«ТЕНРІ-ГАГАКУ»: ГАРМОНІЯ НЕБА І ЗЕМЛІ

13 березня в приміщенні Національної опери України відбувся концерт ансамблю стародавньої японської музики гагаку з міста Тенрі. Вперше з мистецтвом гагаку київська публіка познайомилася лише у 1998 році. І чим глибше аналізуєш наші знання про японську культуру, тим більше усвідомлюєш, наскільки вони поверхові. Навіть у двотомному словнику, присвяченому Японії (рік видання 1992, Москва) є безліч неточностей, встановити які вдалося завдяки організаторам гастролей — фонду «Далекий Схід» та посольству Японії в Україні — які видали інформаційний буклет, а також завдяки керівнику ансамблю «Тенрі-гагаку» професору Кодзі Сато.

Тож, гагаку дослівно означає «витончена музика», яка запозичена Японією з країн Азії, вона не є первісно національною. У 701 році в Японії було створено Гагакурьо — першу імператорську музичну академію. З того часу гагаку плекають при імператорському дворі і головний стиль гагаку (адже їх багато і вони невіддільні від храму, де відбувається виконання) пов’язаний саме з традицією імператорського двору.

Принципово неточними виявилися тлумачення, подані в словнику, де гагаку нібито виникло в середовищі самураїв. Це мистецтво виникло значно раніше. Воно бере свій початок аж в VIII—IX століттях, а за часів самураїв (ХІІ—ХV ст.) якраз пережило занепад, бо тісно пов’язане з мистецтвом артистократії. Щоб уникнути ще кількох неточностей, варто відзначити, що існує три види гагаку: канген (чисто інструментальна музика), утаїмоно (вокальна музика) та бугако (танці під акомпанемент).

За 1000 років запозичені традиції настільки асимілювалися з японськими, що на сьогодні гагаку і справді є національним японським мистецтвом.

До 1860-х років Японія залишалася ізольованою країною, що є історичним парадоксом. Лише наприкінці XIX століття відкрилися її кордони. Японські композитори почали здобувати освіту в Європі (Косаку Ямада, Кийосі Нобутокі, пізніше — Ясуді Кийосе та Йорицуне Мацудайра). У 1881 році вперше в Японії відбувся концерт європейської музики, а оперний театр на зразок європейського було відкрито лише у 1920 році («Асакусі-опера» в Токіо). В країні стали відбуватися і гастролі джазової музики. Таке раптове захоплення новими традиціями і стилями, безперечно, становило загрозу зникнення національного мистецтва. Але стародавні скарби збереглися завдяки особливості японської нації культивувати духи предків, охороняти традиції і плекати надбане.

Один з девізів японців — «Вдосконалювати в собі спокій та красу». Київська публіка могла переконатися в цьому, побувавши на концерті гагаку. Ансамбль з Тенрі відзначає в поточному році своє
50-річчя. Він складається переважно зі студентів університету Тенру — найстарішого лінгвістичного університету Японії, відкритого у 1925 році. За час свого існування ансамбль побував в багатьох країнах на гастролях: Південна Корея, Тайвань, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Гонконг, США, Канада, Мексика, Колумбія, Китай, Бразилія, Франція, Іспанія, Італія, Англія... До Києва «Тенрі-гагаку» приїхав після виступів у Москві, Санкт-Петербурзі, Калузі. А з української столиці японські артисти вирушають до Одеси.

У складі ансамблю поряд з чоловіками можна побачити жінок. Тож сьогодні японські жінки на противагу складеному стереотипу — безпорадності, залежності від чоловіків — демонструють свою індивідуальність, самостійність, здатність до професійної діяльності. Можливо, не останню роль відіграє і те, що «Тенрі-гагаку» сповідує найстарішу з так званих нових релігій Японії — «Тенрі», (в перекладі — Небесна Істина), засновником якої була жінка — Накаяма Мікі, яка народилася у 1798 році. Одним із наріжних каменів цієї релігії є постулат Радості Життя («йокі-гурасі»), суть якого полягає в тому, що Бог створив людство для радості й щастя. Керівники ансамблю упевнені, що після виступу «Тенрі-гагаку» і в Україні краще стане жити і запанує мир.

Ансамбль представив всі три види гагаку. В інструментальній музиці можна було вловити наслідування принципів японської мови. Мова уривчаста, бо для неї характерне накопичування голосних, а обмеженість складової бази зумовлює часті повтори, що саме по собі розчленовує мову. Музика також складається з своєрідних музичних рефренів (аналог складів або слів) і чітко відокремлюються одна від одної. Особливість інструментальної музики гагаку полягає і в тому, що провідними інструментами є духові, а струнні лише підтримують ритм.

Вокальна музика гагаку віддалено нагадує знаменну середньовічну монодію (давнє одноголосся). Це — чоловічий спів гуртом в один голос, який супроводжується інструментальним акомпанементом. Характер співу відсторонений, медитативний, темп уповільнений. Розспів одного складу настільки тривалий, що неважко загубити початок і кінець слів. Це підтвердила перекладач Анастасія Третяк, яка зізналася, що змісту пісень не розуміє. І додала: їй розповідали, що в Японії багато народних давніх пісень співаються древньою японською мовою. Навіть самі японці часто не розуміють, про що йдеться в пісні.

В танці велику роль відіграє символіка кольору костюму, маски, а також символіка жесту. Здавна японці культивують природу, намагаючись жити в гармонії з нею. Тож навіть кімоно, в яке зодягнене Чудовисько, розшите «рослинністю», яка свідчить про приналежність «маски» до певної місцевості.

Мистецтво гагаку — це ритуал, в якому тісно пов’язані слово, музика і рух. Ритуальність у всьому — навіть у виході на сцену, в одночасному сіданні на підлогу і симетрії поклонів та розташуванні артистів під час одягання кімоно за кулісами, для чого потрібно не менше, ніж півгодини. Видатний японський композитор Такеміцу Торі назвав гагаку «звуками, що вертикально піднімаються до небес». Мета «Тенрі-гагаку» поєднати в гармонії Небо і Землю і дійти Небесної Істини ще під час земного життя.