НАЧАЛЬНИЦЬКА ДІАГНОСТИКА

Чи легко бути віце-прем’єр-міністром якоїсь країни?

Я вас дуже прошу, не поспішайте з відповіддю на моє запитання, а то ви через свою неосвіченість-невченість раптом бовкнете: «Легко!», а потім соромно буде.

У чомусь ви, звісно, праві. Просто віце-прем’єр-міністр — це не дуже складно. Ним сьогодні, у принципі, кожен може стати. Про це ще дідусь Ленін казав. Пам’ятаєте — про куховарку! Але в його час із цим було складніше, а нині — будь ласка. Адже в нас свобода й демократія.

Отож, коли просто віце-прем’єр, так це нібито й не дуже важко. А ось коли віце-прем’єр-міністр, та ще й за сумісництвом — міністр фінансів, та ще головний психотерапевт країни, — це важко, це відразу й не зрозуміти...

Тут без освіти, без ученості — ну ніяк. Ну дуже важко такому віце, від тягаря обов’язків його просто розпирає. Нам, невченим, цього не зрозуміти. І це правильно, що ми для нього з висоти Лаврської дзвіниці... ой, даруйте, із висоти Кабінету міністрів, як «міши», чи, даруйте, як «кріси»...

Це ви зі своєю неосвіченістю, дивлячись на такого віце-прем’єра, можете подумати бозна-що. Приміром, що він, багато років із впертістю приреченого знищуючи вітчизняну книжку й розповідаючи, як за рахунок ще не наданих їй пільг він наповнить держбюджет, а потім цей бюджет роздасть у вигляді дотацій деяким, ну, скажімо так, дуже «відповідальним виконавцям» для виготовлення тих же таки книжок. А потім ці гроші... Тьху ти, до чого можна додуматися, коли ти невчений...

Вам лише здається, що він проти книг, реформи, ринку... Ні, він за реформи й за ринок, і за книжку, але щоб через бюджет, щоб просили та щоб «усе поділити». Звідси й відповідальність у владі, і всі шанують, і всі запобігають. Він це все робить тому, що освічений, тому, що робота в нього така. Функція називається. Ви в своїй Дармоїдівці чули таке — «людина-функція»? Ось це його робота — невпинно про нас із вами піклуватися. Байдуже, що ви цю турботу ще не відчуваєте, а виживаєте, хто як може. Ну й що, що з гарантованим бюджетним фінансуванням підручників і соціально значимої літератури не можемо вже вісім років бодай одну книжку на душу населення на рік зробити? Адже в яку добу живемо. Прийде час — ще й турботу відчуєте, і книжку побачите! Ну, а якщо хтось і не доживе, що поробиш — реформи штука довга.

І ось такий, ну дуже відповідальний віце, на прес-конференції по-вченому так сказав: мовляв, усі ці видавці й поліграфісти такі (всі без винятку!), що намагаються ці книжкові пільги собі в кишеню — й більше нікому. Ані працівникам зарплату, ні авторам гонорари — нікому ні копійки. І додав: я, мовляв, їхню психологію знаю.

Ось що значить людина вчена. І відповідальна. З аргументацією. Я так розумію: вона раніше, ніж таке сказати, обійшла всіх цих директорів видавництв, поліграфічних підприємств, книгарень. У кожного пощупала пульс, попросила показати язика чи ще щось, а потім одним махом усім діагноз поставила. Як запевняє один мій друг із фінансовою, юридичною й економічною освітою, котрий тимчасово працює санітаром у психіатричній клініці, — так осягнути психологію душі може лише дуже вчений фахівець. Виходить, цей віце — точно головний психіатр країни.

Отож, колеги, не ображайтеся, що з усіма вами, видавцями й поліграфістами, він не поговорив, а таку оцінку дав. Адже країна велика, а висновки зробити можна й про одну людину судячи, якщо вона з твого оточення чи дуже близько знайома.

Які можуть бути вибачення видавцям від віце? Усі ці претензії від вашої невченості. Влада ніколи не перепрошує й вибачення не просить. Назвали вас тим, чим назвали, так і живіть.

Ви знову про книжки? Не було, немає й не буде ніяких книжок. Звідки їм узятися? Поки віце-прем’єр-міністри-міністри фінансів оперують не економічними, фінансовими категоріями й логікою, а будують державну політику, виходячи зі своїх знань в галузі психіатрії, книжки в державі непотрібні.

Та це ще не найгірше. Ось коли хлібну політику й податки на аграрний сектор почнуть із позицій психології будувати, тоді буде зовсім біда...