СУД НАД XX СТОЛіТТЯМ

Суд сформулював такі запитання і звернувся до присяжних:

1. Чи винен підсудний у наслідках того, що так легковажно довірився розуму?

2. Чи винен підсудний у поневоленні людини шляхом підкорення масі, у спробі позбавити людину її індивідуальної цінності, щоб перетворити лише на члена колективу, народу або класу?

3. Чи винен підсудний у зведенні демократії до влади більшості, тобто до чистої процедури, позбавленої орієнтирів у формі об’єктивних цінностей?

4. Чи винен підсудний у падінні цінності людського життя?

5. Чи винен підсудний у поділі світу на багату Північ і бідний Південь?

6. Чи винен підсудний у безвідповідальному використанні наукових відкриттів?

7. Чи винен підсудний у позбавленні людини можливості розумно шукати сенс життя?

8. Чи винен підсудний у розриві наступності пам’яті, у руйнації культури й заміні її масовою культурою?

У зв’язку з останнім запитанням дозволю собі одне уточнення. Прошу, щоб, розглядаючи його, ви врахували присутність у нашому житті тих людей, котрі сьогодні тут виступили. Що це — доказ втрати пам’яті чи надія на її збереження?

Рішення присяжних було таке: обвинувачуваний не винен за всіма питаннями, крім першого, другого й четвертого.

Головуючий резюмував: з огляду на визнання підсудного винним за трьома пунктами, суд виносить вирок: він повинен залишитися в пам’яті наступних поколінь як попередження, застереження і свідчення того, що людина може заподіяти людині.