МАЙСТРИ ЧАРІВНОЇ МЕЛОДІЇ ДАВНЯ СЛАВА ВОЛИНСЬКИХ МАЙСТРІВ-ДЗВОНАРІВ ПОВЕРТАЄТЬСЯ НА ВОЛИНЬ

…У храмі стояла благоговійна тиша. Богоматір Одігітрія торжествуюче й величаво сходила з ікони і здавалася живою та близькою. Пронизливо дивився Миколай Чудотворець, архангели, апостоли, євангелісти. Враження було дивовижне, хвилююче, незабутнє. І раптом ударив дзвін… Згадалися слова великого класика, тільки-но я побачив виставку-вітрину дзвонів цього унікального підприємства.

Створити співзвучну дзвіницю, як стверджують спеціалісти-дзвонарі, майже так само складно, як відновити храм. Адже мелодія дзвонів ніколи не клалася на ноти, і навіть вага відлитого дзвону не визначає остаточно його мелодію. У ній чи не все залежить від товщини розтруба дзвону, від товщини його стінок, його форми, навіть від невеликих бульбашок повітря, які можуть з’явитись в тілі дзвону при литві. Абсолютно два однакових дзвони можуть звучати по-різному… І повернулося це давнє мистецтво знову на Волинь: ось уже 14 років Нововолинський ливарний завод відливає дзвони для сакральних потреб: від невеликого — вагою 10 кілограмів — до гіганта-благовіста вагою вісім тонн, який нововолинцям замовляла Київська міська адміністрація для дзвіниці Свято-Михайлівського золотоверхого собору. Нижній діаметр його — понад 2,26 метра, висота ж — 2 метри.

— А розпочалося все, — розповів мені начальник відділу маркетингу ливарного заводу Володимир Лапій, — з того, що прихожани з села Рудка-Козинська Рожищенського району, що на Волині, привезли відремонтувати старовинний тріснутий дзвін. Хоч головна наша продукція — корпусне литво, проте хотілося допомогти людям. Однак дзвін був настільки пошкодженим, що ремонту не підлягав. Тоді й виникла ідея відлити новий дзвін. Він і був відлитий наприкінці вісімдесятих років і не… зазвучав. Тодішній директор заводу й ініціатор лиття дзвонів Володимир Самков запропонував мені розібратись, у чому ж річ. Спеціалісти-ливарники переміряли і обстежили на предмет співвідношення частин та форми кілька десятків старих дзвонів. І, як з’ясувалося, дзвін справді не звучатиме, якщо при його відливі не дотримуватись відповідної «геометрії»: витриманої з великою точністю по всій будові дзвону оптимального січення, яке розширюється донизу, що зветься розтрубом. При такій «геометрії» звук у найнижчій частині дзвону відрізняється від того, який звучить у верхній, а середня частина дає напівтон цього звучання. Звук у такому дзвоні мелодійний і тримається щонайменше тридцять секунд. Не менш важливий момент при відливанні — товщина металу в різних частинах дзвону. Щодо хімічного складу металу, з якого виливають дзвін, то він дуже простий: 80 відсотків міді і 20 — олово. «Срібний дзвін», «срібна мелодія» — це видумки наших ліриків. Нам при замовленнях пропонують срібло, але дзвін його не потребує. Якщо ж при дослідженні хімічного складу старовинних дзвонів ми виявляли якусь частку відсотка срібла або золота, то це пояснюється тим, що у давнину дзвони відливали з мідної руди, у складі якої був незначний домішок золота та срібла. А ще дзвін повинна відливати лише людина, яка вірить у Бога, — чесна і чуйна, з безкорисливим сумлінням. Як й іконописець, що мусив перед написанням ікони сорок днів поститись. Наше виробництво дзвонів — найсучаснішого технологічного рівня, воно на сьогодні єдине в Україні, не беручи до уваги деяких кустарних майстерень, що теж пробують відливати дзвони. Проте вони, швидше, дбають про збагачення, ніж про відродження давнього виду ливарного мистецтва. Щорічно ми відливаємо до 500 великих та малих дзвонів — вагою від 10 до 8000 кілограмів, а нині інтенсивно працюємо над розробкою проекту з відливання 30-тонного дзвону. Окремо хочеться сказати про дзвін вагою вісім тонн, який ми відливали для Михайлівського Золотоверхого. Рекорд давався нелегко: лише з третьої спроби ливарникам пощастило рівномірно залити розплавлену бронзу у форму вагою понад 20 тонн. Нині він прикрашає дзвіницю одного з найгарніших соборів Києва, відбиваючи чарівні мелодії у багатоголоссі 25-ти менших дзвонів, теж виготовлених нашими ливарниками. Щодо наших замовників, то мелодії нововолинських дзвонів лунають на дзвіницях Німеччини, Польщі, Франції, Канади, Італії, замовниками навіть були представники далекої австралійської діаспори українців. А в Україні немає жодного обласного центру, де б не лунали мелодії нашої, якщо так можна сказати, сакральної продукції. Дзвін роботи наших ливарників-дзвонарів прикрасив дзвіницю храму і на батьківщині нинішнього Президента України Леоніда Кучми в селі Чайкіно на Чернігівщині. Тому й нагороди маємо — дипломи Експоцентру України, медалі «Золота Фортуна», хоча, звісно, найбільша нагорода — добре слово замовників.

Ось такі вони — нововолинські ливарники. І хто б міг подумати, що ще півтора десятка років тому на цьому ливарному заводі можна було лише крадькома відлити чавунний хрест для надмогильного пам’ятника, а для «сакральних» потреб більшовиків відливалися літери для актуального тоді гасла «Релігія — опіум народу».

Ми йдемо з Володимиром Лапієм до прохідної заводу, і він — людина, безмежно залюблена у свою справу, — розповідає про святу музику дзвонів: благовіст — це удар в один великий дзвін, тридзвін — утворення звуків від міцних і частих ударів у три дзвони, передзвін — злиття звуків тоді, коли по черзі перебираються один за другим усі дзвони, красний дзвін — це дзвін для душі без участі басів і малиновий — це тонкий протяжний дзвін у тиху безвітряну погоду ближче до вечора. Після серйозної урочистої музики дзвонів ідуть традиційні передзвони, а за ними — мелодійні святкові передзвони з переборами…

Московський дзвонар Костянтин Сараджев вважав, що в звуках природи, хоч би якими вони були розмаїтими, немає дисонансів: дисонанс — це явище, яке походить від недосконалості людського слуху. І, за твердженням дзвонаря, з усього, створеного людськими руками, лише дзвін здатний передавати звуки, що є у природі, завдяки обертонам і багатству звучання складних сплавів, з яких відлитий дзвін. Він володів абсолютним слухом і пам’ятав мелодію дзвонів усіх московських дзвіниць, розрізняючи 170 звуків у межах однієї октави. Це про нього Марина Цвєтаєва написала книгу «Майстер чарівного дзвону». Можливо, і про нововолинських майстрів з відливання дзвонів колись будуть написані книги — про їхнє нелегке, але таке потрібне мистецтво, про відродження волинських дзвонарських традицій…