Патріарх Філарет: «ОБ‘ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ МОЖЕ ВІДБУТИСЯ НИНІШНЬОГО РОКУ»

Наслідком суперечок стало ухвалення рішення про проведення 15 липня зустрічі представників усіх зацікавлених сторін, включно з представниками українського уряду, для ухвалення остаточного рішення. Втім, зустріч перенесено на останню декаду серпня, але 18—20 серпня в Москві заплановано провести Архієрейський Собор, на якому, як очікується, УПЦ Московського Патріархату буде наділена статусом автономної.

У Києві ці наміри сприймають як спробу Росії остаточно зірвати процес об’єднання та унезалежнення Української Церкви…

— Ваше Святосте, які сьогодні є підстави сподіватися на об‘єднання українських православних церков у Єдину Помісну Церкву?

— В цьому році ми дійсно реально підійшли до можливості утворення єдиної церкви. І тут є кілька важливих факторів. Першим фактором цього єднання є Президент, який, як Голова держави, зрозумів, що нинішній стан речей у церкві шкодить справі утвердження української держави. Другим фактором є Вселенський Патріарх, який теж відчув, що Українська Церква — це велика церква у сім’ї православних церков, і цю церкву треба привести до канонічного статусу, тобто визнати автокефальною. Третій фактор — це самі українські церкви, які теж вже зрозуміли, що далі так не може тривати.

І ось ці вище перераховані чинники разом і дають підстави для оптимізму.

Але тут є й вагомий фактор, що нині стоїть на перешкоді, — мова йде про Московський Патріархат, якому цей процес не до вподоби, бо існує загроза відокремлення великої частини парафій. Наприклад, сьогодні в Україні понад дев’ять тисяч парафій, а в Росії — тільки сім тисяч. Отже, внаслідок об‘єднання українських церков Московська патріархія втрачає значну частину парафій, а це вже завдає удару по могутності і престижу всієї Російської Церкви. І тому вона пробує протидіяти...

— На якій стадії нині перебуває об‘єднавчий процес, і яка сьогодні міра розуміння та готовності до такого кроку в самих церквах?

— По-перше, готовий Київський Патріархат, а це 3270 парафій. Готова також автокефальна церква. Готова і велика частина церков Московського Патріархату, — я не кажу про весь Єпископат, але, за нашими даними, 60 — 70% УПЦ МП духовенства виступають за об’єднання в єдину Православну Церкву. Ну, а якщо говорити про православний український народ, то йому вже давно набридли ці суперечки, ця ворожнеча, і він, я переконаний, хоче мати єдину церкву...

Звичайно, є ще частина, приблизно 30 — 40 відсотків, представників Московського Патріархату, які триматимуться Москви, і вони поки що не підуть на об’єднання. Але це тимчасово.

— А як у цій ситуації діє українська влада, чи сприяє вона цій справі, і якщо так, то в який спосіб?

— Треба сказати, що влада не одностайна в цьому питанні. Є такі сили навколо Президента і на місцях, які підтримують Московський Патріархат, і не тільки підтримують його, а й хочуть, аби ситуація не змінювалася. Існує думка, що УПЦ МП більша за кількістю парафій, а тому треба орієнтуватися на неї, приділяти більше уваги, тому що від МП залежать вибори. Але ось минулі вибори президента засвідчили, що вплив цієї церкви був, м‘яко кажучи, деструктивним, непатріотичним. І тому зараз відбувається зміна орієнтирів у самій владі. І не випадково Президент заявив, що Україні потрібна єдина Православна церква, що держава буде сприяти цьому процесу об’єднання.

— Як, на Вашу думку, тепер розгортатимуться події в самій Росії, адже призначено проведення Архієрейського Собору у Москві, і там начебто планується здійснити контрхід — надати УПЦ МП автономію. Чи може такий перебіг подій вплинути, скажімо, на Константинополь і примусити його переглянути свою позицію щодо України?

