Кінобізнес України в перехідний період

Парадокс українського кінобізнесу останніх років в тому, що, з одного боку, кіно України віддзеркалює суспільно-економічний розвиток країни, що логічно. Але з іншого - логіка відсутня повністю, бо кінопроцес відбувався без ідеологічних і тоталітарних домішок, що могло би мати місце з огляду на тоталітарний, олігархічно-мафіозний тип правління Януковича та його кліки.

Кінорух, на противагу загальноекономічній і суспільній ситуації, підживлений "вугіллям" реформ 2011 року, дав у 2014-му потужний тепловий викид у вигляді неймовірно багатого виробничого й мистецького успіху українських фільмів як у самій Україні, так і в усьому світі. І це на тлі жорстокої кризи й війни.

Першим фільмом наприкінці торішнього січня, якраз під час Майдану, була мелодрама Валентина Васяновича "Креденс", створена виключно за українські гроші - на 50% приватні і 50% Держкіно. Симпатична, камерна, драматично-сімейна, доволі вправно зроблена, із сильними епізодами й чарівною піснею у фіналі. Фільм, за який не було соромно. Але хто його бачив? Люди на той момент, зовсім не думали ані про меблі, ані про адюльтери в сім'ї. А хороших пісень і без того вистачало. Проте це виявилося маленьким початком чогось більшого, невидимого і, назагал, неочікуваного.

2014 року в кінотеатрах було показано 8 українських фільмів і один збірник за фінансової участі Держкіно: згаданий "Креденс", трилер "Зелена кофта" Володимира Тихого, дитячу музичну комедію "Трубач" Анатолія Матешка, драму "Плем'я" Мирослава Слабошпицького, драму "Такі красиві люди" Дмитра Мойсеєва, комедію "F 63.9. Хвороба кохання", історичну драму "Поводир" Олеся Саніна, дитячий мультик "Бабай" Марини Медвідь і збірник короткометражок "Українська нова хвиля".

Також демонструвалося 7 стрічок, створених приватними продакшнами: мелодраматична комедія "Любов у великому місті 3" Марюса Вайсберга і Девіда Додсона, пригодницько-містичний "Вій" Олега Степченка, мелодраматично-комедійний "Київський торт" Олексія Шапарьова, містично-трилеровий "Синевир" братів Альошечкіних, комедійно-мелодраматичний "Ти мене любиш?" Юлії Курбатової, документальний "Майдан" Сергія Лозниці та комедійний "Самотній за контрактом" Євгена Матвієнка. Крім того, було 6 прем'єр фільмів, які ще не вийшли у прокат, бо на той момент не мали ані дистриб'ютора, ані зацікавлених у прокаті кінотеатрів: два з державним фінансуванням - мелодрама "Це Я" Анни Акулевич та історико-документальна притча "Голлівуд над Дніпром" Олега Чорного і 4 з приватним - дитячо-комедійні "Чарівні історії. Еліксир доброти" Лілії Солдатенко, історично-драматичний "Одного разу в Україні" Ігоря Парфьонова й дві документальні картини об'єднання "Вавилон'13" - "Наша Надія" і "Сильніше, ніж зброя". Загалом - 22 повнометражні фільми. І це неймовірний результат, що не має аналогів у новітній історії України!

Прокат часом нагадував американські гірки. Наприклад, "Вій", створений російською стороною (мажоритарій) у копродукції з Німеччиною, Британією, Чехією та Україною, вийшов на 169 копіях і став лідером українського бокс-офісу зі зборами в 4,6 млн дол. Натомість із "Київським тортом" усе сталося навпаки: він вийшов у найневдаліший момент, який тільки можна собі уявити, - 20 лютого, в день розстрілу на Інститутській. Звісно, і фільм провалився, і до його творців залишилося негативне ставлення. Щось подібне відбулось і з "Синевиром". Очікуваний містичний трилер, уперше в нашому кіно знятий у 3D, провалився з іще більшим тріском: цей жанр надзвичайно бажаний для аудиторії, але в Україні не розроблений і досить складний для втілення. Єдине, що фільм отримав, це титул "найкращого фільму для вивчення в кінематографічних навчальних закладах, як не треба знімати".

