Рим — відкрите місто

У столиці вчетверте стартував фестиваль "Тиждень італійського кіно". Проект знайомить кіноманів із яскравими новинками, а також найбільш знаковими фільмами кінематографу Італії.

Гала-покази італійських фільмів відбудуться не тільки в столичному кінотеатрі "Київ", а й у кінозалах в Одесі, Львові, інших містах. Відкрився "Тиждень" комедією "Я повернуся" режисера Серджо Рубіні. Головний герой хоче помститися заклятому ворогу, але для цього потрібно опинитися спочатку на тому світі, щоб згодом повернутися на цей в образі шефа свого одвічного опонента… Як це часто буває в парадоксальних італійських фільмах, заклятий ворог - найкращий друг.

Ще одна прем'єра - від режисера Джанфранко Розі, це фільм "Римська кільцева дорога". В Італії картина зчинила багато галасу, отримавши на Венеційському кінофестивалі "Золотого лева". Головний образ - дорога. Тільки не метафорична, як у легендарному фільмі Фелліні, а найдорожча автомагістраль Італії, що огинає Рим і слугує вічним джерелом суперечок. У картині Розі не тільки автомагістраль, а й водії, пасажири. Одне слово, жителі вічного міста, які завжди в дорозі - часто по замкненому колу, тобто по кільцевій дорозі.

Сюрприз для кіноманів у рамках "Тижня" - "Конформіст". Навіть ті, хто колись бачив цей шедевр Бернардо Бертолуччі 1970 р. (за однойменним романом Альберто Моравіа), однак отримають насолоду - вже на великому екрані. Це один із найкращих фільмів ХХ ст. Йому властива ускладнена структура, а також сильний режисерський посил, який відбиває розчарування деякими людськими вчинками і взагалі людиною… Дія перенесе глядача в Рим 1938 р., коли головний герой вступає на службу до фашистів і має намір налагодити особисте життя… Далі Париж, стеження за антифашистом, пізніше - падіння Муссоліні… Та головне - безодня темної душі героя. Марчелло Клерічі зіграв Жан-Луї Трентіньян. Сам Бертолуччі визначив свій фільм як "пам'ять про мою пам'ять". Картину вирізняє вишукана стилізація, чудові акторські роботи (зокрема, Стефанії Сандреллі), віртуозна операторська робота Вітторіо Стораро, чию манеру критик Андрій Плахов назвав "гіпнотизуючою".