Небесний діалог над вічним містом

Київ став ареною для практик соціальної скульптури

Наше місто виявилося у фокусі своєрідного дослідження в рамках Міжнародного фестивалю соціальної скульптури, який нещодавно завершився, підтриманого Інститутом проблем сучасного мистецтва АМУ, а також Міністерством культури і туризму.

Свого часу куратор відомої нью-йоркської інституції, яка досліджує рухливі образи, Eyebeam, віднесла деякі мої проекти, реалізовані за запрошенням Баухауза в різних країнах, до робіт соціальної скульптури. Здалося привабливим перенести стратегію таких підходів і на Україну, тим паче що підстав для цього більш ніж достатньо, оскільки ніша соціально орієнтованого мистецтва виявляється незаповнена, а проекти із соціальним підтекстом найчастіше характеризувалися побудовою ефективних підпірок для становлення художнього бренда.

Матриця трансформації

Слід нагадати, що через історичні причини опозиційне критичне мистецтво у нас не сприймало лівої риторики, а, навпаки, цинічно займалося її викриттям.

Проте наш культурний процес сьогодні має такі істотні проблеми, що українські професіонали сучасного мистецтва висловлюють своє серйозне занепокоєння, оскільки, згідно з М.Фуко, «влада не просто існує, вона функціонує як «матриця трансформацій». А невтішні висновки, що за 16-річний термін для можливих соціальних і культурних перетворень в Україні не відбулося бодай якихось помітних зсувів, підштовхують до думки, що цей процес можна вже розглядати як єдиний сплав.

Поняття соціальної скульптури, упроваджене Джозефом Бойсом, обумовлювало формування суспільства як нескінченний процес, у якому кожна окрема людина вкладає свою лепту, діючи як художник, «покликаний брати участь у перетворенні і зміні умов, продумуючи структури, які формуватимуть і зумовлюватимуть наше життя». Історично це важливо, оскільки Бойс вважав, що мистецтво може бути ефективним, і що кожна проблема, створена людьми, врешті-решт, може бути і вирішена людьми.

Визначення мистецтва, яке застосовується в цьому сенсі, звичайно далеке від звичайного переліку художніх жанрів, як живопис, фотографія, відеоарт тощо. Воно звертається до творчого потенціалу кожної окремої людини, як сказав Бойс, це — антропологічне визначення мистецтва. «Ми повинні разом розвинути соціальну концепцію мистецтва. Новонароджене дитя старих дисциплін» (Джозеф Бойс). Крім робіт Бойса, твори «соціального повороту» з певною періодичністю виникали і в 70-ті, і 80-ті роки (Ліджія Кларк та ін.), і в 90-ті — «художники взаємодії» (Ріркріт Тіраванійя та ін.), що викликало цілу низку теоретичних досліджень на цю тему — Ніколя Бурріо «Естетика взаємодії», Грант Кестер «Фрагменти розмов: комунікація і співтовариство в сучасному мистецтві», а також інституційні наміри, такі як IDENSITAT в Іспанії.

Public Art і урбаністичні практики

Київський фестиваль фокусується на site-specific, експериментальних і/або партисипаційних художніх практиках для урбаністичних просторів, досліджуючи специфічну культурну географію Міста в межах широкого ряду взаємовідносин між мистецтвом, економікою і глобалізацією.

Фестиваль відкрився за підтримкою Італійського інституту культури лекцією «Public Art і урбаністичні практики» Клаудії Занфі (Італія), засновниці й артдиректора Соціального і територіального артмузею (Мілан) і куратора проекту Going Public у ПінчукАртЦентрі. Її кураторський проект «Міграція, пам’ять і ідентичність», розроблений спеціально для фестивалю в Києві, розглядає дискурс робочих емігрантів (легальних і нелегальних) на прикладі українських жінок в Італії. Вони, як правило, освічені, середнього віку, заміжні (часто з дітьми), змушені залишати рідні домівки і їхати за кордон (зокрема й в Італію) на заробітки, щоб доглядати чужих дітей і чужі будинки. Проект досліджує світ жінок, мобільність робітників, мікроекономіку, класовий поділ, міграцію і пам’ять.

Соціальна скульптура оперує проектами з чітким розумінням місця і часу. Завдяки демографічним особливостям, економічному статусу і географічним чинникам суспільства художні роботи стосуються різних тем, які враховують політичні, економічні, екологічні проблеми, що перебувають у полі зору сучасного мистецтва і культури, включаючи пошуки конструювання ідентичності. Підходи до реалізації проектів різні, чи то оригінальне дослідження, веб-сайт, майстер-клас, групова дискусія, де люди роблять свій внесок у можливий проект і просторовий дизайн, що трансформує громадські місця завдяки особистому досвіду формування простору.

