МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО: ПРИКРАШАЄ ПРОСТІР ЧИ ПРИКРИВАЄ ОГРІХИ?

16 листопада, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 45, 16 листопада-23 листопада 2001р.
Відправити
Відправити

Неспроста народна мудрість велить — «не показуй половину роботи». Художнє оформлення станції метро «Видубичі» з абсолютною точністю підтвердило це правило...

Неспроста народна мудрість велить — «не показуй половину роботи». Художнє оформлення станції метро «Видубичі» з абсолютною точністю підтвердило це правило. Для зазначеного об’єкта художники, два Олександри, Бородай і Бабак, 1991 року виконали комплексне оформлення, об’єднане темою — «Відлуння часу». Та лише нещодавно, коли було відкрито другий вихід із метро, унаочнилася художня концепція задуму цілого об’єкта, і оформлення запрацювало з новою силою, заявивши про себе як про довершений твір.

Монументальне мистецтво на безмежному радянському просторі традиційно високо цінувалося в системі ієрархії видів. Історія цієї привілейованості корениться у ленінському плані монументальної пропаганди, закріпленому декретом Ради народних комісарів від 12 квітня 1918 року.

Природно, така опіка з боку ідеологічних структур докорінно вплинула на характер розвитку радянського монументального мистецтва. Надмірна заангажованість призвела до художньо-естетичних перекосів у якості, які примножилися кількісно. У монументальному мистецтві бачили один із рупорів для реалізації соціальних та інших нововведень держави.

Ретельно були прораховані й оцінені можливості виду мистецтва, який дуже впливає на психіку людини. Адже місцезнаходження монументальних робіт — переважно об’єкти міського середовища, чи то екстер’єрна, чи інтер’єрна їх частина. І людина стає глядачем, «співучасником» соціально-естетичного дійства, незалежно від власного бажання, йдучи на роботу, на ній самій, на відпочинку. Саме агітаційна функція, яку втілювала насамперед тематика зображень, а не їхній художній рівень, стала домінуючою на досить тривалий час.

При такому перекосі у бік ідеологічної спрямованості в «монументалці», як її величають, часто ігнорувалася її найважливіша специфічна особливість — бути в синтезі з архітектурою, гармонізувати простір. У 60—70-х роках минулого століття практика спорудження громадських об’єктів передбачала обов’язкову співпрацю архітекторів і художників. Та завдання останніх, як правило, було досить скромне — прикрити явні архітектурні огріхи або візуально різноманітити похмурість стандартних форм.

Попри таке незавидне становище «монументалки», пов’язане з принципово неправильним до неї ставленням, художники все ж таки мали широке поле для діяльності. І серед грубих, відверто кон’юнктурних робіт можна натрапити на чимало творів монументального мистецтва, які за художніми вартостями явно перевершують архітектуру, для якої створювалися. Перевага ця, з урахуванням тривалого історичного досвіду розвитку монументального мистецтва, не є чинником позитивним, оскільки реальна його сила виявляється в синтезі з архітектурою.

За радянських часів станції метро насичувалися мистецтвом, як жодні інші утилітарні об’єкти міського середовища. Київський метрополітен, услід за московським і ленінградським, спробували теж активно прикрасити.

Кілька слів про «анатомію» жанру. Робота метро як цілісного підземного організму максимально регламентована, метро монофункціональне. Усі дії пасажирів у ньому чітко запрограмовані, позбавлені варіантності. Закладена для метрополітену модель — поєднання функціональності та естетичності — у плані досягнення оптимального компромісного рішення здійснювалася дуже мляво.

Якщо розглянути всю мережу станцій київського метрополітену, яку маємо на сьогодні, то очевидним стає поділ їх на три групи. До першої належать «Хрещатик», «Золоті ворота», «Видубичі», де простежується активна участь художників у процесі оформлення. До другої групи належать станції центрального вузла, у декоруванні яких використані цінні породи каменю, та при цьому вони позбавлені суто художнього оригінального вирішення, а третя група — станції периферійні, де, відповідно до їхньої віддаленості від центру, здешевлювалися оздоблювальні матеріали. Нашу увагу зосередимо на станціях першої групи.

Співпрацю художників і архітекторів у розробці київського метрополітену започатковано на станції «Хрещатик», відкритій 1960 року. Архітектура станції вирішена в лаконічній спокійній манері. Та привертає увагу розміщення в одному замкненому просторі таких різноманітних матеріалів: холодний мармур і тепле дерево, тендітна кераміка й жорсткий метал.

Домінуюче місце в декоративному оздобленні належить керамічним панно у центральному і колійних залах станції. Автори їх — Н. Коломієць, О. Грудзинська, Н. Федорова — спробували створити оригінальні композиції, стилізовані під український народний килим.

