Сторінки — як країни

Вервечка травневих свят, коли традиційно завмирає політичне життя країни і стрічки новин помітно коротшають, розпочалася в мене у Львові, на «дитячому» відділенні Форуму книговидавців - уже традиційному Львівському міжнародному дитячому фестивалі. Як кожен масштабний і амбіційний проект, нинішній фестиваль зібрав чимало критики та претензій. Але все це розбивається об головне: такий масштабний проект, спрямований на популяризацію читання серед дітей та підлітків, для України наразі безпрецедентний. І дуже хотілося б, аби він переступив межі одного міста, однієї області, одного регіону. Бо, хоч би що кричали білборди й телевізори про те, хто й що потрібне країні, які «кроки», реформи і закони її врятують (або остаточно знищать), - це аж ніяк не відбиває найголовнішої її потреби - в розумних, чесних і сміливих людях. Які, як відомо, виростають із «потрібних» книжок.

Під час фестивалю я мала можливість поспілкуватися з дітьми, які читають, - із переможцями конкурсу «Найкращий читач України» - дітьми з різних регіонів країни, об’єднаних звичкою читати. Діти, які читають, - цікаві співрозмовники для дорослого. У кожному разі, для дорослого, що читає (тим більше - пише). Це не тільки можливість «свіжого» погляду. Це вселяє впевненість у завтрашньому дні. У тому, що в наступному поколінні є люди, готові проявити інтелектуальну сміливість, сперечаючись, визначаючи коло власних цінностей і орієнтирів, погоджуючись або не погоджуючись з інтерпретаціями, які пропонує книжка та її автор. Готовність і здатність мислити.

Дитяче читання специфічне не тільки тим, що тут «особливі образи», сюжети і навіть «місія». Думка людська так міцно пов’язана зі словом, що поки що не придумали кращої інтелектуальної пригоди, ніж література. А діти, обмежені в пересуванні та виборі способу життя, потребують пригод не менше, а набагато більше, ніж ми, дорослі. Їхнє мислення потребує поживи, їхня уява - матеріалу. Подорожі, як відомо, загартовують юних. Де ще подорожувати нашій молоді, замкненій у шкільному дитинстві мало не до зрілих літ, як не сторінками книжок та світами, котрі постають за ними? Тому вони такі ненаситні, всеїдні і вдячні читачі. Або, коли не пощастить із книжкою, - такі безпросвітні «втикачі» в телевізор та «вконтакну» пустопорожню балаканину.

Із розмов із дітьми, які читають, легко зрозуміти, що вони роблять зі своїх книжкових фантастичних подорожей цілком реальні висновки. Звісно, книжкова мудрість відрізняється від життєвої. І діти, озброєні книжковим знанням, інколи виявляються набагато менше пристосованими до реальних випробувань, ніж їхні більш «земні» однолітки. Але бути пристосованим і бути готовим зробити вибір із усією відповідальністю, вийти з ситуації з честю (зокрема поставивши честь вище за користь власної кишені) - дуже різні речі. «Мені здається, я роблю дурницю, - сказала мені одного разу мама дитини, яка читає. - Син росте несхожим на інших. Він занадто правильний, занадто чесний, занадто чистий, добрий. Йому буде дуже важко в цьому СПРАВЖНЬОМУ світі». Напевно, вона має рацію. Таким дітям справді буде нелегко. Але якщо у світі не буде таких людей, він стане взагалі нестерпним і навряд чи зможе повною мірою називатися людським.

Тому ще одне відчуття, винесене з цієї зустрічі, - відчуття інтелектуального гетто. В яке потрапляють із дитинства, з першої прочитаної книжки. Діти, які читають, разюче відрізняються від дітей, «що втикають». Слово «гетто» у цьому контексті не має ані найменшого негативного сенсу, - якщо хочете, можете назвати їх «елітарною групою». В якнайбільш справжньому, неспотвореному розумінні «еліти», в якому чесноти людини вимірюються її душевними й інтелектуальними рисами, а не товщиною гаманця. Батькового.

