Святий Миколай: на порозі зустрічай!

У чомусь зимові святки залишилися для нас незмінними, а в чомусь — поінакшали... В кожного з нас — власна пам’ять. Спільною для всіх дорослих є зрозуміла ностальгія за казкою власного дитинства. А в чомусь новорічні спогади можуть бути різними. Для когось це — ялинка до стелі, мандаринки, які десь діставав тато, олів’є та інша приготована мамою традиційна смакота. А ще — цукерки від Діда Мороза, тоді ще не буденні. (Правда, шкода було згодом дізнаватися, що Дідова борода — з вати…) А в когось це — очікування гостинця від святого Миколая: чи заробив цього разу, чи обійдеться без різочки? А потім, після вечорниць на Катерини та Андрія, — дідух і кутя, колядки, Маланка, можливо, навіть — напівпідпільна різдвяна служба і присмак жалю за тим, що ця казка таємно-прихована.

Тепер є можливість святкувати як душа забажає — були б лишень фантазія і кошти. Святкові персонажі — будь ласка, на різний смак, як у супермаркеті. Ось вона, мультикультурність у дії: актора замовити можна на будь-яку роль — Діда Мороза, Санти чи святого Миколая. Хоч у садочок, хоч до молодших школярів, хоч додому чи на корпоративну вечірку.

Проте різні персонажі все ж таки «зручніше» надаються на ті чи інші сюжети. Звісно, універсальнішими є два перші. Це нічого, що Дід Мороз «народжений» у буремні роки боротьби з «пережитками буржуазного забобонного минулого», нині він упевнено «обходить» свого колегу Санту, народженого спеціально для реклами. Ще б пак: у того є лише олені, а в Діда Мороза — Снігуронька. Це колись вона була онучкою, а зараз — часто просто приваблива дівчина, котра складає своєму Діду пару не лише в обдаровуванні дітлахів цукерками… Вже не один рік можна бачити «креативну» рекламу чогось не зовсім новорічного, де ця парочка, вдягнена досить легковажно як для зимових героїв, возлежить на ліжку, спокусливо посміхаючись до споживачів. І це вже не кажучи про відповідний «креатив» на корпоративах, де на Дідові Морозі та Снігуроньці з їхнього святкового вбрання залишаються хіба що ковпак та кокошник… Санта, разом зі своїми оленями, нервово сопе осторонь.

У Санти — свої проблеми: для частини симпатиків на своїй батьківщині він став неполіткоректним. А пошановувачі святого Миколая його активно не визнають. Все ж бути клоном незручно: для когось він занадто нагадує оригінал, а для когось — той-таки оригінал профанує і компрометує.

Тож доводиться горопашному Санті обстоювати свій нехитрий «сегмент» з усіх боків, беручись за будь-яку рекламу, за будь-які розпродажі.

Інша річ — святий Миколай! Якийсь він не універсальний, ще й вимогливий до того ж. Дітям може не просто не принести подарунка, а навіть підкласти замість нього різочку. Дорослим — клопіт гірший, ніж з його «клоном» чи «замінником». Мало того що зі святим Миколаєм також треба, гм, скромно й непомітно співпрацювати, так іще й пояснювати підростаючим дітям: святий — таки є, а диво відбувається доти, доки в нього віриш. Ну а коли вже починаються питання-сумніви — тоді треба знайти переконливе пояснення: мовляв, святий Миколай прощається з підростаючою дитиною до наступних, інших зустрічей, коли вона сама, вже доросла, виховуватиме власних нащадків… Лише про різочку б не забути. Часом вона таки доречна. Принаймні разом з подарунком. Інакше святий Миколай образиться за перетворення його на невибагливого замінника.

...Вже від Миколая раніше розучували колядки, виготовляли різдвяні прикраси. Змайстровані власноруч разом з дітьми — звісно ж, тепліші й оригінальніші за куплені. А який чарівний цей час, приділений спільній творчості, живому змістовному спілкуванню. До нього варто залучати і друзів дітей: хай разом вчаться чогось доброго. Можна, наприклад, гуртом виготовляти різдвяні вертепи. В малогабаритних квартирах їх можна розмістити на вікнах. Так, між іншим, було в старому Києві. Мало нині залишилося старих рам з великим проміжком між шибками, та невже ми поступимося фантазією нашим предкам? Тим паче, маючи стільки сучасних технічних засобів.

Оригінальний вигляд мають вертепи-вітражі й кольорові витинанки, підсвічені гірляндами. А можна застосувати й усю «компанію» іграшок або, згадавши власне дитинство, намалювати вертеп хоч і зубною пастою, додавши блискіток та мішури. Уявляєте, як тепло можуть розквітнути наші вечірні вікна такою казкою? І потішать вони не лише святого Миколая.

І зустрічати святого Миколая стандартним тортом якось не комільфо. Куплені в тому ж таки супермаркеті пряники у вигляді святкового персонажа якось не надто вражають наших уже досвідчених маленьких споживачів. Але ж можна згадати старий народний рецепт домашнього миколайчика і почаклувати над ним разом з дітьми та їхніми приятелями. На відміну від того, що «на винос», він був не пряником, а смачнючою теплою, прямо з пічки, запіканкою.

Ось його старокиївський рецепт, що існував у кількох «різноконфесійних» варіантах.

За основу, однаково для всіх, беруть білий хліб, покришений руками в полумисок, додають горішки, родзинки, шматочки свіжих фруктів або цукатів, мед, олію та мелясу (можна замінити рідким варенням). У старому Києві, що завжди славився широтою поглядів, в миколайчик могли потрапити й молоко (або вершки), і яйця. Ще за власним смаком кладуть ваніль, корицю або цедру. В добре вимішану масу ховають маленькі сувенірчики (для мікрохвильовки — лише виготовлені з дозволених для неї матеріалів). Запечений у духовці (або мікрохвильовці, час приготування — кілька хвилин) миколайчик прикрашають зверху, ніби снігом, цукровою пудрою (можна взяти й кокосову стружку), горішками й цукатами. Найбільше смакує він теплим. Сувенірчики обігруються веселими побажаннями.

Звісно, всі ці речі «працюють», коли вони є не лише зовнішнім антуражем. Якщо нам не байдуже, серед чого жити й виховувати наших дітей, — готуймося у великому і малому до щоденної творчої праці. Хай наші діти — з нашою дієвою допомогою — не пасують перед агресивною попсою. Адже вони — наше віддзеркалення.