Підтримати
На Сході України напередодні показали амбіційний театральний проект - оперу Моцарта "Дон Жуан", у роботі над якою об'єднали зусилля українські та європейські творці.
Мало хто знає, чи введуть до нас у Донбас миротворців ООН, але неординарна міжнародна миротворча місія цими днями вже сказала своє слово в Сєвєродонецьку - нинішньому адміністративному центрі Луганської області. Точніше, не сказала, а проспівала, оскільки йдеться про оперний проект "Музику чути крізь стіни" (Music Overcomes Walls).
Керівник проекту Петер Шварц розуміє, що нічого схожого у "місті хіміків та кібернетиків", яке незабаром відзначить своє 85-річчя, не було. І не очікувалося, тим паче нині, коли за три десятки кілометрів, на лінії розмежування, як і раніше, стріляють. Але Петер та його партнери з некомерційної асоціації VladOpera (Штутгарт, Німеччина) за останній час уже організували тут фестиваль "Усе інакше", експериментальне документальне кабаре-шоу "Байки Сєвєра", де облмуздрамтеатр у співдружності з рухом "Українська нова драма" сценічно втілив розповіді про вимушених переселенців.
Розповідаючи про такі проекти в галузі культури, мистецтва, розвитку громадянського суспільства, в нас переважно цнотливо замовчують, що Vlad у назві асоціації означає не що інше як Владивосток, - там ще до війни було реалізовано стартові програми. Однак саме хочу підкреслити: вибір-то зроблено на користь України! Наскільки знаю, Академія мистецтв у Штутгарті розміщується в будівлі колишньої військової установи. У Сєвєродонецьку ж навпаки: в одному з колишніх навчальних корпусів нині довелося розмістити військових. Та хіба саме в цьому краї не особливо важливо утверджувати мирне життя?! У тому числі музикою, що всіх заворожує.
В індустріальне місто, крім Луганського обласного академічного музично-драматичного театру, про який уже розповідав у нашій газеті, евакуювалась і обласна державна філармонія з її академічним симфонічним оркестром. Діє свій чудовий коледж культури та мистецтв. Усі вони беруть участь у тому ж таки, досить значному інтернаціональному проекті - прем'єрі на сєвєродонецькій сцені опери Моцарта "Дон Жуан".
Проект підтримали голова Луганської облдержадміністрації Юрій Гарбуз (він же його й ініціював спільно з П.Шварцем), управління культури, національностей і релігій ОДА, профінансували Міністерство закордонних справ Німеччини, Гамбурзький Фонд ZEIT, Культурний фонд Allianz (Берлін), міністерство науки, досліджень і мистецтв федеральної землі Баден-Вюртемберг (її столиця - Штутгарт). Серед партнерів - Програма розвитку ООН, Фонд Конрада Аденауера Україна, Ґете-Інститут у Києві, Союз MitOst (Берлін), Генеральне консульство Німеччини з офісом у Дніпрі, USAID Україна, Асоціація "Український культурний простір Луганщини", Європейський коледж Liberal Arts у Білорусі.
Поряд із українськими, до постановки залучені артисти й музиканти з іще п'яти країн - Німеччини, Латвії, Польщі, Білорусі, Вірменії. Понад сто осіб; але, взагалі-то, навколо цього дійства об'єдналися тисячі людей. Символічно: бульвар, на якому стоїть оновлений будинок облтеатру - місце проведення 28 і 30 серпня, 1 та 2 вересня прем'єрних вистав, носить ім'я Дружби народів. А для трансляції завершального показу встановили великий екран на сусідній площі Миру.
Прем'єру супроводили фестивалем, учасники якого обговорювали культурні події, загальні перспективи. До нього приєдналися гості з-за кордону, з інших областей України, міст і районів Луганщини, включно з тимчасово окупованою територією, переселенцями, молоддю з навчальних закладів.
* * *
- На сцені ми знаходимо спільну мову, хоча й розмовляємо різними мовами, - сказав режисер-постановник "Дон Жуана" штутгартець Торстен Келле, що зробив десятки оригінальних вистав у Берлінській держопері, інших країнах. - Не знаю, який внесок цей проект зробить в об'єднання України. Але думаю, що ним ми можемо надихнути людей. Можемо вселити в них деяку впевненість, бажання замислитися над якимись актуальними проблемами. Моцарт створював гуманістичну музику, яка несе своє позитивне посилання.
Судячи з усього, таку місію виконати вдалося. Ініціатори вистави працювали рік. Усебічно проявилися й молоді співрежисери опери з Києва Олексій Доричевський, відомий "Диким театром", та Ігор Білиць - керівник Bilyts Art Сentre. Істотну лепту у створення сучасної інтерпретації опери внесли популярні в Німеччині сценограф Міхаель Бірн, художник зі світла Ханс Фрюндт. Але з партитурою Моцарта працювали дуже бережливо: класика вічна. Її трепетно відтворив музичний керівник, диригент, знайомий Луганщині за виступами з тутешнім симфонічним оркестром, Робін Енгелен (Штутгарт, Бонн і Грац, Австрія). Разом із другим диригентом, Віталієм Алексєєнком (Білорусь, Німеччина). Попередні конкурси проходили і співаки, що надсилали відеозаписи, і статисти, і перекладачі.
- Місцевий оркестр, підкріплений колегами з інших колективів, уперше працює не з симфонією, а з оперою, - зазначає Р.Енгелен. - А тут свої, абсолютно інші особливості. Думаю, ми зуміли прояснити чимало деталей, щоб музика звучала більш зворушливо, доходила до сердець і залишалася там. Усе це було захоплююче.
Контрабасист, магістрант Львівської національної музакадемії Данило Грушин, відібраний сюди за конкурсом, додав, що перехід на іншу техніку, нова динамічність, гармонізація звучання інструмента з вокалом давалися складно, але багато чого навчили. Команда виявилася згуртованою; досвідчені колеги підтримували молодих. Усім було цікаво ознайомитися з підходами різних режисерів, одне одного. Попри стислі терміни репетицій (менше двох місяців) і зрозуміле хвилювання, усе шліфували ґрунтовно. Були відкриті репетиції, зустрічі в імпровізованому "Оперному кафе"...
А як вільний час у донбаському місті? Нові друзі краще пізнавали нас, ми - їх. Столичний естет Ігор Білиць, наприклад, трохи здивувався, виявивши на провінційній сєвєродонецькій книжковій толоці розшукуваний ним збірник шістдесятника Василя Симоненка Що ж, у нас народ від культури не відстає. Тепер уже й від оперної.
* * *
Сильне враження на слухачів відразу справив виконавець титульної партії Яніс Апейніс із Латвійської національної опери, який співав у Ризі і Дон Жуана, трикратно визнаний у себе найкращим оперним солістом року. Яскравий баритон у нього поєднується з привабливою харизмою, драматичною неоднозначністю. Ми відчули у створеному образі життєлюбство, розкутість не тільки в коханні, прагнення долати бар'єри. Знамениту блискавичну арію Жуана хотілося слухати знову й знову. Такий Дон Жуан примушує думати і про власне місце в суспільстві.
А що хотів донести до нас сам актор?
- Для мене, - каже він, - мій герой - самотній вовк, який трішки не від світу цього. У нього велике серце. Йому незрозуміло, чому інші люди живуть у штампах і традиціях. Але він сам у злагоді з собою, відчуває, що може дарувати любов багатьом людям.
Чи розшифровані всі ці посилання? Тут багато що залежить і від нашого досвіду. Принаймні ті, хто ніколи наживо не слухав опери, почали його, такий досвід, здобувати. Відчули смак.
Чудесна виконавиця напруженої партії донни Анни Валерія Туліс вважає, що, вперше беручи участь у такому оперному проекті, пройшла цілий етап у своєму творчому розвитку. До речі, Валерія - луганчанка, тепер служить у Київському національному академтеатрі оперети. Володарка нагород міжнародних конкурсів, гастролювала в різних країнах. А нинішня харків'янка Ксенія Ярова (в опері - Церліна), практично теж землячка - з Краматорська; за неї ми вболівали ще на Х-факторі. Її ніжний дует із головним героєм, інші сцени багатобарвні, наближені до життєвих ситуацій.
Різноманітними, особистісними у відображенні характерів були і харків'янин Сергій Леденьов (дон Оттавіо), киянин Олександр Харламов (Мазетто), німецькі актори Костянтин Криммель (Лепорелло) і Ясмін Етезадзаде (донна Ельвіра). У Ясмін героїня вийшла не комедійною, якою її зазвичай зображують у перших сценах, а відразу досить глибокою, інтригуючи таємничою.
Солісти прекрасно співали італійською (у супроводі українських та англійських субтитрів). Чудово вдалися ансамблеві, хорові сцени, хореографічні елементи. Варто похвалити керівників облтеатру Сергія Дорофєєва та облфілармонії Ігоря Шаповалова, які багато часу провели з постановником для відпрацьовування всіх складових успіху, включно з технічними. Їм самим хотілося б зробити ще "щось", але так буває завжди.
Головне: мабуть, усі сприйняли постановку природно, жваво, радо пройнялися її пристрасною енергетикою. Симпатії викликало те, що (завдяки, в тому числі, нереалістичній конструкції декорацій - дві стіни та двері, швидким трансформаціям, костюмам) дію ніби було перенесено з музейного середовища позапозаминулого століття в сучасність. Це зробило філософію, "мову" вистави, її персонажів та їхні почуття ближчими, зрозумілішими.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google