтв України тернополянка Ірина Герман іще з дитинства вишиває сорочки, плаття, рушники, подушки... Техніка різна — стібки, гладь, болгарський хрестик, а доробок пані Ірини на сьогодні вельми пристойний — понад 700 робіт. Глядачі приємно здивовані, як жінка зуміла поєднати у творчості особливості вишивки Тернопілля — (традиційний геометричний орнамент) з орнаментом, характерним для Полтавщини (різноманітні квіти та геометричні фігури). Це, як на мене, надає композиціям ритму та досконалості.

У волинській вишивці домінує червона барва. Адже на Поліссі переважали темні курні та напівкурні хати, отож господині вішали на стіни рушники з яскравими червоними квітами. У різних місцевостях краю «мавок та русалок» поширені різні орнаменти: то рослинний із архаїчними птахами, то розмай квітів із птахами та звірами, то маленькі баранячі й оленячі ріжки серед квітів. Але одна із технік волинської вишивки хоч і має багату історію, проте мало використовується. «Занизування, або ручне ткацтво з льону голкою у нас було поширене здавна, — розповідає народний майстер, представниця згаданої родини Тимощуків Оксана Пузняк. — Нині ця техніка майже забута, хоча до неї поверталися волинські майстрині ще у 80-х роках. Жодна область, крім Волинської, її тепер не демонструє».

Фестиваль засвідчив, що навіть традиційна, відома в Україні і далеко за її межами своїм жовтогарячим колоритом космацька вишивка Гуцульщини помітно еволюціонувала. Останнє слово — вишивка білим шовком по білому або сірому домотканому полотні. Такі сорочки хоча й недешеві — коштують орієнтовно 1000 гривень кожна, але, як переконався автор цих рядків, популярні у покупців.

Народний майстер із художньої вишивки Ніна Гончарук з Хмельницького підказала організаторам, що варто презентувати не лише вишитий одяг, а й малюнки. Перейнявши мистецький дар від діда, бабусі та батьків, жінка з дитинства вишивала рушники, серветки, скатертини, блузи. А у 12 років вишила картину. Пані Ніна демонструє майже два десятки вишивок. Художниця працює без ескізів, виношуючи малюнок в уяві. Техніка незвична — натягнувши полотно на раму, виконує вишивку в декілька шарів. Спочатку робить грунтовку — «підкладку» одного кольору, а відтак окремими мазками-стібками доводить картину до завершення. Вишиває майстриня переважно шовковими нитками, але іноді використовує бавовняні, муліне, а для підсилення ефекту — люрекс, акрил.

«Носити вишиванку уже стало модно, престижно», — під­сумував начальник управ­ління культури облдержадміністрації Григорій Шергей. Організаторами фестивалю зголосилися бути Тернопільська облдержадміністрація, облрада, міська рада, міжнародна благодійна установа «Центр національного відродження», обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта», а генеральним спонсором стало ЗАТ «Оболонь». А от чи змо­жуть вони всі разом зреалізувати бажання перетворити всеукраїнський фестиваль вишивки і костюма у міжнародний, на який з’їжджалися б майстри української вишивки з різних країн світу?