Телефонуйте на ТБ! Програш гарантовано... Українські канали знайшли нову статтю прибутку — «лохотрон»

Порушити цю тему мене примусили численні звернення до Національної ради з приводу так званого шахрайства на телебаченні. Йдеться про вікторини, ворожіння, еротичні шоу на ТБ. Деякі з відгуків шокують. Перший лист, який на мене справив враження, був від вдови, котра самотужки виховує доньку. Авторка опинилася у скрутній ситуації: мати лежала в онкологічному відділенні лікарні, і вона намагалася роздобути гроші в будь-який спосіб. У відчаї жінка вирішила скористатися допомогою екстрасенса-провидиці, яка з екрану телевізора обіцяла допомогти всім. Вісім днів вдова намагалася додзвонитися на програму, тим більше що ведуча постійно нагадувала: дзвінок і реєстрація — безкоштовні. У результаті жінка так і не добилася розмови з провидицею, зате отримала ще одну проблему — телефонний рахунок на 1688 гривень. Другий лист містив історію про те, як 12-річний школяр, що залишився під час канікул сам удома, телефонував на інтерактивну вікторину, внаслідок чого його батьки отримали квитанцію на 2420 гривень.

Телевізійна «замануха»

«Передачі щастя» можна знайти в ефірі більшості українських каналів протягом доби, за винятком праймтайму. Виробництво таких програм дуже дешеве. Одні телекомпанії виготовляють їх самі, інші укладають угоди з провайдерами. Щоб зняти телевізійну вікторину, багато не треба: ведучий (найчастіше жінка), одна телевізійна камера та примітивна комп’ютерна графіка. Досі залишається загадкою, котрі з програм, що йдуть на телебаченні, транслюються в записі, а котрі — у прямому ефірі. За моєю інформацією, канали діють просто: укладають угоди з провайдерами, які беруть на себе виробництво, надаючи тільки ефір для такої передачі і отримуючи з цього прибутки.

Найпоширенішими з такого роду програм є так звані IVR-вікторини (IVR — Interactive Voice Response, тобто Інтерактивна голосова відповідь). Найчастіше вікторина полягає у виконанні примітивного завдання, яке зов­сім не свідчить про інтелектуальні здібності глядача. Наприклад, із набору букв «КОРКОДИЛ» треба скласти іменник однини. Завдання таке «важке», що ведуча протягом 20 хвилин підказує: це небезпечна рептилія, яка водиться в Африці. За вгадування цього «складного» слова пропонується 300 гривень, причому сума виграшу час від часу зростає. Ось тільки про ціну дзвінка в студію ведуча мовчить! Більше того, вона постійно запевняє, що виграти надзвичайно легко, для цього потрібно лише набрати номер телефону. Насправді ж додзвонитися в студію неможливо, у слухавці весь час лунає інформація, що треба зачекати з’єднання. Аби підігрівати глядачів, під час ефіру неодмінно знаходиться «живець», який начебто додзвонився у студію й виграв чималу суму гривень.

Ще одним видом телефонних ігор на телебаченні є «еротичні шоу». Так, торік на каналі НТН транслювалася «Клуб-нічка». Це така собі українська варіація на тему сексу по телефону. У передачі пропонувалося поговорити «про це» з дівчиною у відвертій білизні. Ось тільки можливість додзвонитися в студію була такою ж, як і у випадку з «крокодилом». А ось квитанції за дзвінки надходили дорожчі, з огляду на нічний тариф та оголених дівчат.

Наступний різновид телефонної телевізійної передачі — послуги екстрасенсів, ворожок, ворожіння на картах Таро. Цього разу вже немає ні інтелекту, ні еротики: йдеться про людську долю. У програмі телеведуча виконує функції журналіста: ставить запитання, з’єднує з глядачами жінку-фахівця у сфері долі. «Відьма» обов’язково має чорне волосся і решту атрибутів стереотипної ворожки. Як ви розумієте, охочих дізнатися, що їх очікує в майбутньому, чимало. Але всі вони можуть бути впевненими тільки в одному: у майбутньому їх точно чекає квитанція за телефонні дзвінки.

Попри те, що на вигляд ці передачі різні, — принцип у них один: зацікавити телеглядачів, щоб вони телефонували у студію. При цьому все влаштовано так, що наслідком телефонування є шалені телефонні рахунки.

Тарифи і умови ігор на ТБ

Про правдиві умови і тарифи за дзвінки у таких проектах глядач не має жодної гадки. Наприклад, у телевікторині на каналі «Тоніс» про умови передачі повідомляє рядочок, який дуже швидко біжить і виділений таким кольором, що прочитати хоч щось доволі важко. Там вказується ціна на дзвінок, а також зазначається, що докладнішу інформацію можна отримати на сайті showcalltv.com (прочитати назву вдалося з третього разу). І справді, такий сайт є. На перший погляд, усе солідно, підкріплено ліцензіями з офіційними номерами. Але річ у тому, що на сайті розміщено ліцензії провайдерів, які надають послугу аудіотекс (так називаються телефонні послуги, що використовуються в телевікторинах, ворожіннях). Дозвільних документів на розіграш грошей в ефірі телеканалів просто не існує, відповідно — не ведуться перевірки того, чи можна отримати виграш і чи можна справді додзвонитися в студію.

