ПОКЛИК ЧОРНОГО КВАДРАТА

Тим, хто боїться темряви, цей спектакль дивитися не рекомендується. А ось тих, хто любить поміркувати, пофілософствувати в тиші й темряві — ласкаво просимо. Художній керівник київського театру «Золоті Ворота» заслужений діяч мистецтв України Валерій Пацунов здійснив сміливий творчий експеримент і на сцені іншого київського театру — Молодого: поставив моноспектакль «Чорний квадрат» М.Розовського (режисер-асистент Андрій Лелюх). У цьому спектаклі не доводиться говорити ні про сценографію, ні про костюми, взагалі ні про що візуальне, бо відбувається він в ідеальній темряві і глядачі лише чують, а не бачать виконання (народний артист України Валерій Шептекіта). Складно працювати актору, непросто сприймати дію глядачам. Обидві сторони повинні володіти фантазією на вищому рівні, ніж це необхідно, аби сприймати традиційну драматургію. Найпростіше порівняти цей спектакль із радіотеатром. Але в ньому є головне, відмітне, чого немає у просторі радіохвиль: спектакль вібрує живою енергетикою актора, виявляється, в темряві біополе стає у багато разів відчутнішим. Режисеру властиве прагнення до метафоричності на сцені. У цьому спектаклі він намагається створити метафоричні образи з допомогою тексту. Спільно з актором режисер хоче зрозуміти, як можна грати без світла. У ланцюгу запитань безпомильна одна відповідь: у темряві зал тримати зможе лише актор із потужною енергетикою, впливовим біополем. Не випадково, очевидно, вибір упав на В.Шептекіту, актора, здатного впливати на глядача. У «Чорному квадраті» він залучає всю палітру голосового діапазону, лише голосом і нюансами його звучання створюючи образ людини, що заглибилася у споглядання чорного квадрата й була втягнена цим кромішно-чорним простором.

Актор прагне підійти до моменту найвищого зосередження, у темряві загострюються всі почуття, відчуття і, хоч як це парадоксально, прояснюється багато речей. Можливо, лише в темряві найкраще вслухаєшся в себе. Сприймаючи розповідь персонажа як спробу розібратися в собі, глядач мимоволі опиняється в чорному квадраті услід за актором і наодинці з собою. Паралелі й асоціації тексту породжують цікавий ефект: слухаючи слова, не відгукуючись на інші емоційні подразники, глядач зосереджується на їх переломленні у власній інтерпретації. Виникає можливість перевірити себе на силу уяви, на політ фантазії, вміння відчути велич темряви.

Творці спектаклю інтуїтивно й усвідомлено намацали в темряві правильний шлях. Саме в чорному квадраті можуть проступити обриси внутрішнього світла. Тому хай не бояться глядачі відгукнутися на поклик чорного квадрата.