Провалився і "Майдан", один із найбільш резонансних фільмів року. Глядачі масово не сприйняли занадто специфічної концепцієї режисера, який невиправдано обрав статику, коли йшлося про максимально динамічні події "Революції Гідності".

Втім, кінець року повністю задовольнив запити українців щодо власного прокатного успіху і появи свого блокбастера: "Поводир" за місяць прокату, стартуючи зі 130 копіями, зібрав понад 14 млн грн. Без сумніву, у порівнянні з результатами "Вія", "Поводир" програв боротьбу, але, по-перше, як мовиться, у полі - і жук м'ясо, а по-друге - "не хлібом єдиним": фільм Саніна дав нашому глядачеві більше, ніж можуть дати гроші, - впевненість у потенції вітчизняного кіно…

Кодою прокатної симфонії з відчутними нотками тріумфального настрою був анімаційний фільм "Бабай": уявіть собі, дуже простий, якщо не сказати технічно бідний, 2D мультфільм спромігся за перший лише вік-енд на 99 екранах зібрати майже 1 млн грн. До того ж майже одночасно "Бабай" вийшов у прокат іще трьох (!) країн - Білорусі, Казахстану і Росії. Так хочеться вірити, що цей факт означає одне: наша колись славна Національна студія "Укранімафільм" нарешті починає підніматися з колін, адже її бекграунд із "Козаками…", "Врунгелем", "Капітошкою" та іншими незабутніми мультиками, у перспективі правильного менеджменту й маркетингу, має потенціал світової експансії української анімації.

***

Минулий рік позначився і на виробництві: за даними Держкіно, воно впало майже вдвічі. Якщо на січень 2014 року у виробництві значилося всього 49 фільмів, то на січень 2015-го - 29. Хоча кількість повнометражний ігрових фільмів у підготовчому, знімальному або монтажно-тонувальному періоді змінилася неістотно: 17 - рік тому і 15 - нині. Змінилися лише умови праці. Війна пригасила бажання людей ходити в кіно; з 466 кінозалів ми через анексію Криму втратили 82; курс гривні до долара піднявся вдвічі, що спричинило підвищення розцінок на послуги й товари і, відповідно, змусило продюсерів або увійти в стан "консервації", або вдвічі зменшити виробничі видатки. Втім, усе ж таки на кінець 2014 року було здано 23 фільми, зокрема 3 літописні. Попереднього року здано 57.

На сьогодні кілька компаній перебувають на межі банкротства, кілька - по вуха залізли в борги. Помер чудовий актор Віталій Лінецький, а це, крім того, що викликало шок у громадськості, загнало в глухий кут продюсерів і режисерів двох стрічок, де він знімався, - "Гніздо Горлиці" і "Толока". Та, попри все, одночасно - в один і той самий день, 1 грудня, розпочався знімальний період двох художніх повнометражних фільмів - дитячого історичного екшну з комедійними елементами "Казка старого мельника" Олександра Ітигілова-молодшого та мелодрами "Тепер я любитиму тебе" Романа Ширмана… Українське кіно продирається крізь терни до зірок за принципом contra spem spero. Бо як інакше назвати крайній, 7-й, конкурсний відбір кінопроектів Держкіно? Наприкінці року, з реальною війною в країні, загрозою повномасштабного вторгнення Росії, ймовірністю не пережити зиму або навесні - дефолту, зі страхітливими зобов'язаннями у 120 млн грн на кіновиробництво й тиражування фільмокопій… У таких умовах проводити пітчинг - чистісіньке божевілля. Але парадокс - черговий - у тому, що цей пітчинг говорить про те, що наша надія сильніша за зброю. Це та толока, що об'єднує наше плем'я і веде, як той поводир, - повз "вія" і "бабая" до уявних чарівних історій і красивих людей. На пітчинг подали 154 проекти, з яких Експертна комісія з питань кінематографії розглянула 73. Це черговий рекорд. Та тільки рекорд неабияк підмочив бюджет: з 300 млн грн, що передбачалися на потреби кіно в
2015-му році, держава залишила лише 75,5 млн, а в Держкіно тільки зобов'язань за підписаними контрактами, як уже згадувалося вище, на майже 120 млн. Це означає: якщо бюджет не буде збільшений, жодного з проектів цього і двох попередніх пітчингів не зможуть запустити у виробництво. Тобто після виходу 2015 року фільмів, які зараз іще перебувають у виробництві, в 2016-му український прокат узагалі не матиме національного кінопродукту. Хіба що крім приватно профінансованих проектів, як-от "Любов у великому місті 4, 5, 6…".

