Перемоги та поразки під покровом Гмирі

У гарячі помаранчеві дні, коли на Майдані під стінами Національної музичної академії вирувала юрба та встановлювалися намети, всередині промовляли найтихіші музи — тут проходив перший і другий тури Першого міжнародного конкурсу вокалістів ім.Б.Гмирі. Його ініціатором став Фонд Бориса Гмирі та безпосередньо його президент Ганна Принц. Конкурс став продовженням цілої низки заходів, спрямованих на збереження та популяризацію творчості видатного українського співака.

Організатори постаралися зробити так, щоб, ледь народившись, конкурс уже виглядав солідно — чималі суми премій, оплата готелю і добові, хороші концертмейстери та найкращі камерні зали міста. Єдине, що вимагалося від виконавців, — приїхати, сплатити внесок (50 у.о.) і показати клас. Адже всім відомо: наші голоси — найголосистіші у світі й розхоплюються західними імпресаріо наче гарячі пиріжки. Принаймні так ми звикли думати. І чекали, що конкурс укотре підтвердить це популярне переконання. На жаль, результати, швидше, дали привід задуматися над недоліками нашої вокальної школи, ніж порадіти її досягненням. Воно й зрозуміло — адже конкурс камерний.

До журі ввійшли відомі діячі вітчизняної культури — А.Кочерга, В.Буймистер, Л.Венедиктов. Та попри це його склад міг бути кращим. По-перше, оскільки конкурс міжнародний, хотілося б бачити в ньому побільше відомих зарубіжних виконавців. По-друге, більше вокалістів, адже конкурс вокальний. Із семи членів журі лише двоє були в повному сенсі «зарубіжні» (М.Стріхарж, В.Хартл), але при цьому не вокалісти. Також «зарубіжними» представниками стали відомі російські співачки Є.Заремба і Г.Писаренко. Це, безсумнівно, підвищило престиж заходу, але водночас у змаганнях брали участь студентки та випускники Г.Писаренко (двоє з них отримали премії — першу та третю). Утім, для наших конкурсів це дедалі більше стає традицією. Так само, як участь у них дітей членів журі — В.Буймистер чомусь не став відмовляти свою дочку від участі в конкурсі, у якому він виступав суддею. Заради справедливості варто зазначити, що М.Буймистер далі другого туру не пішла. Однак тенденція неприємна, а головне — сильно знижує шанси на авторитетність. Пригадайте, як ударила по престижу конкурсу ім.Лисенко історія з перемогою А.Пилатюк, присудженої її ж батьком. Як правило, умовами проведення подібних світових заходів виключається можливість участі не лише дітей, а й учнів членів журі. Можливо, оргкомітету конкурсу ім.Гмирі варто про це подумати.

Що звичайно покладено в основу суддівських рішень на конкурсі камерного співу? Насамперед — промовистість, відповідність стилю, виучка. І, звісно, голосові дані. Перший тур конкурсу ім.Гмирі, за словами голови журі, оцінювався суто суб’єктивно — «зачепило» чи «не зачепило». При цьому, судячи з усього, якістю голосів особливо не переймалися. У результаті вже в другому турі той самий Кочерга обурювався відсутністю голосів — до третього туру серед жіночих голосів, фактично, вибору не було. В об’єктивності суддівства в другому турі, утім, сумнівів не виникло — із тих, хто залишився, вибрали справді кращих.

Гран-прі отримав Максим Пастер, який продемонстрував прекрасне володіння голосом, промовистість, глибину динаміки. На відміну від багатьох інших конкурсантів, його репертуар виявився дуже різноманітним — як за стилем, так і за характером, і все було виконано з однаковим успіхом. Проте цей співак не є відкриттям — він дипломант конкурсу ім.Лисенка. За чутками, послухавши тоді Максима, головний диригент Київського оперного театру В.Кожухар сказав, що добре б прикрасити таким тенором київську сцену. Та чомусь не прикрасили — нині Пастер соліст Большого театру.