На сайті розміщено правила вікторини. Пунктом 2.4 визначено таке: «Кожній заявці на участь з допомогою комп’ютерної програми привласнюється унікальний ідентифікаційний номер, далі кожна п’ята заявка з числа прийнятих заноситься в спеціальний список, з якого з допомогою комп’ютерної програми вибирається кожна 30-та заявка від Абонентів, далі редактор програми передзвонює за номером телефону Абонента, після чого Абонент виводиться в ефір й одержує можливість дати в ефірі відповідь на завдання гри. У випадку, якщо дзвінок «зривається» або з якихось інших причин голос Учасника не чутний в ефірі або телестудії, до участі в грі вибирається інша заявка зі спеціального списку, сформованого відповідно до вищеописаного алгоритму». Інакше кажучи, шансів додзвонитися не більше, ніж виграти в лотерею, і це за умови, що цих правил справді чесно дотримуються. На мою думку, умови виписано так, аби свідомо заплутати того, хто має намір зателефонувати на телебачення. Переконана, що серед тих, хто потрапляє на телефонний гачок, ніхто не читає цього сайта.

Тепер про вартість дзвінків. Першим надавати послуги аудіотекс почав «Укртелеком». Сьогодні таких компаній стало набагато більше. Як працює цей сервіс, я б хотіла показати на прикладі «Укртелекому», який бере участь у технологічному процесі надання послуг аудіотекс, веде облік та тарифікацію послуг, а також займається виставленням рахунків та зборами коштів. Доступ до цієї послуги здійснюється за кодами 8—900—Х1Х2—Х3—Х4Х5Х6Х7, де Х1Х2 — код оператора послуг аудіотекс. На сьогодні в Україні працюють вісім операторів послуг аудіотекс, що мають коди 11, 13, 14, 15, 21, 23, 25, 30, 45; решта цифр — це номер конкретної послуги в системі нумерації оператора, при цьому Х3=0, 1,…9 — номер тарифної зони. Тарифікації підлягають тільки повні одиниці обліку часу надання послуги, що дорівнює 12 секундам. Уся ця інформація мною взята з офіційного сайта компанії www.ukrtelecom.ua.

Номери телефонів усіх таких передач починаються або на 8-900-119, або 8-900-307, відповідно — мають тариф 6 і 7 гривень. В умовах телепрограм і справді фігурують такі цифри, але вказується, що це тариф за розмову чи за хвилину розмови. А ось «Укртелеком» — компанія, яка підраховує вартість розмови у своїх абонентів, — нараховуватиме відповідні гроші за кожні 12 секунд розмови. Отже, якщо ви чекаєте з’єднання зі студією 5 хвилин, таке висіння на слухавці вам обійдеться у 150 і 175 гривень. Хоча при цьому зазначу, що ціни на дзвінки у кожній програмі виписані по-своєму. Однакових умов дозвону ви майже не знайдете. Але висновок один: такі дзвінки — надзвичайно дорогі, розцінки на деякі з них «крутіші» за міжнародний роумінг операторів мобільного зв’язку.

«Чисте» шоу поза законом

Інтерактивна гра на телебаченні, за своїм визначенням, не має нічого спільного з поняттями «азартна гра», «вікторина» та «лотерея». На сьогодні такий формат телепрограм не виписаний у жодному законі України. Він однозначно розрахований на довірливих і наївних людей. Багато хто порівнює формат цих програм із пострадянським «лохотроном». На базарах, у переходах метро, просто на вулицях людей закликали зіграти у гру. Так само був «живець», який показував, що легко можна виграти шалені гроші. Щоправда, лохотронщиків трохи ганяла міліція, але це жодним чином не заважало довірливим людям просаджувати гроші на вуличну гру.

IVR-вікторини — не українське ноу-хау. Одним із «батьків» такого формату програм є голландська телевізійно-продюсерська компанія Endemol Entertainment Holding NV. Її штаб-квартира розміщена в Нідерландах і має дочірні компанії в 23 країнах світу. Але Endemol більше відомий тим, що вигадав реаліті-шоу «Великий брат». Цікавий факт, що щороку на ярмарку в Каннах (найбільший світовий ярмарок телевізійних форматів і продуктів для ТБ) представлено чимало інтерактивних вікторин, одним із найбільших виробників яких на телеринку є Німеччина. Такі програми заполонили ефіри всієї Європи. Але в кожній із країн вони регулюються низкою законодавчих документів. Головними правилами для інтерактивних вікторин стали: прозорі правила гри, інформування про вартість дзвінків і заборона участі неповнолітніх. Ці вимоги прописано в ліцензії, яку повинне отримати інтерактивне шоу для мовлення. Відповідно, процес гри і видача виграшів більш-менш контрольо­вані. В Європі навіть закладають певний відсоток на виграш, який і є стимулятором гри.