***

Рік 2015-й розпочинається доволі бурхливо. Скандал із новорічним "вогником" на телеканалі "Інтер", вихід у прокат 15 січня дитячого фентезі "Чарівні історії. Еліксир кохання", а ще за тиждень - "Братів. Останньої сповіді" Вікторії Трофименко, найкращого (за визначенням деяких критиків) вітчизняного фільму за всі 23 роки незалежності. І того ж таки дня, 22-го січня, - відкриття найбільшого кінофестивалю незалежного кіно в світі "Санденс", де (поза конкурсом) буде представлено "Плем'я" Мирослава Слабошпицького. Відразу після "Санденсу" "Плем'я" вирушить далі у своїй навколосвітній фестивальній подорожі, у Роттердам, знакове для режисера місто, бо саме тамтешній фонд Хуберта Белса 5 років тому першим підтримав дебютний проект Мирослава і надав 10 тис. євро на сценарну розробку. А нині цей фонд підтримав і другий проект Слабошпицького - "Люксембург".

Фестивальний шлях з українськими слідами в лютому продовжить фільм Олексія Германа-молодшого "Під електричними хмарами" - його відібрано до головної конкурсної програми Берлінського кінофестивалю (фільм створено в копродукції: Україна, Росія, Франція). А навесні прокат має розірвати справжня бомба - "Незламна" Сергія Мокрицького, перший український фільм, що його купив для прокату у світі голлівудський мейджер 20th Century Fox.

Далі ж прокат має вигляд неозорого поля іноземного контенту. 15 копродукаційних і національних фільмів "сидять" на лаві запасних, бо "тренер" не може їх випустити. Чи не хоче. Чи не розуміє, що на полі мають грати гравці, а не тільки рости трава і стояти ворота. Цілковита короткозорість політиків, нездатних осягнути значення кіно як інструменту не тільки бізнесового, а й - саме в нинішньому контексті - іміджевого, інформаційного, якщо не сказати ідеологічного. Причому на лаві запасних - представники різних жанрів: від дитячих пригод "Сторожова застава" Юрія Ковальова й історичного детективу "Окупація" Валерія Жерегі, до драматичного роад-муві "Урсус" Отара Шаматави та екранізації історичних-містичних-детективних коміксів "Максим Оса". Звісно, не всі фільми є тими стАвками, на які варто зважати: в "Дау" Іллі Хржановського Україна виступала міноритарієм (мажоритарій - Росія), та й проект цей є довгобудом із досі незрозумілими цільовою аудиторією, терміном виходу і… потрібністю. Доля стрічки "Під електричними хмарами" може змінитися після Берліна, де зазвичай конкурсні фільми розкуповуються як сосиски в тісті. "Урсус", також орієнтуючись на Берлін, тільки 2016 року, може вийти лише через півтора року. "Моя Бабуся Фанні Каплан" Олени Дем'яненко стоїть без фінансування. "Толока" теж. "Йом-Кипур судний день" Віктора Греся - тільки зайде (якщо дадуть) у підготовчий період. "Поминальна молитва" Володимира Лєрта - вже в знімальному періоді, але стоїть без фінансування, і коли вийде - невідомо. Те саме й із "Толокою" Михайла Іллєнка.

Більш-менш відомо про два фільми - ті, що запустилися в дин день: "Тепер я тебе любитиму" має бути зданий Держкіно в серпні, а "Казки старого мельника", за словами продюсера Павла Грицака, дасть Бог, вийдуть до наступного Дня Святого Миколая… Дожити б.