Серед чоловіків першу премію отримав Сергій Ковнір, студент Київської національної академії (клас Є.Мірошниченко). Особливо вдалися йому пісні Г.Свиридова з циклу на слова Р.Бернса, що пролунали дуже виразно. Та й погодьтеся, приємно бачити на сцені симпатичного молодого чоловіка, що володіє до того ж красивим голосом. Хоча й залишилося відчуття того, що перша премія для цього ще дуже молодого (особливо для баса) виконавця — це аванс на велике майбутнє.

Володаркою першої премії серед жінок стала Анастасія Бакастова, солістка Московського академічного музичного театру ім.Станіславського та Немировича-Данченка. Попри те що репертуар третього туру не відповідав вимогам конкурсу (замість двох творів три), ліризм виконання полонив журі. Гарне враження справила вона й у другому турі — особливо відзначали виконання творів Брамса та Чайковського, виконані з високим професіоналізмом. Утім, у цілому програма співачки залишила враження певної одноманітності.

Другу премію отримали баритон Юрій Барков (Національна музична академія, клас В.Буймистер) і сопрано Тетяна Ганіна (солістка Національної опери України). Їй одній із небагатьох удалося дуже вдало проспівати арію Баха в другому турі — витримати стиль, одночасно продемонструвавши високі вокальні якості, — і винятково запально виконати «Ганзю».

Третю премію в чоловіків розділили солісти Національної опери Д.Агєєв (бас) і Н.Шуляк (тенор). Особливо вдалим для Д.Агєєва виявився другий тур. А ось Рахманінов у третьому пролунав дещо недбало. Н.Шуляку, володарю гарного голосу, не вдалося створити переконливого образу — особливо в романсах Чайковського в третьому турі.

Третя премія серед жінок дісталася Тетяні Треногіній, студентці Московської державної консерваторії. Гарний був у її виконанні цикл М.Мусоргського «Дитяча» — тонка темброва гра та промовистість виконання дозволили їй створити яскраві образи.

З першими труднощами конкурсу ім.Гмирі конкурсанти зіштовхнулися ще на етапі вибору репертуару — для третього туру треба було підібрати цикл і пісню загальним звучанням не менш ніж 25 хвилин, що особливо складно для високих голосів. Обов’язково в програмі були присутні Шуберт (у першому турі) і Бах (у другому), що відповідає вимогам багатьох вокальних конкурсів камерного напряму. Неодмінно мали пролунати романси українських, російських композиторів, романтична пісня німецького композитора, а також романс ХХ століття та народна пісня. Програми деяких виконавців, утім, не завжди відповідали всім строгим вимогам.

Найбільш важким виявився, як і очікувалося, Бах. Дуже небагатьом конкурсантам удалося витримати стиль, чітко проспівати колоратури, утримати темп упродовж усього твору. Легку, святкову музику арії з кантати №68 «Душа веселися» (вона виявилася тут дуже популярною) деякі конкурсанти чомусь намагалися перетворити на драматичну арію.

Ясна річ, найкраще звучала українська та російська музика. Очевидно, тому, що для абсолютної більшості конкурсантів — це рідне. Але є ще одна причина, через яку світова скарбниця камерної музики — особливо стародавньої — для нас закрита. Камерний спів у нашій музичній культурі залишається бідним родичем при опері, що позначається і на якості оперного співу. Більшість наших виконавців зоорієнтовані на сцену — артистизм, потужне звучання на шкоду нюансуванню та техніці. Техніка залишається перевагою високих голосів (мало затребуваних у наших оперних театрах), хоча для камерного виконавства вона необхідна для всіх типів голосів, включаючи бас. І найголовніше — камерна музика вимагає високої музичної культури, якої, на жаль, багато вихованців наших консерваторій і музичних академій не мають. Про що свідчить, зокрема, слабий успіх наших виконавців на великих конкурсах камерного вокалу.

Залишається сподіватися, що конкурс ім.Гмирі, ставши традиційним, виявиться потужним стимулом для розвитку вітчизняної школи камерного співу.