Та величезна робота — 26 панно, виконані у техніці майоліки за оригінальними ескізами, не виправдала себе через невдале місце розташування. Станція метро, особливо ключова, — величезний транспортний вузол, де постійно зіштовхуються рухливі потоки пасажирів. В таких обставинах у людини навряд чи з’явиться можливість розглядати всі панно, порівнювати їх, знаходити відмінності, оцінювати їхню «індивідуальність». Тим паче, що в них постійно повторюються ті самі 11 елементів, і, бачачи їх нескінчену низку, людина перестає вдивлятися в орнаментику кожного панно зокрема.

Станція «Хрещатик» є своєрідним прикладом того, як без урахування функціонального призначення споруди можуть зникнути й наявні художньо-декоративні знахідки.

Минули десятиріччя, та завдання відповідності функції і оформлення залишається для київського метрополітену все таким же актуальним. «Золоті ворота», центральна станція нової лінії, оформлена під керівництвом В. Федька, має низку парадоксальних особливостей. Імітаційний характер її оформлення очевидний. Мозаїчні вставки невиправдано великого модуля, з огляду на малу відстань між зображенням і потенційним глядачем, закарбували легендарні образи київських князів. Проте стилізація під інтер’єр архітектури Київської Русі сприймається не дуже переконливо. І в пересічного пасажира метро може скластися досить викривлене уявлення про творіння наших предків.

У цьому зв’язку хотілося б звернути увагу на художнє вирішення станції «Видубичі». Кілька слів про його творців. Творчий дует О. Бородая й О. Бабака склався як спілка однодумців від мистецтва. Їхня спільна праця будується на регламентації сфер діяльності, що спирається на корпоративну етику. Композиції в основному створює Олександр Бабак, а Олександр Бородай вирішує питання технічного втілення. Спільно вони оформили кілька архітектурних об’єктів — монументальні композиції «Ритми Всесвіту» для обсерваторії Академії наук України в Голосієві (1988) і розпис із рельєфом на теми української музики для училища цього профілю в Кам’янці (1990).

Художнє вирішення станції метро «Видубичі» зроблене в співавторстві з архітектором Т. Целіковською. Дві основні композиції, виконані в комбінованій техніці емалі, полірованого металу, флорентійської мозаїки, з використанням аплікативного прийому, увінчують марші сходів. На колійних стінах розміщено по чотири емалеві композиції з вертикальним центром із кожного боку. Повторювані фрагменти композицій втягують у структуру художнього тексту твору, поєднуються з загальною заданістю руху пасажирів. Вертикальні ж центри визначають момент природної паузи в русі.

Тема «Відлуння часу» вирішена на основі асоціативно-знакових рядів, де у фрагментах, як в осколках часу, прочитуються образні елементи, що не так зображують, як символізують Стародавню Русь. Композиційний центр двох великих панно — похилені ідоли. Мотиви давньоруського орнаменту, деталі, що нагадують форми колтів, знаковість усього зображення — мають чітко вказувати на місце, куди прибуває пасажир метро. Історичну ауру місцевості підкреслює все оформлення станції. Протистояння язичництва і християнства, що колись розігралося на берегах Дніпра, вивело, видубило поганських ідолів на цих колись далеких околицях Києва.

Та попри очевидні художні вартості і, що важливо, новаційні ходи у вирішенні теми, все ж доводиться констатувати: оптимального поєднання функції метрополітену і його художнього оформлення поки що не досягнуто. Художні роботи на станції «Видубичі», за всієї знаковості рішень, глибокі за змістом і за структурою образу, що передбачає набагато ретельніший розгляд, ніж той, який може собі дозволити пасажир, постійно кваплячись.

Творчий дует О. Бородая й
О. Бабака брав участь у створенні оформлення станції «Осокорки». Головна ідея в організації простору пов’язана з ефектами освітлення, та у зв’язку з горезвісною економією електроенергії, абсолютно тут невиправданою, вона не була реалізована. У центрі перону відпочиває двійко фонтанів-валунів із вкрапленнями емалі, вони й мали створювати мудру і незвичну гру світла на стелі.

Не був втілений спільний проект оформлення станції «Позняки», де, за задумом двох Олександрів, естетичну функцію могли б виконувати відкрита арматура й система комунікацій метрополітену з художнім обрамленням елементів.

Якщо вийти з тривалої прогулянки по метро й дуже побіжно поглянути на ситуацію в монументальному мистецтві останнього десятиріччя, то вимальовується більш ніж сумна картина.

На сьогодні великі і кращі сили київських монументалістів кинуті на оформлення культових споруд. Це дуже серйозна проблема, яка заслуговує окремого аналізу. Нерідко монументалісти вдаються до оформлення невеликих, часто приватних приміщень, що приводить до певної станковості вирішень.У часи економії коштів на розвиток монументального мистецтва своєрідними «санітарами лісу», лише в міському середовищі, стали численні big boards. Вони з небаченою ретельністю прикривають як огріхи, так і достоїнства архітектури.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК