Тиховоддя радіоефіру

Вважається, що країна, яка «проковтнула» закриття радіо «Континент», істотно відрізнялася від тієї, що «з’їла» відключення «Громадського радіо». А країна, у якій кілька тижнів не чутно «Молодого радіо», схоже, уже навіть не намагається себе ідентифікувати. Історія повторюється. Причому неодноразово.

Станіслав Шумлянський, директор «Молодого радіо», говорячи про причини зникнення «хвилі української музики» з вітчизняного ефіру, підкреслює, що про політичну цензуру не йдеться. Просто зграйці колишніх студентів Могилянки, яка притулилася на пташиних правах на «порожній» частоті УКВ-діапазону, її господарі в особі ТРК «Люкс» зрештою сказали неминуче «Киш!». Жодних письмових угод, які регламентують права й обов’язки сторін, у «Молодого радіо» немає. Немає в нього і ліцензії на радіомовлення. Зате є бренд, який усього лише за рік мовлення на «безперспективній» частоті, без потужного розкручування і фінансових уливань став улюбленим і упізнаваним. Іще є команда талановитих ентузіастів, є своя (молода і надзвичайно патріотично налаштована) аудиторія, є, нарешті, унікальна фонотека україномовної музики (якість якої найчастіше помітно перевершує якість її запису). Причому уміщається все це невимірне багатство в крихітній кімнатці в екзотичному підвалі, обладнаному двома комп’ютерами й ароматизаторами, які трохи маскують стійкий щурячий запах.

Одним із батьків ідеї створення повноформатного, україномовного радіо в столиці був Андрій Садовий, нинішній мер Львова (на той момент — співвласник радіо «Люкс»). Угода була по-джентльменськи усною і по-діловому жорсткою: повне самофінансування з першого дня існування. Хлопці, у котрих іншої можливості вийти в ефір не було, погодилися. І взялися любовно обробляти частоту, яку бере далеко не кожен радіоприймач і яку через це її власники визнали безперспективною.

До цього з таким вироком нещасній частоті 69,68 УКВ не погодився Олександр Кривенко, котрий анонсував на ній перший проект «Громадського радіо». Проте йому тоді не вдалося навіть розпочати мовлення через надзвичайну історію з ліцензуванням нової програми в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Тоді ліцензію одержати начебто намагалися, але не змогли. Тепер навчені досвідом власники частоти не стали навіть звертатися до Нацради. І в Нацраді на це порушення великодушно закрили очі, завдяки чому цілий рік утаємничені й озброєні спеціальною технікою слухачі могли насолоджуватися цілодобовою трансляцією ексклюзивної колекції української музики і нестандартних передач.

Велике значення має і той факт, що практично ніде більше цю музику почути не можна. За словами Григорія Гнатовича, музичного редактора «Молодого», на частку відомих, розкручених українських виконавців у них припадає не більш як 20 відсотків ефірного часу. Тут, на відміну від інших радіостанцій, можуть прийняти навіть концертний запис, аби він був більш-менш пристойної якості. Завдяки цьому в ефірі «Молодого» з’являються талановиті виконавці, у яких не вистачає коштів на здійснення студійного запису. Таких, за оцінками Станіслава і Григорія, тільки в Києві налічується кілька десятків. Коли хлопці починали реалізацію свого проекту, всі були впевнені, що набрати достатню кількість вітчизняної музики їм не вдасться. Нині їхня фонотека містить близько ста годин унікальних записів: джаз, регі, хіп-хоп, реп…

Сьогодні «Молоде радіо» можна знайти тільки в Інтернеті (molode.com.ua). Там воно збирається не просто виживати, але й розвиватися — приростати як слухачами, так і виконавцями української музики з інших країн. Уже тепер у нього є багато шанувальників у Словаччині, Канаді, США, Росії. Розвивається і формат мовлення — до вже існуючих передач про моду, джаз, бокс додалася передача, присвячена політичній реформі. Інтерес до «Молодого радіо» виявляють спонсори, зокрема відомі зарубіжні радіокомпанії, які пропонують ретранслювати свої власні передачі. Однак при цьому цілком відсутній інтерес із боку державних структур, котрим набагато цікавіше боротися з засиллям російськомовної культури, ніж підтримувати україномовну. Листи, надіслані В’ячеславу Кириленку і Станіславу Ніколаєнку, містили не прохання про фінансову допомогу, а проекти спільної підтримки українських музичних фестивалів і підготовки програм з проблематики сучасної освіти. Відповідей вони не удостоїлися.