— Якщо на Архієрейському Соборі в Москві цей задум реалізується, то це, на мій погляд, не зупинить Вселенського Патріарха у вирішенні українського питання. Адже автономія теж потребує визнання з боку інших православних церков, так само, як і автокефалія. В цьому випадку ця так звана автономія закріплює Українську Церкву за Московським Патріархатом. Автономія УПЦ МП сама по собі ставить Українську Церкву в залежність. А Константинопольський Патріарх хоче бачити Українську Церкву автокефальною церквою, визнаною всіма церквами. Тому я думаю, що це буде суперечити позиції Константинополя.

— Давайте перейдемо до деталей імовірного об’єднання. Як ви бачите технічно цей складний процес і своє місце в цьому об‘єднанні?

— По-перше, мене цікавить сам факт об’єднання. Потрібно об’єднати всі українські православні церкви в єдину Церкву. А це може статись тільки після домовленостей з участю Константинопольського Патріарха, з участю делегації від української держави, і бажано, звичайно, щоб московська делегація теж брала участь у цьому. Але навіть якщо вона і відмовиться, то, я думаю, процесу не зупинити. І тому, якщо буде досягнуто принципової домовленості, то після цього треба скликати Всеукраїнський Помісний Собор. У цьому Соборі повинні взяти участь Київський Патріархат, Українська Автокефальна Православна Церква і Українська Православна Церква Московського Патріархату — чи в повному складі, чи частково, але вона повинна брати участь. І на цьому зібранні повинні бути присутніми не тільки єпископи, а й духовенство, представники духовних шкіл, монастирів. Я думаю, що ми повинні повернутись до практики соборів Київської Митрополії, коли представники громадськості теж брали участь у Соборах. Бо церква не відокремлена від народу, і народ через своїх найкращих представників теж повинен брати участь в ухваленні таких рішень.

Тепер стосовно моєї ролі в цьому процесі... Поки що я не маю наміру відмовлятися від справ, не маю наміру відходити на спокій і буду брати участь у цьому процесі. Звичайно ж, я буду пропонувати свою кандидатуру, але кого обере Помісний Собор — це вже справа Собору.

— Як Ви ставитеся до ідеї, висловленої Патріархатом УАПЦ, про те, що Патріархом має бути людина, яка нині не є Патріархом і не уособлює керівництво жодної з церков — тобто нейтральна людина?

— Я знаю, що вже протягом 8 років під різними приводами мене хочуть усунути від керівництва церквою, бо моя активна діяльність багато кого не влаштовує. І тому пропонувалося, щоб об’єднання було, але без Філарета. Я вважаю, що це хибний шлях, бо він веде в нікуди. Не стверджую, що я неод- мінно повинен бути Патріархом майбутньої церкви. Але треба обрати таку постать, яка би могла вести Церкву і продовжити цей процес об’єднання вже всередині. Якщо є така постать — то хай пропонує себе кандидатом, а Собор сам вирішить питання — кого обирати.

— В який спосіб можна провести таке складне об‘єднання і одночасно уникнути конфліктів, навіть у питанні поділу парафій?...

— Я вважаю, що для того, аби відбулося саме об’єднання і щоб у цьому об’єднанні були зацікавлені і єпископат, і духовенство, треба підійти до цього питання з такою позицією — від об’єднання ніхто не повинен постраждати. А це означає, що єпископи повинні залишитися на своїх кафедрах (а в нас праці для кожного єпископа достатньо, у нас в цілому по Україні понад 60 єпископів і понад 9 000 парафій, і якщо розділити таку кількість парафій на 60 архієреїв, то вистачить місця всім). Крім того, зацікавлене і стурбоване, певною мірою, і саме духовенство — чи залишиться воно на своїй парафії, чи після цього відбудеться якесь переміщення, зняття одних і призначення інших. На мою думку, кожен священик повинен залишитися на своїй парафії і служити Богові й далі. Але служіння це буде в об’єднаній, єдиній Українській Православній Церкві.

