КИЇВСЬКА АДРЕСА РАХМАНІНОВА

У яскравому сузір’ї імен блискучого срібного століття російської культури пам’ять з особливим пієтетом береже ім’я С.Рахманінова. Його музика, воістину прекрасна, якось дивовижно шляхетна, лірично безпосередня й водночас із потужним вольовим напором, драматично експресивна, тривожна, сповнена філософської глибини в осяганні істини, сенсу буття, — вражаюче живе духовне явище, яке дарує необхідне нам відчуття стабільності, моральних критеріїв життя.

Посівши гідне місце у світовій культурі, неабияк вплинувши на творчі процеси в Росії, європейських країнах, Америці, композитор належить і Україні. Тут 18.10.1893 р. відбувся диригентський дебют двадцятирічного музиканта. У Київському оперному театрі, одному з головних тоді у країні, виконували недавно завершену композитором оперу «Алеко». Гучним успіхом спектакль завдячує яскравості музики й величезному диригентському таланту музиканта.

Починаючи з 1892-го, твори Сергія Васильовича повсюдно звучали в нашій країні. Сам він аж до від’їзду за кордон у грудні 1917 р. любив грати в Києві, Харкові, Одесі, виступав і в Дніпропетровську, і в Полтаві.

Композитор вніс свою лепту й у відкриття Київської консерваторії — нині Національної музичної академії України ім. П.Чайковського. Навесні 1910 року Рахманінов знайомився з тим, як поставлено справу в Київському музичному училищі, й у листі до дирекції Російського музичного товариства повідомляв: «Оскільки моя поїздка була пов’язана з клопотанням музичного училища про реорганізацію його в консерваторію, то я відразу додам, що вважаю це клопотання цілком заслуженим і сам охоче до нього приєднуюся». Протягом останнього десятиліття активну роль у консолідації творчих сил навколо особистості чудового композитора, піаніста й диригента відіграє товариство його імені, організоване 1989 року в Києві й очолюване ентузіастом музики Рахманінова, мистецтва загалом, відомим математиком, членом-кореспондентом АН України, доктором наук, професором Михайлом Вікторовичем Синьковим. Метою товариства є вивчення та пропаганда творчості композитора, але це далеко не все. Допомога молодим талантам, відкриття для них широкої професійної перспективи, що так потрібно й важливо в наш складний час, практична участь у процесі відродження духовності — таким є напрям діяльності творчої громадської організації.

Серед масштабних акцій, уже здійснених товариством, — перше в Києві повне, без купюр, ви- конання «Всеношного бдіння» силами хорової капели Санкт-Петербурга під керуванням В.Чернуженка 1990 року, конкурси піаністів, вокалістів, композиторів, музикознавців, учнів музичної десятирічки ім. М.Лисенка, музичного училища ім. Р.Гліера і Національної музичної академії ім. П.Чайковського на одержання рахманіновських стипендій, масштабні фестивалі, присвячені 120-й і 125-й річницям Рахманінова, де вінцем ставали виступи найкращих виконавців у залі філармонії, концертні поїздки учнівських музичних навчальних закладів у Швейцарію й ін.

Цього року Рахманіновське товариство знову заявило про себе. Воно стало ініціатором концерту-спектаклю, присвяченого Рахманінову, проблемі батьківщини в його житті та творчості. Концерт вийшов надзвичайно цікавий, яскравий, пройшов із великим успіхом і був гаряче сприйнятий слухачами .

Проблема еміграції, драматичність цього явища, при всій множинності, неоднозначності його причин, пронизує все XX століття. Істотно змінивши смислове забарвлення, вона не втратила актуальності напередодні XXI століття, тривожно резонуючи в наших серцях і душах. Успіх акції — оригінального за жанром концерту-спектаклю — забезпечило багато причин, із яких виокремимо передусім ідею М.Синькова і художнього керівника філармонії, народного артиста України В.Лукашова.

У другому акті — втілення тієї глибокої внутрішньої драми, яку пережив великий музикант. І хоча йому довелося під тиском соціальних обставин залишити батьківщину, він до кінця днів своїх зберіг глибинний зв’язок свого мистецтва з її корінними традиціями духовності й культури.

Не можна не визнати, що консолідація творчих зусиль Рахманіновського товариства, Державної філармонії, Національної музичної академії, провідних виконавців столиці у розв’язанні проблеми, використання принципу взаємодії різних жанрових систем, зокрема концерту і спектаклю, може привести і приводить до укрупнення значеннєвого ряду, оновлення художньо-естетичного бачення, посилення контакту між виконавцями й аудиторією, що так потрібно для справжнього проникнення високих, гуманних ідей у людські душі.