Режисер Сергій Маслобойщиков: «Я відмовляюся знімати ідеологічний комікс»

Справжнім «інформаційним вибухом» стала недавня несподівана відмова відомого режисера Сергія Маслобойщикова знімати щедро профінансований фільм «Діамантовий хрест». Притому що сценарій для фільму писав він і він же був офіційно затверджений режисером у Держкіно (головному спонсорі досить дорогого проекту з бюджетом майже 40 мільйонів гривень). Причина - «незгода з російськими продюсерами в ідеологічних та творчих питаннях».

Що конкретно це має означати, і як загалом розвивалася скандальна історія, в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA розповів сам режисер. Вияснилося набагато більше, ніж можна було очікувати…

- Пане Сергію, говорять про скандал, не замислюючись над питанням: про що ж сам фільм, навколо якого останнім часом ламають списи?

- Сюжет фільму - життя Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького, Архієпископа Луки. Доля цієї людини навдивовижу драматична та цікава. Вона досить співзвучна як сучасному духові, так і позачасовому, бо являє вчинки людини незалежної, що діє у злагоді зі
своєю совістю, не рахуючись із соціальними доктринами свого часу.

Інакше як можна схарактеризувати вчинок людини, котра стає священиком саме тоді, коли священників вбивають, а тих, кого залишають жити, перетворюють або на в’язнів, або на оперних співаків?..

До речі, постать Войно-Ясенецького була предметом неодноразових фальсифікованих міфологізацій. Їх історія є однією з паралельних ліній мого сценарію.

Річ у тому, що 1929 року Валентин Феліксович був безпідставно засуджений за співучасть у вбивстві професора Михайловського, який насправді застрелився. Ця подія стала сюжетом п’єс С.Сергеєва-Ценського, К.Треньова, Б.Лавреньова та роману М.Борисоглебського.

Характерно, що замовна радянська міфотворчість відбувалася одночасно із судовим процесом над Войно-Ясенецьким. Так само характерно, що на вилученні цієї лінії зі сценарію категорично наполягали продюсери. Ймовірно тому, що самі вбачали в ній дзеркальне відображення своєї замовної міфотворчої ролі. Можливо, з цієї ж причини - чи зі страху потурбувати інший партійний міф - з остаточного сценарію фільму було викинуто знаменитий історичний діалог Войно-Ясенецького з Якобом Петерсом, відомим чекістом, що керував 1921 року Ташкентським ЧК «Петерс: Ви дійсно вірте в Бога, професор? Ви дійсно Його бачили? Войно-Ясенецький: Бога я дійсно не бачив. Але я багато разів оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму».

- Ви говорите про вилучення певних сцен, що в принципі демонструє позицію продюсерів. Але невже ви не знали ще до початку роботи з цими продюсерами, і особливо до підпису з ними контракту, що собою являють російська компанія «А-1 Кино-Видео (Россия)» та українська «Патріот фільм» - якою діяльністю займаються, що робили перед тим, і хто їх патронує?

- Фільмів цієї компанії доти я не бачив. Генеральний продюсер студії пані Людмила Кукоба запропонувала мені зняти фільм за сценарієм Юрія Чибрякова про долю В.Ф.Войно-Ясенецького. Сценарій стосувався заслання великого хірурга і священика. Герой у ньому був представлений уже сформованою особистістю. Я сказав, що постать героя мене дуже цікавить, та цього сценарію знімати не буду.

І запропонував іншу ідею - відтворити ташкентський період життя Войно-Ясенецького - з 1917-го по 1929 рік - саме той, у який видатний лікар робить найважливіший крок у своєму житті - стає священиком. Задум сподобався керівництву студії «А-1 Кино-Видео», і мені дали повну творчу свободу.

Звісно, маючи такий цікавий матеріал та гарантії «творчої свободи», я погодився працювати.

Та коли вже був з головою занурений у роботу, компанія завершила свій фільм «Ми з майбутнього-2». Подивився його лише навесні 2011-го, після закінчення власного сценарію.

Фільм справив на мене жахливе враження. Я запитав пані Кукобу, чи самі вони мають таку свободу, яку пропонують мені. Чи не зв’язані вони певними зобов’язаннями перед особами, котрі видають їм гроші і котрі потім висуватимуть певні вимоги до фільму. На що мені було сказано: «Це - наші проблеми. Вас це не стосується. Ви будете робити все, що вважаєте за потрібне!» На той час у мене не було жодного приводу піддавати сумніву сказане, адже я справді тоді мав режисерську свободу.

Студія «Патріот-фільм» жодних творчих розмов ніколи зі мною не вела. З самого початку, з 2009 року, це був проект «А-1 Кино-Видео».

Українську кіностудію «Патріот-фільм» засновано лише 16.12.2010, і тільки тоді вона приєдналась. Обмежувалася суто адміністративними функціями. За словами пані Кукоби, студію «Патріот-фільм» організували на базі українського відділення ДТСААФ з ініціативи студії «А-1 Кино-Видео» для створення фільмів в російсько-українській копродукції. «Діамантовий хрест» - перший фільм цієї студії.

Хто стоїть за цими компаніями? Не знаю. Моя справа - знімати фільми. Коли мені дають можливість працювати згідно з моєю совістю і розумінням справи, я з радістю берусь за роботу, та працювати під диктовку - ніколи не погоджуся.

- Чи розумієте, якими наслідками для вас як для режисера може обернутися такий демарш? Адже проект був профінансований державою, і за нього, за твердженням представників Держкіно, ви вже отримали гроші…

- Видавати чи не видавати державні гроші на кіно - справа чиновників. Мабуть, вони забувають, що це вони існують для кіно, а не кіно для них. Мене здивувала позиція Держкіно, що різко розвернулося від підтримки режисерського проекту у бік «замирення» з московськими продюсерами. Виходить, чиновники цілком згодні отримати поганий фільм, лиш би на папері все було добре для належного фінансового звіту?

А сам фільм їх не цікавить? Якою була б ціна такого «замирення»? Знімати дурниці й глупство - тільки б не нашкодити чиновницькій репутації? А чи не постраждає вона втричі більше після виходу цього фільму в прокат? Якщо чиновникам це байдуже, то мені, як сценаристу і режисеру - людині, котра відповідає за зміст, якість і смак фільму, - не байдуже. Оскільки в цій ситуації я, на жаль, був позбавлений права робити те, що вважаю за потрібне, то право не брати участі в безглуздому, професійно некомпетентному історичному невігластві та у вульгарності в мене, як у митця і як у людини, завжди є.

Що стосується виплачених грошей, які я нібито отримав, можу сказати: я займаюся цим проектом понад два роки. Досі ані компанія «А-1 Кино-Видео», ані компанія «Патріот-фільм» зі мною не розрахувалися навіть за літературний сценарій, поданий ще 14 грудня 2010 року. Тільки 21 жовтня 2011-го я отримав половину суми за сценарій, хоча вже 13 квітня 2011 року він був зареєстрований Державною службою інтелектуальної власності України, а 26 серпня 2011 року - прийнятий та затверджений на пітчингу Держкіно України. Після цього Держкіно України затвердило і режисерський сценарій фільму, на основі чого було прийнято рішення про виділення державного гранту на фільм, який перебував уже в підготовчому періоді.

Крім того, мушу додати, що моя режисерська робота, а саме - режисерський сценарій, акторський кастинг (було досягнуто згоди на зйомки із понад тридцятьма акторами України, Росії, Узбекистану та Угорщини), відбір натурних місць зйомок (близько сорока об’єктів у Ташкенті, Одесі, Москві, Бухарі, Києві, зокрема Київ, Паркова дорога, 3/5 та 7, у якому можна було зняти понад 60% фільму і який був категорично відкинутий московськими продюсерами, що теж стало однією з причин мого виходу з проекту, однак тепер повною мірою використовується знімальною групою), історичні дослідження (які нікому не знадобилися після мого виходу з фільму), робота з художниками, гримерами, оператором, - взагалі не була оплачена й робилася на повному ентузіазмі, і не тільки моєму, а й багатьох моїх співробітників.

