Правда Надії

18 вересня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 34, 18 вересня-25 вересня 2015р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Книжка спогадів і роздумів Надії Савченко "Сильне ім'я Надія" презентована на Форумі видавців у Львові. Українська льотчиця, ув'язнена Росією, почала писати книжку під час голодування. Доти доволі іронічно сприймала прохання адвоката Іллі Новікова нотувати спогади для історії.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Правда Надії

Книжка спогадів і роздумів Надії Савченко "Сильне ім'я Надія" презентована на Форумі видавців у Львові.

Українська льотчиця, ув'язнена Росією, почала писати книжку під час голодування. Доти доволі іронічно сприймала прохання адвоката Іллі Новікова нотувати спогади для історії.

Виснажена голодом, але з вірою в перемогу, прийняла рішення раціонально використати життя: "…як подумала, на скільки запитань довго і нудно доведеться відповідати, якщо виживу і вирвуся на волю… Я вирішила: краще один раз написати, поки є час, ніж сто разів повторювати…".

Написала розмовною мовою, а не високим стилем, - справжньою, емоційною, лайливою.

У книзі-свідченні викладає свою правду лише про те, що бачила на власні очі або відчувала: бій під Луганськом 17 червня 2014 р., полон сепаратистів, голодування у російській в'язниці. Також - Майдан, Ірак, дитинство.

Автор повсякчас акцентує на вадах системи, феноменах війни та сепаратистів, парадоксах Росії, вартості життя.

Про доволі трагічні події йдеться без сентиментів. У тексті червоною ниткою проходить принцип - "Я не залишаю собі сил на зворотний шлях", а звідси - впевненість, незламність, раціоналізм і доволі багато… гумору.

Сміх визволяє, полегшує страждання. Ось як описано чи не найважчий - 73-тій день голодування, при втраті 25 кг ваги: "…"клацнуло", а точніше - "крякнуло"!.. Лежу. Починає вібрувати всередині. Починає трусити серце, руки, все тіло. Сідаю. І, як на дискотеці в нічному клубі "світломузика", починає мерехтіти світло за долі секунди по декілька раз".

Емпатія з таким дотепним текстом майже неможлива. Зрештою, цього й не потребує Надія. Писала, що найважче під час голодування - не дія, а "капання на мізки" рідних, адвокатів із проханням припинити.

Вона, радше, прагнула показати можливу ницість, жорстокість людини. Коли оголосила голодування, "тюремщики обшукали камеру з особливим цинізмом і насмішкою(…). У Москві навіть сіль в шкарпетці, якою вуха гріла, хотіли забрати!".

І водночас - воліла продемонструвати, що добро сильніше: "В мене є гідний приклад. Мені написав лист підтримки чоловік на ім'я Віктор… Він голодував свого часу в протест проти окупації радянськими військами Чехословаччини. Нині йому 75 років, і він написав, що в знак солідарності приєднається до мого голодування, як він сказав, "тряхнет стариной".

У "Сильному імені Надія" підтверджуються факти про "спонсорування" сепаратистів Росією, постріли снайперів для розпалювання бою по обидва боки барикад на "криваве Водохреще".

Натрапляємо на часте висміювання безглуздості. До прикладу - полонену Надію відвезли в мотель у Росії під назвою "Євро" - "дешева нічліжка із претензією на євроремонт. Понад трасою із чебуречною поряд".

Навівши всі ці факти, Надія осмислила вартість життя та свободи.

Свободи від ворога, режиму, але найперше - внутрішньої. Її обурює написання багатьох заяв на ім'я керівника тюрми. Тому що це не начальство, а злочинці, які діють проти неї насильно.

Також - її дратує слово "прошу" у встановлених зразках заяв. "І хто вчить людей такій рабській психології?! (…) Треба вже якось відмовлятися від цих рабсько-покірливих стандартів! Людина не повинна мислити в манері самоприниження! Просять тільки тоді, коли хочуть щось, що не належить тобі, або що не заслужив, на що не маєш права! А коли ти просиш в командира свій заслужений відгул за
180 днів (півроку!) бойових чергувань відстояних, а тобі ще й не хочуть їх давати, то це скотство бісити (…) починає! А у в'язниці - то й поготів", - читаємо у книжці.

Тюрма - це вкрадені, змарновані місяці життя.

У книжці вона розмірковує й над своєю відповідальністю за чуже життя. Адже "кожна людина, якщо вона головою здорова, після бою не хоче думати, що саме її куля потрапить в ціль. А з полю бою 200-х виносять, і кожен розуміє, що всі промахнутися не могли…".

Вона ж пише: "Напевно, мені буде про що поговорити з Богом… Але це Суд Божий, а не людський, і аж ніяк не суд Росії".

Сестра Надії Віра прагне видати переклад "Сильного імені Надія" для Заходу.

Коментар

Ростислав ЧОПИК, літературознавець:

- Метр французького натуралізму Еміль Золя колись винайшов термін "експериментальний роман". Це коли в певне суспільне середовище занурюється позитивний інгредієнт (попросту - хороша людина), аби стати індикатором на вияв його несумісності з собою, тобто - індикатором його ненормальності, його негативу. Книжка Надії Савченко і є отаким "експериментальним романом", з тією відмінністю, що Золя свої сюжети і своїх персонажів вигадував, як мінімум - моделював, ну а тут - усе "з натури", стенографічно, "науково реалістично" (як сказав би учень Золя наш Франко), аж до точних медичних замірів на тему: скільки ще може витримати людина, щоб лишитися людиною, скільки ще може витримати Надія, котра має право померти тільки останньою. До того ж уся ця стенографія дійсності, що здається неможливо далекою в часі й просторі, триває "тут і тепер": книжку Надії читаю, коли її авторку перевозять для суду в ростовський Донецьк.

Для Надії Савченко не лише російська "пенітенціарна" система, а вся Росія, ця велика абсурдна Тюрма, є тією "експериментальною лабораторією", куди занурено її, українку, людину, котра, "сидячи в російській в'язниці, міцно тримає за шиворот московського царька" (як зав'язує у передмові неперевершений дід Свирид). Адже той московський царьок вже усвідомив, що, зробивши Надію своєю "особистою заручницею", насправді сам став заручником "інгредієнта" "патологічно чесного" (колись про Стуса, у слідчих звітах), "інгредієнта" на вияв несумісності з честю й людяністю не лише прогнилого путінського режиму, а й усього російсько-імперського трибу життя.

Цю книжку прочитає величезна кількість українців, відтак - не-українців, серед яких останніми стануть, мабуть, росіяни. Але їх зацікавлення буде точно найбільшим. Бо від нього залежатиме - чи й надалі лишатимуться "партачами життя" (як сказала би незабутня Олена Теліга), а чи, похмелившися з остаточного, підсумкового бодуна, врешті вирішать жити по-людськи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК