МИСТЕЦТВОЗНАВЧА ЕКСПРЕСІЯ

Протягом останніх тридцяти років ситуація в українському мистецтві змінювалась декілька разів — разом зі зміною ситуації в країні і світі, суспільстві і культурі. Зафіксувати цей період у всіх його варіаціях важко, впорядкувати матеріал, що за цей час створювався, у цілісну картину зміг би лише автор, який має чималий доробок статей і монографій, присвячених українському мистецтву, людина, котра має здатність широко і вдумливо дивитися на події сучасної культури. Книга О.Петрової «Мистецтвознавчі рефлексії» — збірка написаних протягом тридцяти років, з кінця 70-х років ХХ століття і дотепер, статей, що змальовують ситуацію в українському образотворчому мистецтві цього ж періоду в іменах (50 статей є творчими портретами художників), подіях (найважливіші виставки і проекти свого часу) і проблемах (як теоретичних, так і суспільних), – саме є спробою відтворити цю картину в усьому її різнобарв’ї. Це видання синтетичне, воно поєднує історію, теорію і критику мистецтва в авторській інтерпретації.

З кінця 70-х років ХХ століття нариси Ольги Петрової почали з’являтись у московських журналах «Творчество», «Декоративное искусство СССР», альманасі «Советское искусствознание». У 70-х — 80-х роках видання їх, як, власне, і буття українського мистецтва, вільного від офіціозу й соцреалізму, ускладнювалось, іноді до неможливості, державною політикою і жорсткою системою відповідностей нормам стилю. Поява збірки — спроба підбити підсумки індивідуального пошуку й водночас — що визнає сам автор — провокація, спонукання до дій у царині критичного мистецтвознавчого дискурсу.

Сучасна світова ситуація у критичній думці характеризується надлишком інтерпретацій, тому для дослідників стають дедалі важливішими стильові характеристики їх розробок. Культурологія ХХ століття поєднала філософський і поетичний дискурси, визначаючи останній як більш спроможний до організації пізнання як гри, ковзання і вислизання з-під влади усталених схем пізнання. Автори вільні виробляти власні концепти для пояснення явищ світу. Ольга Петрова має свою мову для характеристики явищ мистецтва, їхніх мови і мовлення, що функціонують за принципами, відмінними від функціонування писемного слова. Результат перекодування завжди емоційний і конвенційний. Мистецтвознавчу розвідку важко читати без ілюстративного матеріалу. Якщо автор сам бере безпосередню участь в обох процесах — мистецькому й інтерпретаторському, то це створює незвичайний синтез суб’єкта і об’єкта досліджень, експресії і науковості, поетичності і суспільної позиції.

Експресія відчувається відразу ж, із першого погляду на видання, художнє вирішення якого — червоне по чорному: на обкладинці — картина Сергія Панича «Волаючий». Текст — барокова діагональ, що надає йому художньої виразності ще до того, як буде розпочатий процес читання. Велика кількість ілюстрацій — як чорно-білих, безпосередньо у тексті, так і кольорових. Відчувається відповідальність автора за кожний елемент оформлення — як перед собою, художником і критиком, так і перед читачем.

«Мистецтвознавчі рефлексії» — книга експресивна, але водночас це цілком упорядкована збірка. Вона має чотири розділи, які перегукуються між собою, а тому остаточні висновки і завершену картину можна отримати, лише прочитавши книгу до кінця. Перший розділ — «Естетико-культурологічні засади образотворчого мистецтва в Україні на межі ХХ та ХХІ століть» — присвячено теоретичним питанням, загальній проблематиці українського мистецтва у його поліваріантності. «Про сприйняття народної спадщини професійним художником», «Соцреалізм у типологічній системі стилів», «Щодо визначення терміна «сучасне мистецтво» — такі різні теми висвітлюються у статтях різних років. Однією з найцікавіших розвідок є «Метафізика українського нефігуративу на межі ХХ і ХХІ століть». Історія і теорія українського абстракціонізму, його філософське обгрунтування, витоки й сучасне існування, найвидатніші представники — велика кількість інформації вибудовується у цілісну картину, текст якої балансує на межі наукового дослідження і майже художнього твору.

