Музика пам'яті

Особлива заслуга Володимира Тольби перед українською музичною культурою полягає в тому, що він зберіг для нащадків творчу спадщину свого видатного батька - українського диригента і педагога Веніаміна Савелійовича Тольби.

Ім'я Веніаміна Тольби (1909–1984) в українській музичній культурі ХХ століття - гучне, дзвінке. Він народився в Харкові, там і розпочав свою музичну кар'єру. Його диригентський дебют відбувся рівно 90 років тому.

На початку 1930-х - аж до 1941-го (з деякими перервами) він був диригентом Харківської опери. Згодом - Київ. У роки Другої світової війни диригент опинився в евакуації, але й там не припиняв подвижницьку роботу - готував постановку української опери "Наймичка" композитора Вериківського.

З 1944-го розпочинається яскравий творчий етап цього диригента вже в столиці - зокрема в київській опері. Завдяки Тольбі відбулося відкриття оперної студії.

Його музична майстерність захоплювала сучасників. А його будинок на вулиці Пушкінській, 21, де Веніамін Тольба жив із 1944 р. (там установлено меморіальну дошку), зберігає чимало творчих історій і багато його родинних сюжетів...

Один із таких сюжетів пов'язаний з його сином - Володимиром Веніаміновичем Тольбою. На жаль, цієї чудової людини та справжнього популяризатора вітчизняної музики не стало
16 серпня 2018-го: Володимир Тольба залишив цей світ на 81-му році життя.

В Україні син Тольби - Володимир Веніамінович - широко відомий дуже багатьом цінителям музичного мистецтва. Він активно пропагував українську музичну спадщину, часто виступав у ЗМІ, видавав книжки про свого батька, видатного диригента.

Дитинство сина Тольби обпекла війна. Іноді він розповідав, що в ті важкі роки довелося зазнати й холод, і голод, і розруху, й інші труднощі жорстокого часу. Коли родина Веніаміна Тольби повернулася з евакуації, його син Володимир пішов у перший клас 25-ї київської школи, значився там одним з найкращих учнів. До речі, друзі Володимира Веніаміновича згадують, як ще в евакуації - в Уфі, Іркутську - маленький Володя вільно й запоєм читав книжки, вражав дорослих своєю зосередженістю і начитаністю. Він міг легко та в усіх подробицях переказати зміст улюблених творів.

Так вийшло, що син Тольби відразу після школи став студентом Фінансово-економічного інституту, згодом працював в інституті електрозварювання ім. Є.Патона (там відпрацював понад півстоліття на посаді провідного інженера). І навіть бувши тяжко хворою людиною, він до останнього, спираючись на паличку, їздив в інститут, кажучи: "Працюватиму, допоки не виженуть!".

Володимира Веніаміновича цінували за скромність, інтелігентність, безкорисливість, його любили за готовність завжди прийти на допомогу. Він мав енциклопедичні знання, причому не тільки зі своєї основної спеціальності, а й в галузі музичного мистецтва.

Це феноменально, але саме йому, Володимиру Тольбі, свого часу довірили редагування тритомної енциклопедії "Національна опера України", а також написання для цього видання кількох серйозних статей.

На жаль, Володимир Веніамінович встиг побачити тільки перший том...

Пам'ять про батька, усе, що пов'язане з ім'ям видатного диригента Веніаміна Тольби, було святинею для його сина. Першу книжку про Веніаміна Тольбу було видано сином 1986-го, другу - 2009 року.

І обидва ці видання, які об'єднали унікальні документи часу, сьогодні є справжнім джерелом знань про складну епоху, про неабияку особистість великого диригента. Володимир Веніамінович систематизував безліч текстів, документів, сам набирав їх, сам вичитував.

Він не шкодував ні сил, ні коштів - заради пам'яті про батька, заради українського музичного мистецтва.

І щоразу, подумки повертаючись до яскравого сліду, який залишив у вітчизняній музичній культурі диригент Веніамін Тольба, із вдячністю думаєш і про його сина Володимира - подвижника, спадкоємця, хранителя справжніх цінностей вітчизняної культури.