Дехто намагається зарахувати вище описані програми до азартних ігор, але, за визначенням Міністерства фінансів України, азартною вважається гра, участь у якій дає змогу отримати приз (виграш), а результат якої визначається діями (подіями), цілком або частково залежними від випадковості, і умовою участі в якій є внесення гравцем ставки. Нині такий вид діяльності регулюється наказом Міністерства фінансів України про порядок видачі ліцензій таким закладам. Усі азарт­ні ігри чітко визначено та класифіковано. Але в їх переліку немає й натяку на телебачення. Більше того, в описаних телепрограмах немає ставки у класичному вигляді і не завжди є матеріальний виграш (коли телефонують до ворожок чи на «еротичні шоу»).

З іншого боку, програми не входять і у визначення того, що азартними іграми не вважається. Так, у Законі України «Про телебачення» немає жодного слова про інтерактивні вікторини чи щось подібне.

Найперша претензія до інтерактивних шоу — непоінформованість глядачів про реальну ціну дзвінків. Щоб примусити телевізійні канали це робити, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення ухвалила рішення від 19.03.2008: «Про рекомендації Національної ради щодо трансляції в ефірі телеорганізацій передач, які можуть завдати фінансових збитків телеглядачам». Цим рішенням телерадіоорганізації, у разі випуску ними в ефір передач з інтерактивними іграми, зобов’язано супроводжувати їх текстами попередження (з відповідними анонсами) і повідомляти споживачам, що програми — платні. Кожне попередження має займати не менше 15 відсотків площі (обсягу) екрана. Колір тексту попередження має контрастувати з кольором тла попередження. І справді, нині ці програми інформують глядачів, що дзвінки — платні, але наскільки правдиво вони їх інформують, залишається поза контролем. Так само ніхто не перевіряє дії механізму дозвону, невідомо, чи справді хоч одна людина додзвонилася в студію.

І на сьогодні максимальні заходи, яких може вжити Національна рада до тих, хто проводить такі шоу, — винести попередження за недотримання умов ліцензії телекомпанії чи вищезазначених рекомендацій щодо інформування глядачів про умови здійснення дзвінків. Інакше кажучи, практично нічого. Бо якщо трансляція відповідає ліцензії і проведення ефіру відбувається правильно, то виходить, що такі передачі абсолютно «чисті» перед законом. Тому глядачам самим треба визначатися, скільки грошей вони готові просадити на ці сумнівні забави.

Незважаючи на те, що хтось називає IVR-програми азартними іграми, хтось — звичайною лотереєю, очевидно одне: ці програми — насамперед комерційні, і вони приносять неабиякі гроші телевізійним каналам. За моєю інформацією, півторагодинна програма на телебаченні дає 300—500 тисяч гривень чистого прибутку на місяць. Дуже легко розрахувати, скільки грошей витрачають на такі розваги жителі України, якщо каналові перепадає приблизно третина витраченого, оскільки частину коштів забирає провайдер. Тобто в середньому українці витрачають на телевізійні вікторини 0,9—1,5 млн. гривень щомісяця, при цьому розрахунки стосуються виключно одного телеканалу. А скільки грошей просаджують наші довірливі співвітчизники на всі інтерактивні шоу, що транслюються на всьому українському телевізійному просторі (тим більше що телевізійні вікторини вже поширилися й на регіональні телеканали)?

Про комерційність таких проектів зайвий раз свідчить те, що глядачі не побачать рекламних перерв протягом цих програм. Бо від першої і до останньої
хвилини передачі виробникам ллються гроші, як піщинки у пісковому годиннику.

Що робити?

Безумовно, ситуацію з телевікторинами потрібно врегульовувати. Але особливо важко робити це тепер, в умовах кризи. Як член Нацради я чудово розумію, як боляче вдарила економіка по телепродакшну. Навряд чи найближчим часом ми побачимо нові яскраві шоу або серіали, адже коштів на їх виробництво у каналів просто немає. Потік реклами значно скоротився. І в умовах відсутності коштів для розвитку більшість продюсерів, із якими мені доводиться спілкуватися, вважають своїм першочерговим завданням — вижити. Зберегти команди та більш-менш пристойний ефірний вигляд каналів. І, звісно, багато-хто діє за принципом: мета виправдовує засоби. Саме так сприймають телевікторини професіонали по той бік екрана — як спосіб заробітку в скрутний час. Бо pecunia, як відомо, non olet…

Що ж робити? Закликати продюсерів залишатися моральними, нехтуючи прибутками — необхідною умовою будь-якого, в тому числі й телевізійного, бізнесу? Чи звернутися до парламенту і врегулювати питання законодавчо, не цікавлячись думкою фахівців ринку й нехтуючи реаліями? Вочевидь, вихід має бути знайдений уже най­ближчим часом, і Нацрада буде вдячна всім, хто готовий приєднатися до дискусії. Але при цьому пам’ятаймо: чим довше ми зволікаємо, тим більше стає ошуканих українців, які інколи віддають останні гроші, вірячи в теледива…