Прикладом проекту соціальної скульптури може служити й авторська інсталяція Virtual Sea Tower («Віртуальна Морська Вежа», реалізована в 2000 році у фавелі Жакарезіньйо в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Жителі фавели описали свої подвійні відчуття: розпач від перебування в пастці злиднів і надію на майбутнє поліпшення умов життя. У відповідь була реалізована архітектурна інтервенція в громадському місці — над фавелою підняли повітряну кулю з відеокамерою на висоту, достатню, щоб побачити море. Протягом дня в реальному часі вона транслювала морський краєвид як метафоричний і візуальний жест звільнення для жителів, а вночі на повітряну кулю проектувався запис інтерв’ю з членами комуни.

Дослідження питання «колективної естетики» і «міждисциплінарних методологій» залучає філософів, художників і активістів, які аналізують прикладну функцію соціальної скульптури, вплив її творів на далекострокове планування, свідомість, демократичні процеси і трансформативні соціальні (інтелектуальні) практики.

Авторський проект Origin, реалізований у 2006 році, — real-time медіа-інсталяція, зведена між хмарочосами в Манхеттені, що працювала як моніторинг народжуваності в Нью-Йорку, створений відео­проекцією зображення немовляти на поверхню дирижабля, яка змінюється при кожному народженні дитини. У Нью-Йорку приблизно кожні дві хвилини народжується дитина. З допомогою спеціальної програми сигнал, який надходить з Інтернету, провокує зміни відеозображення. Оскільки Нью-Йорк схожий на Вавилон, де немовлята різного походження представляють усі можливі раси, інсталяція демонструє колективний образ новонародженого. «Зважаючи на те, що нині політичний клімат у США досить поляризований стосовно теми 9/11, твір повинен бути тонким і глибоким, щоб не читався як пропаганда, а спонукав людей до перегляду власної думки» (Мелані Крін, куратор Eyebeam). Очевидно, ці міркування були сприйняті позитивно, адже проект запропонували для реалізації в Каліфорнію й у Нью Мексико, але вже для роботи з іншим — міграційним контекстом.

Версія проекту Origin («Початок»), створена для фестивалю в Києві, звертається до розробки теми генофонду засобами моніторингу народжуваності в реальному часі в Україні. Сучасна візуальність характеризується гіперчутливістю до антропологічних трансформацій людини і суспільства.

У цьому сенсі проект стосується і загальної проблеми зміни соціальних умов, які викликали зменшення населення України на п’ять мільйонів за останні десятиліття порівняно з 52 мільйонами в 1990 році. Станом на 1 грудня 2006 року в Україні мешкало 46 млн. 666 тис. 646 людей, темп приросту населення — 0,6%, народжуваність — 8,82 народжень на 1000 осіб. Робота над проектом передбачає співробітництво кілька років поспіль з батьками немовляти — так реалізується складний концепт соціальної скульптури, яка ініціює суспільні відносини і мистецтво. Відеофрагменти з’являються у випадковому порядку, змінюючись зображеннями немовлят, від яких відмовилися батьки. Проект не містить інструкцій, рецептів і закликів до дії, замість цього порушує питання щодо простору, соціуму, коду існування і життя людей. Робота відсилає до конфлікту між владною вседозволеністю і відповідальністю за генофонд країни, до забутих чорнобильських наслідків і новітніх, пов’язаних із біологічним ресурсом (недавні скандали, які стосуються постачання органів і стовбурових клітин), соціальних і етичних проблем.

Мультимедійна інсталяція, намагаючись досліджувати дієвість мистецтва як каталізатора соціокультурних дебатів, як інструмента в суспільному просторі, як засобу трансформації і комунікації, планувалася на Майдані, проте влада, налякана політичними подіями, заборонила проведення художніх проектів у центрі міста. Таким чином, у Києві інсталяція, здійснена над Андріївським узвозом, домінуючи у вечірньому небі, вела свій «діалог» з архітектурними вертикалями вічного міста: Замком Річарда і з історичним іконографічним символом — Андріївською церквою.

Зображення немовляти в променях ультразвукового дослідження, яке змінюється приблизно через 1,5 хвилини — під час кожного нового народження в Україні, сприяє різним образним прочитанням проекту з його мікро-макросимволами, трансформуючи Біоклітину (форму кулі обрано не випадково) у Планету Людей.

Стилістика деяких подій

Відповідно до теорії Вернадського, культура може акумулювати енергії і відвертати ентропійні процеси у Всесвіті.

