Микола Малишко: діалог із кольором

DT.UA продовжує розповіді про цьогорічних претендентів на здобуття Національної премії Украї­ни імені Тараса Шевченка. Серед них - скульптор Микола Малиш­ко: його проект "Лінія" у Дніп­ровському художньому музеї.

Його колірні композиції переконують і надихають, оскільки спираються на колористичний досвід європейського мистецтва, пройняті духом української образотворчої традиції. Саме ця природна традиція українського мистецтва була перервана у трагічний період 1920–1930-х рр., коли, як писав знаний поет і літературний критик Євген Маланюк, "…саме в моменті передавання, як це не раз вже траплялося у нашій традиції, рука того, що давав, заклякла в смертельній конвульсії, а того, що мав взяти, показалася заслаба. Так цілий дорібок винятково-напруженої й у виняткових обставинах доконаної праці духа - завис у повітрі".

Якимось дивовижним чином цей "завислий у повітрі" доробок напруженої духовної праці, впродовж довгого часу обставлений з усіх боків заборонами цензури, не маючи змоги горизонтального роз­витку, почав рух по вертикалі - в глибочінь і вгору, в царину духа.

Микола Малишко - один із тих відважних, хто мав удос­таль інтелектуальної потуги, аби майже доконана перерваність традиції не стала безповоротною для всієї української культури. Він - із тієї когорти художників, що сприймає традицію як духовну обґрунтованість форм, володіє її потайною силою, творячи особ­ливий стиль народу - натхненний і закріплений лише силою духу.

В образотворчому мистецтві завжди існував умовний поділ на два аспекти - форму і колір. Форма апелює до нашого просторового досвіду, колір - як до простору, так і до наших емоційних відчуттів, що тривають у часі. Пошуки Малишка в обох напрямах є унікальними за своїм духовним притяганням, за еквівалентом життєвої енергії, вкладеної у кожен твір, зв'язком з українською живописною традицією, завжди прискіпливою до формотворчості та смислового й емоційного навантаження колірної гами твору.

Програмна виставка Мико­ли Малишка "Колір", нещодавно відкрита у музеї Івана Гон­чара, є результатом тривалої роботи майстра над проб­лемою кольору, його ґенези, формальних, естетичних, психологічних та емоційних чинників побудови колірної гармонії. Цій колосальній за обсягом праці передували ґрунтовна теоретична підготовка, вивчення базових досліджень з теорії та психології сприйняття кольору, врешті - створення низки експериментальних живописних полотен менших форматів, аби випробувати звучання кольору, тривання та силу його емоційного впливу на глядача.

Процес обдумування ідеї потребує проникливої інтелектуальної праці, не менш складною є реалізація "думання" через кольорову стихію полотна, що потребує неабиякої майстерності, знань і неможливе без морального напруження, без творчого горіння, без "хаотичної матерії, організованої духом, а значить і формою".

Не менш вагомий доробок майстра у царині скульптури: тут його улюбленим матеріалом є дерево - засіб вираження космологічних та естетичних уявлень стародавніх слов'ян. Де­рево в скульптурі, так само, як і колір у живопису, має свою логіку, свої закони, які лежать в основі всього мистецтва наших пращурів-язичників. Микола Малишко поставив перед собою завдання крок за кроком відтворити прафеномен культури, уявлення про який ми можемо скласти лише за скупими літописними згадками та за віддаленими ремінісценціями, що їх знаходимо у народній різьбярській традиції українців.

Як назвати скульптурні твори Малишка? Конструкції, мобілі, каркаси, постмодерні інсталяції, арт-об'єкти? Якщо бути уважним, то тут можна побачити і репліки конструктивних елементів народної сакральної архітектури з її "восьмериками на четверику" - коли на чотирикутну конструкцію зрубу української церкви ставили увінчану маківкою восьмигранну баню; і алюзію на козацькі вартові вежі-дзвіниці, з чітким ритмом нескінченних заломів та вишуканими опасаннями; і переспів питомої для всього слов'янського світу теми - різьб­лених фігурок хранителів дому, багатоликих домовичків - цих архаїчних пам'яток дерев'яної пластики, що мали форму різних за висотою палиць чи колод із подобою людської голови на завершенні: такими є його скульптури "Гора. Поет", "Пані", "Поклін".

Пізнавши таємницю пластики дерева, Микола Малишко нагадує нам про мить буття, фіксовану у стані дерева: його "Ступ", себто крок росту дерева (1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й), - це, практично, дзенівське любування істиною, що таїться у красі речей і явищ, або, можливо, це модель структури Всесвіту: вісь, яка прошиває його центр, із нанизаними на неї щаблями, - бо "Ступ", чи "Ступа" в перекладі з санскриту, означає вершину, Центр Всесвіту.

Скульптури Миколи Ма­лиш­ка, як і його "колірний" живопис, створені з глибинним усвідомленням метафізичних властивостей і фактури матеріалу, остаточно розвіюють небезпечні ілюзії щодо переваг лінійного прогресу, задають певний вектор духовного зростання, повертаючи нам відсічений у часі і просторі український культурний пласт.