ЩО ПРОМОВЛЯЄ ДУША МАВКИ?

«Я маю за неї багато комплі-ментів, — писала Леся Українка в листі до А.Кримського про «Лісову пісню». — Чи то значить, що вона справді чогось варта, чи тільки, що вона «доступна», — не знаю».

Поетеса взяла у лапки слово доступна. «Простота» цієї драми-феєрії, як і кожного значного художнього твору, позірна. Тобто багатошаровість її змісту породжує ціле «віяло» тлумачень. Але донині відсутній глибинний синтетичний аналіз цього твору, в якому було б максимально враховано суму інтерпретацій. Певною мірою цю прогалину компенсує видання з літературного проекту «Текст + контекст» видавництва «Факт».

Отже, книга «Їм промовляти душа моя буде» (упорядник В.Агєєва) містить сам текст драми-феєрії, три листи Лесі Українки, що стосуються «Лісової пісні» (два — до А.Ю.Кримського та до матері — О.П.Косач) і чотири статті різних років. Зрештою, коло інтерпретацій цікаве. В.Петров у своїй студії оцінює «Лісову пісню» як явище європейської модерної драматургії. П.Пономарьов досліджує фольклорні джерела твору. У порівняльно-фольклорний контекст поміщує «Лісову пісню» Й.Дзендзелівський, виокремивши демонологічну лексику. Симптоматичною є стаття самої В.Агєєвої «Неоромантичне двосвіття «Лісової пісні». Авторка спробувала певною мірою узагальнити існуючі інтерпретації, але включила й принципово нові акценти. Це, зокрема, аналіз пародійних моментів драми та гендерний її аспект. У тому й полягає сенс нових відчитувань хрестоматійних текстів: контекст розширюється за рахунок раніше не зауважених нюансів. І в цьому розумінні маргінальне якщо й не стає центральним, то принаймні істотно збагачує спектр тлумачень.

Цікаво тепер натрапити — всередині більш-менш поважного тексту — на сліди вульгарно-соціоло-гічної чи «соцреалістичної» інтерпретації. І добре, що ці «сліди» не цензуровані. Це теж — пам’ятка нашої історії літератури. «Символіка казки виявляє протилежність міщанської буденщини (образ Килини) і майбутнього гармонійного суспільства (образ Мавки з царства казки). Між цими двома світами вагається українська інтелігенція (Лукаш) — капіталізмом і соціялізмом» (В.Корях). Або: «Головною рисою її (Мавки. — Л.Т.) характеру є непримиренне ставлення до міщансько-індивідуалістичних поглядів і побуту, що породжуються буржуазним суспільним устроєм» (П.Пономарьов). Однак, хоч як прикро, це не означає, що ми справді вже так дистанційовані від вульгаризаторського підходу. Біда наша також у тому, що українська класика в переважному своєму обсязі досі не знайшла відповідних до нинішніх вимог інтерпретацій. Існують лише поодинокі спроби такого відчитування. Фактично майже не вироблений сучасний інструментарій аналізу. Серед тих небагатьох, хто активно освоює новаторські підходи, — Віра Агєєва. Вона якраз досліджує творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: нещодавно вийшла її монографія «Поетеса зламу століть». Нетрадиційно для нашого офіційного літературознавства драми Лесі Українки розглянув Роман Веретельник, на якого, між іншим, покликається у своєму дослідженні
В.Агєєва. Але його праця недоступна нашому читачеві: досі не перекладена з англійської. А варто було б це зробити якнайшвидше.

Отже, потреба в реінтерпретаціях знакових літературних доробків надзвичайна. Втім, так само необхідно оприлюднювати існуючі, та дотепер не відомі читачам дослідження. Саме це й покладено, в міру можливого, на літературний проект «Текст+Контекст». Видання, про яке йдеться, відкриває за «доступністю» «Лісової пісні» приховані шари твору. В сукупності своїй усі «змісти» роблять його не просто фактом історії літератури, а й справді безсмертною художньою річчю української поетеси.