Культура — своєрідний конденсат енергії, який накопичується на Землі і впливає на Космос, творчий акт людини має здатність «запалювати» свідомість, концентрувати інтелектуальну й емоційну енергію, створювати індивідуальні силові поля простору і часу. Використання стилістики масових подій є, згідно з Гі Дебором, рефернцією модної репрезентації «суспільства спектаклю». Робиться наголос на техніку detournement(а), де серйозна інтонація виявляється прихованою за видовищним фасадом. Це свого роду сплав підходів, продемонстрованих Бойсом, який працював «із свідомістю глядача, формуючи її як скульптурну масу, розглядаючи глядача, публіку як соціальну пластику, а з допомогою мистецтва намагався підготувати краще майбутнє», і Уорхолом, що є продуктом високорозвиненого технологічного суспільства і важко сказати, була його робота критикою чи прославлянням масового суспільства.

У цьому контексті також пройшла презентація робіт у Центрі сучасного мистецтва при НАУКМА (Варшава, Польща) видатного польського художника, справжньої зірки сучасного мистецтва, лауреата Європейської премії Ван Гога 2004 року Павла Альтхамера, котрий реалізує соціально-художні проекти в рамках найпрестижніших артфорумів (Кассельського Документа, Маніфесту, Венеціанського і Московського бієнале), одна з останніх персональних виставок якого відбулася в Центрі Помпіду в Парижі (2006), і Марека Гоздзевського, теоретика і критика мистецтва, куратора і координатора Центру сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» (Варшава, Польща). Звісно ж, приїзд Павла Альтхамера за підтримки Польського інституту визначив рівень Першого Міжнародного фестивалю соціальної скульптури у Києві як статусного форуму. Одним із найбільш видовищних проектів Альтхамера була акція «Brodno-2000», здійснена разом із мешканцями його багатоквартирного будинку, розташованого у варшавському мікрорайоні.

Результатом цього художнього проекту було створення напису «2000» з освітлених вікон великого будинку. Тут також спостерігається суміш можливої ейфорії від зустрічі міленіуму і своєрідної референції соціалістичному минулому Польщі, коли, скажімо, написи «Мир, Труд, Май» у будинках інститутів вибудовувалися за помахом «жорсткої руки», а зовсім не як колективний акт. Іншим таким самим красномовним жестом була передача всього бюджету, одержаного Альтхамером для реалізації свого проекту на бієнале у Венеції, на фінансування правової допомоги курдському хлопцеві, який народився і виховувався у Німеччині і якому загрожувала депортація. У Києві були показані «Клас Ейнштейна» та інші фільми Павла Альтхамера. «Клас Ейнштейна» — документальний фільм, що розповідає про те, як учитель-маргінал, котрого щойно звільнили з роботи, протягом шести місяців навчає фізики групу «важких дітей» із бідного району Варшави.

Учасниця фестивалю з Німеччини Маріон Портен, котра здобула як найкращий молодий художник у 2003 році премію Маріо Ермера, реалізувала за підтримки Гете-інституту в Києві — двоекранну інсталяцію «Досить грати, істина реальна» у Центрі Леся Курбаса. Маріон Портен запросив українську акторку Тамару Плашенко для інтерв’ю на сцені про її особисту кар’єру й акторську освіту, досліджуючи питання про «істинність перформансу». Звичайно, концептуальна установка художниці попрацювати з актрисою спочатку здається дуже специфічною стосовно ідеї залучення громадськості у творчу діяльність. Проте Маріон зосереджується на архетипному явищі, вираженому в місцевому анекдоті, розказаному актрисою, відтинаючи протяжний наратив як зайве. І сфокусованість на цьому елементі, який відображає нашу історію, дозволяє художниці з допомогою мистецтва наблизитися до розуміння іншого народу. Мовні стрибки з української на німецьку й англійську мови посилюють також складності перекладу культури.

Фестиваль завершувався художньою акцією «Вибір мистецтва» групи «Контра Банда» (Ганна Алабіна, Гліб Вишеславський, Володимир Яковець). «Вибір мистецтва» — це акція, яка є реакцією художників на безвихідну ситуацію, що утворилася в місті через набрання чинності новим законом про оренду. Під загрозою закриття галереї «Художній курінь», «Совіарт», «РА», «Гончарі», «Ательє Карась» та ін. Незабаром мистецтво витіснять на околиці міста. Своєю акцією «Вибір мистецтва» художники демонструють ту форму художньої виставки, яка стане єдино можливою в найближ­чому майбутньому — експозиція буде влаштована на вантажівці, яка пересувається вулицями міста. Революційна форма акції обрана не випадково — не варто забувати про історичний контекст: Європейська площа, Майдан, Михайлівська і Софійська площі. Художники закликають «виявити громадянську позицію і сказати «ні» виселенню мистецтва!»

І тут цей експеримент, безумовно, сходиться з утопічними практиками, проте саме через те, що Утопія — не застарілий закон і не умовне поняття, зацікавленість темою утопії вийшла на перший план на початку нового тисячоліття, вона є каталізатором і залишається джерелом дебатів, а для багатьох і джерелом натхнення.