Навколо сміху «Камеді клаб» і «95 квартал»: місце прописки змінити не можна

Гумор на ТБ — тема смішна. Не лише в розпал новорічних свят. Протягом усього року народ і так знає, з чого (з кого) реготати — без витівок «ящика».

Якщо філолог вичленує у відповідному тексті гумор «комічний» або «ситуативний», то в телекритика, звісно, робота невдячна. На ТБ, як правило, гумор «плінтусний», «нижчепоясний» або «політлоскітний». Однак саме «низький жанр» давно став для ТБ мірилом високих рейтингів (і як наслідок — прибутків). «Ан-шлагівщина» або «петросянівщина», «КВНщина» або «сердючкоманія» — стаціонарні мішені, в які кожен ладен жбурнути каменюку: «Набридло! Остогиділо! Дайте спокій!»

А хіба критиканство цих «радощів» — не загальне місце, не банальність, не черговий викрутас, коли вже зовсім ні про що бурчати?

Начебто і глядач чекає пришестя якоїсь «нової ери» телевізійного сміху. Начебто й нудно йому в колі одних і тих самих облич. Начебто ні брати-кролики, ні Петросян—Степаненко, ні Масляков—Дубовицька, ні інші вороб’ї—галкіни вже особливого захоплення не провокують. А комічне інколи стає вже відверто клінічним... Оскільки суспільно-політичні «виразки» нині в обов’язковому порядку висміюються тільки відкрито. Годі шушукатися! Езопова мова — в музеї гумору. Зворушливі мораліте Сови та Глазового — там само. Колоритні тексти Вишні або Нечуя-Левицького — у сільських бібліотеках (на ТБ їх сьогодні не те що не згадують — думаю, там навіть не підозрюють про їх існування).

І ось замість езопової мови — мова відверта, як висолоплений язик... «Ги-ги» — тепер наш головний тележанр. Ну і, відповідно, головні зірки 2006-го в цьому ареалі прекрасного — два суперуспішних телевізійних проекти: «Камеді клаб» і «95 квартал». Вони — лідери рейтингових соціалістичних змагань року, який минає (з чим вітаємо і присвячуємо окремі тексти).

Правда, у зв’язку з лідерами є одна підозра... Напевно, Олександр Васильович Масляков на котромусь витку своєї тяжкої долі розгубив світами багатьох «позашлюбних дітей». А ті вже за покликом крові стали в різних ре-гіонах екс-совка влаштовувати КВН-модифікації на славу прародича — що в Україні, що в Росії, що в Киргизії, що у Вірменії... Важко сказати, як ішли справи в Ашгабаті: у Туркменбаші, мабуть, не дотягнулися руки до КВН-ентузіастів, оскільки займався виключно нищенням балету. Але ось, наприклад, ті ж таки «Нові вірмени» під проводом Джанібекяна, Саркісяна та Гаспаряна ще три роки тому засвітилися в одному нічному клубі — і з ходу проголосили епоху «Камеді». А потім пустили коріння міжнародних «клаб»-відгалужень (у тому числі й у Києві).

Так похитнулися і розгублений «Форбс», і контрпрограмний Ернст — від «камеді»-прибутків. Ось тільки знавці вчасно не пометушилися й не пояснили: формат stand-up має такий стосунок до вірменських ноу-хау, як український вареник до таємниць кухні племені майя. З шинелі stand-up на Заході вийшов цілий полк бешкетників — Едді Мерфі, Джим Керрі, Вупі Голдберг. Там такий клубний формат сприймається як роздратований «удар у відповідь» набридлій політкоректності. За столиками в «улюблених кав’яреньках» без розбору «опускають» республіканців, демократів, негрів, голубих, інших різнокольорових.

У нас же, наскільки можна судити, «клаб»-рух незабаром офіціалізується й остаточно комерціалізується. Дедалі частіше він скидається на догідливі домашні заготовки масляковського КВНу або високобюджетне корпоративне «ги-ги» з футболістів, депутатів, моделей, тусувальників. Та й мешканці «Кварталу», хоч би як вони відхрещувалися від «Клабу», — діти того ж лейтенанта. І прописка в них — одна. І stand-up(лять) вони — у тому ж форматі. І «надзавдання» в них ідентичні...

Хоча, звісно, є й нюанси.