Підкувати Пегаса — справа нелегка

Коли вінницьке небо розфарбувала безліч різнокольорових повітряних кульок з прив’язаними до стрічок записками, не відзначався день міста, чиїсь іменини чи весілля. Кульки з листами Пегасу запускали на прощання поети, які приїхали до Вінниці на Всеукраїнський поетичний фестиваль «Підкова Пегаса-2006».

Вінниця відома декількома літературними акціями: бардівським фестивалем «Звуки поезії», конкурсом одного вірша «Малахітовий носоріг», літературною премією «Кришталева вишня». Кожна із цих подій має свої усталені традиції та коло поціновувачів.

Створення нового поетичного фестивалю організатори пояснюють прагненням до збереження, розвитку та підтримки традицій жанру поезії, відкриття нових імен та популяризації їх творчості, а також необхідністю обміну досвідом між активістами літературних об’єднань міст України.

Поетичне слово, бажання бути почутим, а також бажання поспілкуватися з тими, хто здатен зрозуміти внутрішній світ поетів, зібрали більше п’ятдесяти поетів-конкурсантів із 17 міст України та майже стільки ж гостей.

Команда організаторів продумала програму так, щоб максимально наповнити різні рівні сприйняття учасників та гостей: душевний (знайомство з унікальними особистостями), інтелектуально-естетичний (концертна програма, відкриті мікрофони, бардівський концерт, продаж книжок), пізнавально-розважальний (прогулянка на теплоході Південним Бугом, відвідання музею-садиби Миколи Пирогова). Вистачало уваги, здорової конкуренції та символіки з Пегасами.

Серйозний підхід виявився і в організації творчих майстерень, під час проведення яких члени журі індивідуально спілкувалися з поетами, аналізуючи їхні вірші. Домашня, затишна обстановка налаштовувала на довіру. Автори щиро аплодували колегам, відзначали поетичні знахідки інших поетів та намагалися чогось навчитися одне в одного. Оскільки до фінального конкурсного виступу потрапили із 51 тільки 30 конкурсантів, не обійшлося без розчарованих облич.

Особливо активно учасники та гості реагували на модне поетичне шоу — слем. Уже не новинка, а звичне дійство літературних зібрань, слем — епатаж, руйнування звичних уявлень про вплив тексту на глядача. Для підняття рівня адреналіну кожен із учасників змагання попередньо здав у загальний банк по червінцеві з надією перемогти і забрати все.

Головне завдання цього дійства — не якість текстів, а вміння автора вразити публіку артистизмом протягом обмеженого проміжку часу (чотири хвилини). Для перемоги в слемі важливий нетривіальний підхід і політ фантазії. До прикладу, Ігор Павлюк читав свої твори, стоячи на голові, пояснюючи згодом свою витівку тим, що весь світ сьогодні стоїть на голові й єдина можливість для поета привести цей світ у природний стан — це самому стати догори ногами.

Інші автори розтягувалися в шпагаті та крутилися колесом (Руслан Білий), використовували елементи стриптизу та вискакували на глядачів з вигуками: «Ти моя мама! Ти мій тато!» (Влад Волочай). Найкращим слемером був визнаний Стас Кузьмін (Дніпропетровськ) — завдячуючи, все ж, не артистичним ефектам, а глибині та виразності віршів. Переможець благородно віддав виграш всім на «додаток до закуски».

Відкриті мікрофони ввечері з іронічними модераторами зближали учасників, давали можливість кожному заявити про себе на повний голос — в прямому розумінні цього слова. «Поети-терористи» Влад Волочай та Павло Коробчук влаштували імпровізоване захоплення заручників, штовхалися, скакали, кричали, доки їх не «витиснув» ще більш експресивний «пірат» Валерій Сазонов. Запам’яталися сповідальні виступи самотнього вовка Юрія Крижановского, натхненного Влада Клена. Нічні посиденьки тривали майже до ранку, плавно переходячи в самоорганізацію поетів і відкриті читання без модераторів.

Різні форми творчого спілкування оживляли своєю присутністю члени журі та почесні гості, серед яких — відомі та авторитетні в сучасній російсько- та україномовній літературі імена В’ячеслав Рассипаєв, Василь Дробот, Роман Скиба, Микола Підгорний та ін.

Важливою стороною цього фестивалю стало те, що він повністю був проведений тільки завдячуючи допомозі, назвемо так, «приватної ініціативи» без будь-якої участі політики, благодійних фондів, офіційних чи громадських організацій, які інколи у графі «Культурна допомога» ставлять галочки у звітах.

За підсумками роботи фестивалю варто зазначити ще один важливий факт — «неофіційна поетична культура» здатна викликати у людей значно більшу живу та непідробну цікавість у порівнянні з благополучною «офіційною» культурою.

Гран-прі фестивалю «Підкова Пегаса-2006» і водночас приз глядацьких симпатій отримав поет з Миколаєва Олексій Торхов — маг слова, жорсткий суддя сучасності, щирий виконавець, хазяїн сцени, який прочитав вірш-вирок про наш час «Палата 2006» з підзаголовком «да-не-су-ди-птих». Десять учасників були відзначені як лауреати: Валерій Сазонов (Київ), Юрій Сегеда (Вінниця), Євгенія Баранова (Ялта), Василь Дробот (Київ), Станіслав Бойко (Дніпродзержинськ), Юрій Пусов (Дніпропетровськ), Людмила Некрасовська (Дніпропетровськ), Павло Коробчук (Київ), Михайло Квасов (Александровськ), Юрій Крижановський (Київ).

Різнокольорові кульки в небі, щире захоплення учасників, повернення в дитинство — щемливе завершення фестивалю, після якого — потреба в продовженні спілкування та нових зустрічей.