— Тут є один нюанс — якщо частина в одному окремому приході не пристане на ідею об‘єднання? Ви не боїтеся, що парафії можуть розколотися на цьому ґрунті?

— Звичайно, є така небезпека. Частина парафій і частина єпископів не підуть на роз’єднання з Московським Патріархатом. Але в процесі об’єднання не треба вдаватися до тиску, чи, не дай же Боже, до силових методів. Це треба відразу виключати. Силові методи можуть тільки загострити релігійну ситуацію в Україні. Тому парафії, які не побажають приєднатися до єдиної церкви, повинні зберегти свій статус. Згодом вони зрозуміють, що краще бути в єдиній церкві, і з часом можуть приєднатися. Але насильства і тиску не повинно бути.

— Повернемося до теми визнання Української Помісної Церкви. Хто вже сьогодні готовий визнати таке утворення, а хто буде проти апріорі?

— Звичайно, за Вселенським Патріархом підуть усі грецькі церкви. І не тільки грецькі; думаю, Румунська і Грузинська, яка співчуває долі української церкви. Звичайно, Московський Патріарх буде проти, а також помісні церкви, що на його боці, — ну, наприклад, та ж Сербська Церква... Я не знаю, яку позицію займе Болгарська Церква, але переважна більшість буде на боці Вселенського Патріарха.

Втім, про це можна здогадуватися зі ставлення церков до актів проголошення автокефалії, наприклад, американської церкви. Вже 30 років вона автокефальна, але її, крім Московського Патріарха і Болгарської Церкви та ще кількох, — ніхто не визнає, тому що не визнав Вселенський Патріарх. А тут може статись навпаки, оскільки Вселенський Патріарх буде «за», і переважна більшість буде з ним.

— Давайте повернемося до початку розмови. Наскільки реальною, на Вашу думку, є інформація про намір Московського Патріархату надати УПЦ МП автономію?

— Дійсно, є така інформація, — але я не впевнений, чи зголосяться всі Архієреї на цю автономію. Втім, вони говорять, що буде щось несподіване. Я думаю, що «несподіванкою» може бути тільки спроба реалізувати цей план.

— Я хотів би перейти до теми ролі Церкви у державі. Вам не здається, що на сьогодні роль Церкви не дуже активна? Чи маєте Ви намір цю ситуацію переломити?

— Роль Церкви повинна бути активною. Сьогодні вона пасивна. Тому що іде протистояння в самому Православ’ї. Якщо Церква буде єдина, то, по-перше, зміцниться її вплив на відродження духовності в Україні. По-друге, Церква вплине позитивно і на процес консолідації українського суспільства. Сьогодні ми маємо протистояння за принципом Схід — Захід, і церква може сприяти об’єднанню. По-третє, створення єдиної Церкви покладе край усім спекуляціям щодо створення слов’янських союзів, тощо. Крім того, утворення єдиної Церкви поставить перепону на шляху проникнення у наше суспільство тоталітарних сект, які зараз, користуючись протистоянням у православ’ї, набирають в Україні силу.

— Чи говорили Ви про це прямо Президентові? Чи він це розуміє?

— Так, я мав з ним розмову. Він говорив не тільки зі мною, а й з іншими високими посадовими особами на предмет об’єднання українського православ’я. І Президент добре розуміє користь від об’єднання для української держави.

— Ви для себе приблизно визначилися щодо термінів створення Єдиної Помісної Церкви; коли ми можемо чекати бодай перших реальних кроків у цьому напрямі?

— Це може статись у 2000 році, я маю на увазі — сам акт об’єднання. І в цьому ж році може бути скликаний Собор, і в цьому ж році може бути визнана автокефалія Української Церкви. Але не всього українського православ’я. А ось процес приєднання до цієї, вже визнаної, автокефалії може бути поступовим — п’ять і навіть більше років. Але, безумовно, коли Українська Автокефальна Церква буде визнана, до неї потягнуться всі інші, бо користь будуть для себе мати в єднанні, а не в розбраті.