Другий розділ книги має назву «За межею соцреалізму (кінець 60-х — початок 80-х років)». Матеріали, зібрані у ньому, створювались як паралельно художньому процесові того часу — статті, датовані 1975, 1976, 1983 роками, — тоді вони фактично відкрили широкому загалові гурт неофіційних митців; так і нещодавно, як ретроспекції. В умовах радянського часу мистецтво, яке не вкладалося в традиційні схеми інтерпретованого владою художнього процесу, існувало в умовах постійної напруги, загрози й заборон, що були не віртуально-гіпотетичними, а діяли прямо і часто влучали в ціль. Долі багатьох митців того часу, які, свідомо чи несвідомо, не вписувались у систему мистецтва або в національний склад, складалися трагічно. Історія мистецтва
70-х, що перебувало в опозиції, написана не була — і тому цей розділ у книзі і є надзвичайно цінним свідченням того часу, доповненим виваженим мистецтвознавчим матеріалом. Алла Горська, Григорій Гавриленко, Ольга Рапай, Галина Неледва, Тетяна Яблонська, Михайло Грицюк. Творчі портрети і докладні аналізи окремих робіт. Теми мистецтва того періоду — нетрадиційна графіка, енергія сюжету, фольклорні фантазії, Данте Аліг’єрі як нове життя. Нервові, нерівні, бурхливі — ці тексти є зліпком того часу, який ще не встиг застигнути в монумент, у них поєднані історія мистецтва, драматична публіцистика і велика повага до таланту, який наважився протистояти заборонам.

«Мистецтво нонконформістів 80-х років ХХ століття» відкриває читачеві Віктора Рижиха, Зою Лерман, Сергія Якутовича, Валентина Гордійчука, Юрія Луцкевича, Олександра Івахненка, Володимира Бовкуна, Михайла Глейзера, Анатолія Лимарєва, Тіберія Сільваші, Любов Раппопорт, Матвія Вайсберга та інших. Деякі з цих авторів пішли з життя, деякі продовжують творити історію українського мистецтва і належать не лише 80-м, а й сучасності, але на той період припадає формування тих рис їхньої творчості, що стали визначальними в подальшому. Нариси як висвітлюють загальну ситуацію, так і дають змогу відчути кожну окрему творчу індивідуальність у її яскравому, неповторному вираженні. Остання стаття розділу «Світ на трьох китах (Седнів-89)» є переходом до нового, що має назву «Полістилізм вільного мистецтва» (90-ті рр. ХХ — початок ХХІ століття)». Сучасне мистецтво України — явище складне і багатокомпонентне, воно ще має пройти випробування часом, як і розвідки, йому присвячені. У книжці розглянуто як загальну його характеристику, так і творчі портрети окремих представників цього мистецтва — Олександра Животкова, Олени Рижих, Олександра Бабака, Любомира Ведмедя, Миколи Бабака, Анатолія Криволапа, Петра Лебединця, Євгена Найдена, Миколи Журавля а також Олега Голосія, Арсена Савадова, Павла Макова та інших. Цей розділ охоплює не лише широке коло постатей і проблем, а й широку географію — Київ, Львів, Харків, Черкаси. Рефлексії цього розділу оперують із сучасним матеріалом і є безпосередньою реакцією на парадокси експериментаторства, його неоднозначність, ускладненість і парадоксальність.

«Мистецтвознавчі рефлексії», за висловом автора, уможливив нескінченний подив перед явищем творчого обдарування, даного людині. Книжка Ольги Петрової — результат тривалого спостереження за мистецьким процесом і великої праці із його висвітлення та впорядкування. Зібраний матеріал дозволяє сформувати цілісний корпус знань про мистецтво України останніх 30-ти років. Підбір творчих портретів унікальний за обсягом і авторами. Статті написані захопливо, іноді своєрідно, критично і навіть декларативно, але завжди безкомпромісно, щиро й професійно. Це — підсумок і водночас вагомий внесок у мистецтвознавчий процес та критику мистецтва, хоча автор не абсолютизує отриманого результату і вважає монографію лише вступом, підгрунтям для ширшого висвітлення та пізнання історії українського мистецтва, що у змозі зробити лише весь корпус мистецтвознавців.