- Конкретизуймо моменти, які не влаштовували продюсерів. Що саме вони хотіли «додати», і чому їхня незгода проявилося саме тепер?

- Найкращим чином це могло б продемонструвати порівняння мого сценарію (який я, за необачно підписаним договором із московською студією, не маю права навіть надрукувати) зі щойно завершеним сценарієм продюсерів «А-1 Кино-Видео»: там вони зробили як хотіли...

Вилучення цілих сцен та ліній, вдавання до примітивних спрощень: скажімо, з ташкентською ситуацією 1919 року, що її доводили до коміксу (де білі? де червоні?), спрощення взаємин героя з дітьми, дружинами, нарешті - з церквою; наполягання на демонстрації у фільмі воєнних дій, тоді як сам герой бачив ташкентське пекло 1917-1921 рр. насамперед крізь страждання понівечених людей; постійні нарікання на незрозумілість мотивацій вчинків героїв - в першу чергу самого Войно-Ясенецького, нерозуміння функцій взаємодії характерів.

Безапеляційні інструкції - мовляв: «Глядач приходить у кіно в трьох випадках: розважатися, розважатися, і розважатися».

Та річ у тому, що навіть найбільш незаперечні тези, з якими ми цілком погоджуємося, не можна ілюструвати. Коли ми до такого вдаємося - життя, про яке говоримо, неодмінно перетворюється на ідеологічну підробку. Для мене, скажімо, категоричне наполягання продюсерів на епізоді, в якому герой мусив обов’язково видирати дошки з дверей забитого храму (актор, котрий претендував на цю роль, ще й натхненно доповнював: «Та я всі двері винесу!» - що дуже подобалося продюсерам) - уже є банальною неприпустимістю.

Шлях Войно-Ясенецького до Бога не був плакатно-примітивним. Але реальні епізоди життя з поведінкою Войно-Ясенецького видавалися продюсерам не зовсім підходящими для героя. Пропонувалося зробити антагоністами персон, котрі аж ніякими антагоністами Войно-Ясенецькому не були. На їхні ролі наполегливо «пропонувалися» актори, яких я не планував знімати. Звісно, наполягали на православному пафосі. Заклики цікавили більше, ніж думки. Часто просто наполягали на трафаретах, запозичених із погано завчених підручників з драматургії…

- У контексті цього скандалу ЗМІ воліють більше уваги приділяти «ідеологічному» підґрунтю. Ви з цим не згодні?

- Одних хвилюють марно витрачені українські гроші, інші нападають на церкву, треті намагаються розібратися, хто в цьому винен: «кацапи», «жиди» чи самі «хохли»?

Тоді як суть мого конфлікту з продюсерами лежить у площині шанобливого ставлення до реальності та історії. ЗМІ повертають цю тему знову в ідеологічне русло - саме туди, проти чого я й виступав.

- А чому, на вашу думку, така глибока, чиста і духовна людина, як святитель Лука, почала цікавити продюсерів не з духовного боку?

- Ніхто не проти, щоб зняти кіно про велику людину, і з радістю підтримають і державними грішми, і спонсорськими. Як не дивно, ідеологія починає виникати саме на цьому ґрунті. Так само, як у радянські часи: знімаючи фільм про Леніна, скажімо, достатньо було декларувати, що він вождь робітничого класу та селянства.

Ілюстрація сформованих згори гасел - і є ідеологія, на відміну від думки, яка народжується знизу, у свідомості особистості.

Сама людина в кіно нікого не цікавить, головне - проілюструвати гасло. І чим стерильніше воно проілюстроване, тим безпечніше для виконавців. Не дай Боже хтось помітить якусь «неоднозначність» - усе мусить бути «однозначним». Врешті-решт цей принцип вдарив і по моєму сценарію - я став отримувати претензії від продюсерів, що герой «неоднозначний»…

- Але ж ви мали усвідомлювати, куди тема поверне, як церковні теми тепер у кіно використовуються - згадати хоча б фільм «Поп», - і що в результаті вийде? Тут ми переходимо у сферу вже особистої відповідальності за творене нами…

- Що стосується цього випадку, то насамперед я відповідаю за добру пам’ять В.Войно-Ясенецького. Відтак - за свою людську та професійну гідність. Відстоюю честь і гідність людей, котрі поручилися за цей проект, - тих-таки чиновників із Держкіно (якщо вони цього не розуміють), нарешті - честь держави, - ось моя мораль і відповідальність.

