ПОВЕРНЕННЯ «НІЖНОСТІ»

В межах П’ятого Міжнародного фестивалю «Сергій Рахманінов та українська культура», що тривав з 1-го до 13 червня, пройшов концерт із творів Віталія Губаренка під назвою «З ніжністю». Віталій Губаренко як композитор виховувався і сформувався в Харкові. Довгий час він представляв харківську композиторську школу в Україні та за її межами. Коли Губаренко переїхав до Києва, за ним неначе переїхала і його музика. Концерт фестивалю є однією із перших спроб повернути музику Віталія Губаренка до Харкова. Тим більше, що в наступному році композиторові виповнилося б сімдесят. Проведений концерт організатори вважають своєю даниною пам’яті видатному земляку.

Рахманіновський фестиваль нинішнього року відзначений особливою грою часової перспективи. Це виходить із властивої для самої творчої особистості Рахманінова риси поєднувати в ціле такі явища культури, які до цього вважалися несумісними. Адже у творах Рахманінова надзвичайно природно поєднані «слов’янська душевність» і лірика, що наближається до взірців Чайковського та концертний артистизм в традиціях Ференца Ліста, образи російської оперної класики та стародавнього знаменного розспіву. Три твори Віталія Губаренка, які прозвучали в концерті, — Concerto grosso для струнного оркестру, лірична поема для симфонічного оркестру «In modo romantico» та моноопера «Листи кохання» («Ніжність») — також органічно поєднують минуле і сучасне, ілюзорне і реальне, вони моделюють світ і в той же час рефлектують на нього, потрапляють під владу тільки що змодельованих законів.

У творах, що прозвучали в першому відділенні концерту, відображені зацікавленість автора епохами бароко та романтизму. В них підвищеного значення набувають знакові елементи цих епох: риторичні фігури барокової музики, неймовірні трансформації початкового образу в повну протилежність до себе, характерні для романтичних творів.

Гра часовою перспективою визначає хід подій в моноопері «Листи кохання» («Ніжність»), яка склала програму другого відділення концерту. Виконання моноопери в межах Рахманіновського фестивалю виявилося надзвичайно природним, оскільки жанр моноопери був багато в чому підготовлений саме камерними операми Рахманінова, а рахманіновські романси, кожний окремо і в сукупності, є саме тим, що можна визначити через вислів «листи кохання».

Мабуть, тільки в контексті рахманіновського фестивалю можна було відчути певну спорідненість музичних стилів Рахманінова і Губаренка: при всій складності стильового цілого, принципове домінування залишається за абсолютно неоднозначною лірикою — не тільки споглядальною чи напівприхованою, але й надзвичайно інтенсивною, «високовольтною», майже агресивною.

Незважаючи на те, що В.Губаренко — автор багатьох музично-сценічних творів, саме опера «Листи кохання» за новелою французького письменника Анрі Барбюса стала своєрідною візитною карткою композитора. Мабуть, це сталося тому, що моноопера Віталія Губаренка неодмінно викликає палкий емоційний відгук у слухачів. Заглиблений психологізм музики В.Губаренка підкреслює ірраціональну експресію листів, створює і водночас руйнує ілюзію дійсності подій. Виконавиця єдиної в цьому творі ролі — заслужена артистка України Олена Соболєва (сопрано), своїм прочитанням драми головної героїні у концертному виконанні розкрила перед слухачами напівміражну атмосферу вистави, коли листи «читає» сама героїня, що насправді вже давно померла.

Оркестр владою диригента Київської національної опери заслуженого діяча мистецтв України Германа Макаренка постійно перетворювався на чутливий ансамбль сольних інструментів. Тонка робота з деталями тексту дозволила диригенту органічно виявити містичний план оперного твору, а також деталізованість оркестрового письма в Concerto grosso та суцільний динамізм інструментальних партій «In modo romantico».

Концерт пам’яті Віталія Губаренка проходив у особливій атмосфері, на яку налаштувало вступне слово доктора мистецтвознавства, професора Національної музичної академії (Київ) Марини Черкашиної-Губаренко. Всі, хто знав композитора і хто не знав його, через неповторну розповідь і довірливу інтонацію, через містику поетичних рядків та особистих спогадів, відчули ауру Людини, що свого часу проходила спільними з ними вулицями.

Так, на єдиній емоційній хвилі перед слухачами концерту в одному ряду постали бароко, романтизм і сучасність — і роки, десятиліття, що для багатьох в залі були очевидними на початку концерту, після останнього «листа кохання» обернулися на один день, як у дивовижній зворотній перспективі Барбюса — Губаренка.