Місто для кіна чи кіно для міста

За чотири дні в цьому курортному містечку на Львівщині було показано 64 українські фільми. Тріумфатором одночасно в кількох номінаціях цілком очікувано стала картина Антоніо Лукіча "Мої думки тихі".

Це дебютний повнометражний фільм режисера Антоніо Лукича. Уперше його показали на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Там стрічку нагородили Спеціальною премією журі. Українська ж прем'єра відбулася в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. В основу сюжету лягла історія про молодого звукорежисера, для якого запис голосів закарпатських тварин може стати шансом переїхати до Канади. Це завдання виявляється набагато складнішим, коли супутницею в новій роботі стає його мама.

Цього року за міжнародність кінофоруму відповідав лише той факт, що частина учасників-українців знімала свої роботи не в Україні. Тож 2019-й вирізнився своєрідним експериментом: практично вся програма - це зріз українського кіно останніх двох років.

Іншою особливістю фесту стали повні зали на показах фільмів українського виробництва. Незалежно від того, чи були вони вже в прокаті, чи тільки готуються до всеукраїнських показів у кінотеатрах країни. Аншлаги, люди, що сидять на сходах і стоять у проходах. Такого ажіотажу картини, що доволі скромно пройшли в прокаті, мабуть, досі й не знали. Кінематографісти, які приїхали представляти свої роботи глядачеві, з подивом констатували: таку б зацікавленість у правильний час - цифри зборів могли би бути іншими.

Багаторічний організатор фестивалю Олег Карпін зазначає, що цікавість саме до українського кіно тут зростала поступово. І ще торік на сеанси можна було потрапити простіше. Загалом же, "Корона Карпат", яка 2009 року була заснована як кіноподія, що має привернути увагу культурної спільноти до невеличкого містечка Трускавець, тепер доросла до фесту, який уже сам надає майданчик для української кіногалузі - майданчик, де є ще один шанс зустрітися зі своїм глядачем: "Колись ми за прикладом тих-таки Карлових Вар мріяли створити кінофестиваль, щоб про наше місто з'являлось якомога більше позитивних новин в інформаційному просторі, - каже О.Карпін. - Тепер у Трускавці відбувається добрий десяток різних фестивалів, і бурхливість фестивального життя міста інколи зашкалює. Але "Корона Карпат" посідає особливе місце в житті містян. Ми знаємо, що є такі люди, які їдуть на курорт, підгадуючи час відпочинку так, щоб він збігся з фестивалем".

Цього року значно побільшало майданчиків, де можна було подивитися кіно. Учасники часом не встигали побачити все заплановане через те, що покази йшли паралельно. Так відбувається на всіх фестивалях, але якщо зважати на масштаб локації, то можна сказати, що подія вийшла з берегів.

Що ж до контенту, то він був максимально різношерстим. Саме тому з восьми офіційних нагород три забрав один фільм - "Мої думки тихі" Антоніо Лукіча. Картину тут представила актриса Ірма Вітовська - вона й повезла додому Гран-прі, свою власну статуетку за найкращу жіночу роль, а також нагороду Антоніо - за режисуру. Фільм лише почав збирати фестивальний урожай: одночасно з Трускавецьким фестом він виборював іншу нагороду в Мінську. В кінотеатрах картину можна буде побачити лише в січні. Тож поки що лишається "ловити" його тільки по фестивалях.

Утім, одночасно з сильними роботами, в конкурсі були й значно слабші. Саме тому голова журі повного метру актриса Римма Зюбіна зазначила, що деколи в членів журі виникала думка, що непогано було б заснувати ще одну премію - за найгірший фільм: "Часом у нас виникали зовсім не тихі думки з приводу якості деяких картин. Хочеться побажати українському кіно щирості. Щоб ми нарешті почали знімати прості нормальні людські історії. Про нас із вами. Я - патріотка. У мене є принципи, є речі, через які я не переступлю. Але при цьому в моєму житті відбуваються прості буденні речі, які відбуваються з кожною людиною. І мені хочеться, щоб і патріотичне кіно було про живих людей. З емоціями. А не про бронзові пам'ятники".

Приз за сценарій отримала картина, доля якої не визначена. Коли вона з'явиться у прокаті і чи з'явиться взагалі - під питанням через непорозуміння між продюсерами. До картини "13 автобус" за власною прозою сценарій написала харків'янка Валерія Вінс.

"13 автобус" - це філософська психологічна драма, сюжет якої крутиться навколо неіснуючої зупинки, де завжди присутня жінка. Долі її співрозмовників змінюються після зустрічі з нею.

За результати програми короткого метру "відповідала" перед журналістками Людмила Чичканьова, яка увійшла до журі цієї програми. Вона зазначила, що цього року короткий метр на фестивалі вийшов на новий етап. Коли і кількість, і якість робіт уже на доволі високому рівні: "Приємно, що була і анімація, і студентські роботи, і короткі документальні. І що режисери-метри також не гребують працювати в цьому форматі. Ми подивились роботи того ж Олеся Саніна і Михайла Іллєнка".

До речі, саме робота Олеся Саніна "Анна" отримала нагороду за найкращий короткий метр. Приз за найкращу режисуру в короткому метрі отримав режисер Єгор Бондаренко за фільм "Пляшка". Найкращим студентським фільмом визнано картину "Нетерпимість" (режисер Володимир Бакум).

Людмила Чичканьова звернулася до організаторів з проханням наступного року додати номінацій саме в короткому метрі. Тому що журі не вистачило можливостей відзначити когось, наприклад, за сценарій.

З іншого боку, в журі короткого метра були також і рекомендації учасникам. Зокрема, пані Людмила наголосила, що в коротких документалках переважала тема війни. І на шостому її році вже недостатньо просто поїхали в Піски і зняти там відео: "Я не кажу "не робіть так", ні, робіть, але подумайте й про те, щоб у вас була драматургія, режисура, історія. Щоб виникали запитання після перегляду".

Приз за найкращу чоловічу роль заочно отримав актор Олег Шульга, який зіграв бійця ВСУ у військовій драмі "Позивний Бандерас". Фільм вийшов на екрани кінотеатрів іще торік.

Якщо узагальнити досвід цьогорічної "Корони Карпат", то підсумковою тезою стали слова одного зі співзасновників фестивалю режисера Бориса Савченка: "Спіймав себе на думці, що за десять років існування фестивалю у нас почало виходити. Я це відчув за тією емоційною підтримкою, яка йшла від учасників, від гостей і трускавецьких глядачів. Нарешті вони відчули себе частиною цього фестивалю. "Корона Карпат" проросла в трускавецьку землю".

Отже, можна сказати, що українське кіно шукає свої шляхи до глядача. Один з них - застати його зненацька на відпочинку.