Коли хочете бути прискіпливим до кінця - прошу підняти телевізійні репортажі з пітчингу, що проходив 26.08.2011 р., а саме - мій виступ, у якому я в присутності експертної ради, чиновників Держкіно, журналістів, продюсерів компанії «А-1 Кино-Видео» та «Патріот-фільм» заявив, що погодився знімати зазначений фільм на умовах творчої свободи, яка була мені гарантована… отже, я відмовляюся знімати ідеологічний комікс. Мене непокоїть можливість ідеологічних спекуляцій на цьому тлі. Мої професійні методи знаходяться у сфері етики й естетики, і «у бік ідеології я не піду». Я заявив, що з самого початку роботи поставив продюсерам такі умови, на які й отримав від них згоду, і що «в разі порушення цих моїх домовленостей, в разі продюсерського тиску - я з проекту виходжу!»

Усе це ні для кого не було секретом. Від продюсерів компаній, наразі підтриманих чиновниками Держкіно (хоча під час зустрічі 23.03.2012 р. з представниками «Патріот-фільм» працівники Держкіно продемонстрували у моїй присутності повну солідарність зі мною, абсолютне розуміння ситуації та підтримку режисерської позиції, проте через тиждень свою позицію кардинально змінили), ви почуєте: негаразди і зволікання зі знімальним процесом перекладено на мене.

Правда полягає в тому, що, незважаючи на чиновницьку підтримку, робота над фільмом блокувалася продюсерами, за словами керівників студії «А-1 Кино-Видео» - відсутністю грошей.

Насамкінець, мушу сказати, що, працюючи над біографією Войно-Ясенецького, я сам багато чого в нього навчився. Принаймні моє ставлення до фальшу стало більш непримиренним. Може, це й підштовхнуло мене до виходу з проекту.

Деталі

Сергій Маслобойщиков - титулований український кіно- і театральний режисер, актор, сценарист, художник. Два його фільми - повнометражна «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ» 1994 року і короткометражний «Від Булгакова» - належать до найкращих фільмів за останні 20 років. Свої вистави ставив у театрі ім. Івана Франка, «Молодому театрі», Театрі ім. Лесі Українки, Театрі на Подолі. В Угорщині - у театрах: Uj Szinhaz, Pesti Magyar Szinhaz, Csokonai Szbnhaz, для драматичних та оперних міжнародних фестивалів та інших театрів.

Російську компанію «А-1 Кино-Видео» засновано 1999 року з державною фінансовою підтримкою та цільовим фінансуванням із Федерального і місцевих бюджетів. У газеті «АиФ» за 10 лютого 2010 року генеральний продюсер компанії Кукоба Людмила Сергіївна в розмові про новий проект, фільм «Сталінград», сказала: «Війна проти нас ішла весь час… Насправді вона все ще йде, і сьогодні ми її знову програємо. Ми програли холодну, інформаційну, економічну... У цій загальній війні ми вже втратили значну частину своїх територій, авторитет. Ми на межі того, що ще трохи, і ми втратимо всю Росію як таку. Час оголошувати «Сталінград». А через місяць після цього у №8 російської газети «Новое время» за 8 березня 2010 року йшлося про тиск на акторів та їхніх агентів із вимогою зіграти у продовженні фільму «Ми з майбутнього». Директор актора Даніли Козловського Дмітрій Савельєв оцінив «Ми з майбутнього-2» як «суміш дешевої мексиканської мелодрами, псевдопатріотичної агітки і злої антиукраїнської карикатури». Два варіанти фільму «Ми з майбутнього-2», представлені для українського Держкіно, були заборонені за «розпалювання національної ворожнечі», «приниження і образу нації», «бузувірство та блюзнірство». Прокатне посвідчення було видане для третього варіанту лише після вирізання кількох сцен.