Спробу якщо не вийти, то бодай розширити межі цього «гетто», або хоча б примусити нас побачити, визнати, що воно існує й потребує підтримки, було зроблено під час «Книгоманії» - конкурсу дитячого читання, проведеного Форумом книговидавців у всіх регіонах України. Переможці отримали можливість помандрувати, зібратися у Львові, познайомитися, поспілкуватися одне з одним та з людьми, котрі роблять книжки.

Проте загалом фестиваль дитячої книжки вийшов доволі камерним. Передусім через не дуже інтенсивну медійну підтримку. Взагалі, підтримка з боку ЗМІ наших гуманітарних проектів - тема окремої розмови. Але опір ЗМІ саме «книжковій» тематиці має особливу природу. Вона не вербалізована та й просто до кінця не усвідомлена, але стає більш зрозумілою в майже дарвінівських термінах - на рівні конкуренції видів та природного відбору. Адже книжкова людина, читач - найважчий клієнт для медіа. Він критичний. Він вимогливий. І підтримувати формування такого клієнта, просуваючи дитяче (та й доросле, загалом) читання, - просто невигідно ЗМІ. Значно простіше випускати конвеєрним способом невигадливу продукцію для споживача без завищеного інтелектуального запиту. Людей із невисоким інтелектуальним запитом дешевше задовольнити. Ними простіше керувати. Чи варто сподіватися, що недалекі медійна і державна політика підтримуватимуть формування критичного споживача й громадянина?

Звісно, країна, яка розраховує на завтрашній день, повинна підтримувати дитяче читання. І ринок медіа у світі не такий простий. Тут інтелектуальний продукт теж має місце, він більш витратний, однак вигідний, оскільки інтелектуальний споживач за продукти високого рівня готовий (і може) платити. Але чомусь вітчизняний медіаринок в основному ігнорує цю «елітарну лінійку», зводячи свою діяльність до простацького інфотейменту «для мас».

Своєю чергою, книжка і ті, хто причетний до її створення, вчаться дивитися на медіа згори донизу й рухати тезу, що це, мовляв, для недоумків, а ми тут для розумних книжки робимо. Однак книжки, які, завдяки скандалу, інформприводу чи вкладенням західних колег, вихоплюються бодай на мить об’єктивами зневажених телекамер, б’ють рекорди продажів, тиражів та читацької уваги. З яскравих прикладів на українському ринку - «Чорний Ворон» і «Записки українського самашедшого», з дитячих - «Гаррі Поттер» і сага «Сутінки». Тобто не так уже вони одне від одного ізольовані, книжка й мас-медіа? Що ж тут дивного: книжка в її традиційному вигляді - цілком ринковий товар. А товару, як відомо, реклама ніколи не зашкодить.

Сучасна книжка стає успішною в тих випадках, коли вмонтовується в систему медіа. Це не конче пряма реклама на кшталт реклами зубної пасти чи реклами сигарет, прихованої в психічних глибинах сприйняття слогану «я досягну успіху без куріння». Це загальна «підтримка читання» засобами кінематографа, коміксів-додатків, соціальних мереж та фандомів. Інтернет і можливості читання-творчості, які він дає, - взагалі дуже перекроюють традиційне «гуттенбергове» уявлення про масове читання і літературний твір. Ми звично кажемо «книжка», коли хочемо сказати «література», - але з розвитком Інтернету значення цих слів збігаються дедалі менше. Відносно традиційне уявлення про книжку-літературу підтримують електронні книжки, які набувають дедалі більшої популярності, зокрема в дітей. Але навіть вони не зовсім «книжкові», що вже казати про тексти, котрі читаються (і часто - пишуться) прямо в Мережі. На жаль, у цю сферу рідко пробирається «дорослий» (зокрема дослідницький) погляд, але дитячі очка там «пасуться» постійно.

Книжка і медіа - дуже перспективна розмова передусім коли йдеться саме про сучасне дитяче читання. Не випадково у Львові багато говорили про перспективи розширення дитячого читання засобами Мережі та електронних книжок: усі три дні фестивалю працювала конференція «Дитяче читання й Інтернет». Можливо, це справді дозволило б, із допомогою певної видавничої вправності та авторського переосмислення літературного тексту, дуже розширити дитяче «читацьке гетто». Адже це насправді зовсім недорого і зовсім не страшно - зробити читання чимось, що межує з модою.