ПАРТЕР НА МАЙДАНІ

У всьому світі на сьогодні існує більше восьми тисяч професійних вуличних театрів. Коли в Австралії зима, вони їдуть у Європу, і навпаки. В Україні всього два професійні вуличні театри. Цього року художній керівник духовного театру «Воскресение», директор фестивалю «Золотий лев» Ярослав Федоришин запропонував місту власний оригінальний сценарій святкування 745-тої річниці Львова. Ключову роль у ньому відіграватиме перший Міжнародний фестиваль вуличних театрів «Золотий лев на вулиці». Мерія схвалила цей сценарний хід, і свято міста прикрасилося модним, сучасним і дуже видовищним дійством.

Ярослав Федоришин мріяв привезти в Україну не лише знамениті європейські трупи, а й навіть гостей з Африки й Австралії. Однак вуличний спектакль коштує вдвічі дорожче від спектаклю, поставленого на сцені. Адже в останнього інші масштаби і немає тих карколомних ефектів, феєрії вогню та піротехніки. Тому на перший фестиваль у Львів приїхали поки лише поляки та Київський експериментальний театр під керівництвом Анатолія Петрова. Але й від цього «обмеженого контингенту» львів’яни і гості прийшли у невимовний захват.

Тільки карнавалів за п’ять днів свята було чотири: карнавал-відкриття, карнавальна хода клоунів «Театр для людей», вечірній вогненний карнавал і піротехнічне шоу, карнавал-закриття, у якому взяли участь і городяни.

Театр анімації з польського міста Єленя Гура показав на радість дітям симпатичний спектакль «Із життя бегемотів» із великими мультяшними ляльками. А «Правдивий театр» із міста Бєлява під бій барабанів біля яскравого полум’я вогню приборкував Львів метафоричним дійством «Останній марш». Вуличний театр «Чотирьох елементів» із міста Хойніце, також долаючи стихію дощу та глядацького здивування, показав дві вистави — «Жорна часу» та «Вавілоніум». Один за другим проходили візуальні образи у супроводі прекрасної класичної музики — яка одночасно і впізнавалася, і створювала новий асоціативний ряд. Підлітки-актори розмірковували на дорослі теми — наївно і зворушливо, безстрашно і просто.

Та кращими виявилися наші артисти, що досконало засвоїли абетку вуличного театру. Крім спектаклів «Прощай, тисячоліття» і «Подорож героя» львівський театр «Воскресение» показав прем’єру, приурочену до ще однієї дати — 800-річчя засновника міста Львова Данила Галицького. Цей спектакль зіграли перед міським Арсеналом, на тлі древніх стін. У яскравому кінематографічному виконанні Володимира Колчинського Данило Галицький постав перед глядачами й аристократом, і мужем, і героєм. Сам директор фестивалю колоритно зіграв правителя бусурман, які привезли в дарунок новому місту і його засновнику своїх прекрасних наложниць. А режисер спектаклю Алла Федоришин, не обмежившись роллю постановника й художника по костюмах, віртуозно танцювала на ходулях божевільний танок вогню та пристрасті.

Фінал фестивалю ознаменувався прем’єрним для львів’ян спектаклем польського режисера Єжи Зоня «Мазепа». Цей проект, створений артистами зі Львова, Києва та Кракова, вже бачили краків’яни та кияни на День незалежності. Львів’янам пощастило, напевно, найбільше: вони побачили спектакль у відточеному репетиціями та часом вигляді.

Поділюся одним спостереженням: фестиваль вуличних театрів у Львові відтягнув публіку з традиційного для подібних загальноміських заходів рок-концерту. Виходить, не даремно Федоришин затіяв цю трудомістку і ризиковану справу. Воно й зрозуміло, «карнавал або вуличний спектакль — це світ навиворіт, це театр, який вихлюпнувся на вулиці й увірвався в життя кожного, це звільнення від буденності й апофеоз святкового буття».