«SOLO CANTO» АНЖЕЛІКИ АНДРІЄВСЬКОЇ

У кожного з нас живе ностальгія за красою, за благородними почуттями, яких нам так не вистачає у сучасному відверто агресивному суспільстві. Коли виходить на сцену співачка Анжеліка Андрієвська — з гідністю витонченої інтелігентної жінки, чиї рухи позначені внутрішньою шляхетністю, елегантністю, від пісні до пісні вимальовується перед слухачем пісенний образ українки — шляхетної, гідної, чутливої і прекрасної…

Вона зберігає на сцені свою особистість, свій неподільний атом душі, без нервової істерії чи епатажної свистопляски, що нерідко нині вихлюпується з естради. Звучать у її виконанні пісні патріотичні, пісні про кохання і немає в них ознаки таких патологічних явищ, як депресія, пригнічення, безвихідь, вульгарність — немає душевного бруду. Драматизм нашого сьогодення вона осмислює і долає по-своєму. Емоційне збудження не переливається через край, трагічні ноти змінюються піднесенням. Поєднання народної мелодії із оригінальним сучасним аранжуванням дає разючий ефект. Це якісно вища, складніша форма освоєння народного українського мелосу.

Дива творить Анжеліка Андрієвська чи не з кожною піснею, підкреслюючи, що і народна, і сучасна естрадна українська пісня глибинно гармонує зі світовою класичною музикою, з її визнаними європейськими вершинами. Слухачі блаженно розчиняються у тій музичній стихії, що панує на її концертах.

Тож перемога у номінації «Solo canto» на всесвітньому фестивалі «World music» в Італії у вересні 2001 року, в якому брали участь близько трьох тисяч учасників з багатьох країн світу, для Анжеліки Андрієвської — лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів була закономірною.

Анжеліка прийшла на професійну сцену з гарною підготовкою: закінчила повний курс музичної школи по класу фортепіано, навчалася гри на бандурі у видатної української співачки і бандуристки Майї Голенко, а також у студії по класу бандури та вокалу, в якій викладала Г.Слободенюк. Унікальні вокальні здібності молодої співачки відзначили професори Київської консерваторії Євгенія Мірошниченко, Микола Кондратюк та Діана Петриненко, у класі якої Анжеліка за особливим випереджувальним графіком навчалася в 1989—1994 роках.

Ще до вступу в консерваторію Анжеліка Андрієвська виступала в дитячому музичному театрі, з яким час від часу співпрацює донині, а в студентські роки співала у хоровій капелі «Думка» та у камерному хорі «Київ».

Після закінчення консерваторії, в 1994 році з допомогою Українського фонду культури вона створює хор «Оранта». Цей хор, яким Анжеліка не лише керувала, а й де співала соло, побував на гастролях в багатьох країнах світу. Він познайомив широкі кола українських слухачів із занедбаними пластами вітчизняної духовної музики. Підсумок діяльності «Оранти» — раритетний нині компакт-диск духовного співу та музики «Марія», записаний в Італії, є тут чимало творів у сольному виконанні А.Андрієвської. Її професійно поставлене, унікальне за своєю природою колоратурне сопрано із робочим діапазоном у III октави нині широковідоме не тільки в Україні, але і в багатьох країнах світу, де Анжеліці довелося репрезентувати українське вокальне мистецтво — спочатку класичне, а пізніше — естрадне. Їй щиро аплодували в Канаді, Болгарії, Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Ірландії, Голландії, Норвегії, Англії (до речі, там вона майже рік співала в Уельській капелі), у США та інших країнах.

Високий ідеал прекрасного у дружній родині народного художника України Леоніда Андрієвського був альфою і омегою життя. В атмосфері високої самовимогливості, творчого максималізму плекався і співочий талант Анжеліки.

Невипадково Микола Луків заявив, що серед сузір’я відомих усім зірок естради, які виконують його пісні, Анжеліка Андрієвська виділяється особливою манерою і культурою виконання. Анжеліка, до речі, не шукає модних, популярних авторів, щоб за їх допомогою зійти на пісенні вершини. Якщо виконує пісні на слова відомих поетів, то знаходить в них свою, ще ніким не прочитану сторінку.

Анжеліка зізнається, що любить затишок, і як молода мама — проводити щасливі години наодинці зі своєю трирічною донечкою Ніночкою, а влітку — в родинному саду в Білгородці... Але так само охоче збирається в мандри — по Україні й по світу.

Останнім часом голос Анжеліки все частіше чути по радіо; це не лише записи окремих пісень, але й передачі, в яких співачка дає інтерв’ю, розповідає про свої цікаві концертні турне за кордон, про зустрічі з публікою. Розповідає схвильовано, бо ще й досі відкриває для себе світ здивованими очима дитини. А на зустрічі українських виконавців із Папою Римським у Ватикані у день чорнобильської катастрофи Анжеліка сіла у храмі за орган із невимовним бажанням перелити свою тривогу в музику — і від надмірного хвилювання не наважилась порушити напружену тишу; те невимовне мовчання стало особливо красномовним і незабутнім в її житті.

Кілька років тому Анжеліка припинила довготривалі поїздки за кордон і повернулася до активної концертної діяльності в Україні.

Нові, несподівані музичні інтонації принесла Анжеліка Андрієвська на українську естраду, поєднавши традиції оперного співу, народного мелосу із сучасними ритмами, мелодіями, що дає їй можливість створювати унікальні пісенні малюнки. Непросто цій співачці утверджувати свій високий стиль, не відразу досягається взаєморозуміння, багато праці й зусиль потребує удосконалення професійної майстерності. Вона долає стереотипи українського поп-арту, і хоча у мистецтві завжди існували та й існуватимуть так звані низькі стилі, Анжеліка Андрієвська їх не заперечує — вона утверджує свій, відмінний вимір буття.

Успіх Анжеліки не вимірюється комерційними показниками чи масовою популярністю. Вона служить мистецтву самовіддано і безкорисно. Її спів — неначе заповідна територія, де зберігаються явища рідкісні, раритетні, які Україна не має права втрачати, щоб не забувати і постійно відновлювати свою справжню духовну природу.

Талановита співачка допомагає нам осягнути повноту нашого буття і те, якими ми — українці — є у часі й просторі, зі своїм багатовимірним і багатозначним переживанням світу.